Чернігівець: «Справжньому марафонцю ніяка «Віагра» не потрібна!»

Журналістська професія дарує радість спілкування з багатьма цікавими і неординарними людьми, яскравими особистостями, які залишаються в моїй пам’яті незабутніми. Таким згадується і видатний український спортсмен із Чернігова Геннадій Костянов, який навіть у своєму 75-літньому віці виглядав значно молодшим. Можливо, тому, що крутився, мов білка в колесі: постійно організовував масові легкоатлетичні пробіги, гарно піклувався про ветеранів спорту. Жив не для себе, а для людей, – буквально до останньої миті своєї подвижницької долі.

Пробіг усю Європу!

Такі свята щороку влаштовував у рідному Чернігові: і для ветеранів, і для молодих спортсменів, і для малечі. Змагалися любителі бігу будь-якого віку та професій, зокрема й люди з особливими потребами. Атмосфера була така чудова! Усі переможці отримували цінні призи, а дітлахи – ще й дуже смачні солодощі. Правда, мецената тоді часто не знаходилося, то Костянов тратив… власні гроші – значні, як на той час. Ніколи не хизувався цим, та водночас і не шкодував про зроблені добрі справи. «Люди отримали свято, а ми, ветерани, згадали молодість. Та й діти хай краще спортом цікавляться, ніж цигарками», – зазвичай добродушно посміхався він.

Геннадій Костянов був почесним працівником фізичної культури та спорту України. Одержував він і стипендію Президента України. Заслужив! Геннадій Іванович – людина легендарна. Пробіг майже всю Європу, змагався у пустелі Каракуми та на афганському кордоні, коли поряд тривала війна – падали снаряди й свистіли кулі. А всього ж на рахунку цього прославленого, легендарного спортсмена, чемпіона світу серед ветеранів, – аж дев’яносто дев’ять (!) марафонських дистанцій, багато з яких були переможними.

Та не всі знають, що такого дійсно видатного успіху Геннадій  Іванович досягнув після дуже важкої недуги – інсульту. Паралізований і, здавалося б, безнадійно хворий, протягом п’яти років він мужньо боровся за своє життя. І переміг! 

«З десятиметрової висоти мені на голову впала цеглина…»

Так сталося, що самостійне життя Геннадія Костянова почалося в дванадцять років. Він народився в Узбекистані, у родині військового. Батьки переїжджали з місця на місце, надавши сину повну свободу. А роки були повоєнні, складні. Доводилося виживати, буквально доводити своє право на існування, нерідко порушуючи закон.

«Я ж був босяком… зізнавався у наших дружніх розмовах Геннадій Іванович. Так, ми билися по-справжньому вулиця на вулицю. Лупцювали один одного всю ніч. Не так, що хтось комусь трішки врізав та й розійшлися. Ні! Я, мов зараз, пам’ятаю станцію Русатьєвську в Середній Азії: як почнемо увечері «рубатися», так потім, залежно від того, чия гору бере, або ми їх женемо, або вони нас женуть і лупцюють тридцять кілометрів поспіль через степ. А потім вранці чіплялися до поїздів товарних, пасажирських (на дахи, під вагони) і якось добиралися додому…»

При цьому Геннадій Костянов не пригадував жодного конфлікту, пов’язаного з національним питанням.

«У нас поряд у селищі жили кримські татари, німці, чеченці, розповідав він. Дружили, допомагали один одному. Знаєте, якби тоді хтось сказав мені, що мине час і станеться ось така жахлива різанина в Чечні чи десь інде, я б такого «пророка» добряче відлупцював, наскільки це здавалося нереальним…»

Невідомо, як би склалася подальша доля Геннадія Костянова, коли б не його друг Сашко Грязнов. Старший і досвідчений товариш наполягав, що Геннадій повинен узятися за розум, стати професійним спортсменом, здобути гідну професію, бо він створений для чесного життя. У цій пораді не було б нічого дивного, але тоді Сашко Грязнов вважався… відомим кримінальним авторитетом, так званим «злодієм у законі»!

Та Геннадій Іванович свого приятеля послухав – став будівельником, майстром спорту з боксу чемпіоном Андижанської області, успішно грав у футбол за місцевий «Спартак».

Одного разу його начальника перевели на роботу до Чернігова, а той запросив із собою кращих працівників. Відтоді все подальше життя Геннадій Костянов мешкав у нашому місті. Бокс та футбол після переїзду він облишив і… почав бігати спочатку просто для власної втіхи, а потім з’явилися й перші досить серйозні успіхи на різноманітних змаганнях. Життя здавалося безхмарним і прекрасним. Аж раптом несподівано сталася трагедія.

«Трапився інсульт у мене в 1974 році, внаслідок виробничої травми, розповідав Геннадій Іванович. Уявіть собі: з десятиметрової висоти мені на голову впала цеглина. Я втратив свідомість, стався крововилив, мене паралізувало, відняло мову…»

«Це був супермарафон: 1650 кілометрів я з друзями пробіг за сімнадцять днів…»

Це тривало п’ять років. «А потім я сам себе відновив, – продовжував згадувати Геннадій Костянов. – Спочатку ходив: сто метрів, потім триста, п’ятсот, далі кілометр… П’ять кілометрів, десять, двадцять п’ять, тридцять… А тоді побіг. І ось так добігався, що з Чернігова в Прагу супермарафон влаштували у 1988 році. Я домовився з чеськими друзями, визначив маршрут. Відверто кажучи, ніхто не вірив, що у мене вийде. 1650 кілометрів ми пробігли за сімнадцять днів. У нашій команді було п’ятнадцять спортсменів…»

За своє життя Геннадій Іванович пробіг дев’яносто дев’ять марафонів. У 1992 році тріумфально переміг на чемпіонаті світу серед ветеранів у Берліні. Тоді змагалося 392 учасники зі 130-ти країн! А одного разу Геннадій Іванович біг… аж цілу добу, здолавши тоді 236 кілометрів. Це трапилося у Ленінграді, на змаганнях «Пізнай себе». У такий спосіб Геннадій Костянов вирішив відсвяткувати своє п’ятдесятиліття.

«На таких дистанціях зазвичай «накривають» столи, говорив він. Ставлять сік, воду, хліб із сіллю. Стоять палатки. Стомився можеш відпочити, навіть поспати. Дехто так і робить: пробіг сто кілометрів і лягає трохи «покімарити». А я так не можу: якщо вже взявся бігти добу, то біжу! Звісно, перші 40-50 км важкувато, а потім уже все відбувається, так би мовити, на «автопілоті», інтуїтивно: біжиш і біжиш, нічого не відчуваєш…»

З однодумцями Геннадій Костянов не раз бігав рідною Чернігівщиною: «Скажімо, за таким маршрутом: Чернігів – Городня – Корюківка – Семенівка – Новгород-Сіверський – Сосниця – Мена – Березна – Чернігів… 420 кілометрів легко, із задоволенням, долали за сім днів… Потім я бігав у пустелі Каракуми по пісочку… Мандрував у високогір’ї: за маршрутом Душанбе – Хорог, вздовж кордону з Афганістаном. Тоді війна тривала: зовсім поруч стріляють, а ми собі біжимо…» – згадував ветеран.

Геннадій Іванович був переконаний, що давня легенда про хороброго воїна, який у повному спорядженні пробіг сорок кілометрів і загинув, проте все-таки встиг повідомити про довгоочікувану перемогу римлян над їхніми ворогами, абсолютна правда. А сучасну дистанцію – 42 кілометри 195 метрів – марафонці почали долати завдяки… англійській королеві: якось вона сиділа на балконі й захотіла побачити старт та фініш змагань. Отож, аби догодити Її Величності, дистанцію дещо збільшили…

«Я відчуваю велике задоволення від зустрічей із друзями, посміхався Геннадій Костянов. Коли приїжджав на змагання до Санкт-Петербурга, Москви, Таллінна, Риги, Мінська, Берліна, Ганновера та інших місць, скрізь зустрічав чудових приятелів. У мене дуже багато друзів і серед марафонців-американців, бельгійців, росіян… Що може бути кращим за розкіш людського спілкування?! А, по-друге, пробіг марафон і місяць літаєш, мов на крилах. Буквально не відчуваєш власного тіла така легкість в усьому…»

«Коли марафон пробіжиш, ще дужче жінку хочеться!»

Якоїсь особливої дієти Геннадій Костянов не дотримувався. Спав, як і звичайна людина. Але за місяць до кожного марафону щодня пробігав по чотирнадцять кілометрів. Тобто за тридцять днів   420 км. За такої підготовки будь-який марафон не становив для Геннадія Івановича жодних проблем.

Взагалі ж, на думку Геннадія Костянова, цим видом спорту не варто займатися жінкам: «Бо це не жіноча справа. Для представниць прекрасної статі є аеробіка, танці, художня гімнастика, ігрові види спорту… А щоб годинами «товкти» ногами по асфальту треба бути фанатом, Мужчиною.  Жінці, я вважаю, таке не личить.  Хоч у моїй команді були жінки, які бігали марафон. Їм хотілося, то як я міг заборонити?!»

А ось для чоловіків, був переконаний Геннадій Іванович, біг на такі дистанції дуже корисний. Але має бути один-два марафони на рік, не більше. Тоді організм встигає як слід відновлюватися, й людина перебуває в оптимальній фізичній формі. Та й бігати по 42 кілометри потрібно до шістдесяти років. Адже у поважному віці суглоби стають нееластичними, тому істотно збільшується навантаження на хребет… Проте Геннадій Костянов визнавав, що сам ці неписані правила постійно порушував надто вже нестримним було прагнення вкотре випробувати себе в екстремальних умовах!

А ще Геннадій Іванович весело спростовував обивательські міркування про те, що подібний спорт перешкоджає… інтимним стосункам.

«Навпаки, – посміхався, – коли марафон пробіжиш, все нормально… Ще дужче жінку хочеться! Справді, перші одну-дві години після марафону треба відпочити.  А потім все, гори можна звернути! Ми, відбігавши, збиралися: танцювали, співали, так веселилися, аж гай гудів… Дехто з незнайомих людей дивувався запитував, що це за навіжена компанія? Раптом хтось давні скарби знайшов чи мільйон у лотерею виграв і тепер просто шаленіє з радощів? Можете собі уявити, яке отетеріле обличчя було у чоловіка, коли йому пояснювали, що ці добродії лише дві години тому пробігли 42 кілометри й тепер святкують цю подію… Запитайте у будь-якого марафонця, він вам те ж саме відповість: цей спорт продовжує статеве життя і збільшує сексуальність. Справжньому марафонцю ніяка «Віагра» не потрібна!»

«У Бельгії я загубив десять тисяч доларів, але перехожий повернув мої гроші!»

Звісно, протягом такого тривалого спортивного життя з Геннадієм Костяновим траплялося немало цікавих і курйозних історій.

«Було це на чемпіонаті світу з легкої атлетики серед ветеранів у Бельгії, в місті Брюгге, пригадував він. Коли ми туди приїхали, я зайшов до магазину. Щоб поміряти брюки, зняв пасок, на якому висіла сумочка, а там наші з дружиною паспорти і… десять тисяч доларів. Ну, я брюки поміряв та й пішов собі, а сумочку забув… І лише в кав’ярні спохопився а сумочки ж із грошима немає! Це ж великі гроші, і не лише мої зі мною ціла команда з Чернігова автобусом на чемпіонат світу приїхала!»

Геннадій Іванович мерщій помчав у магазин, а касирка тільки плечима знизує: нічого, мовляв, не знає, не бачила в нього ніякої сумочки, тож і в поліцію заявляти не буде для чого псувати репутацію їхньому закладу… Але Геннадій Костянов, звичайно, не заспокоївся побіг до центральної поліції, де його змушений був прийняти місцевий комісар. Уважно вислухав, знайшов у комп’ютерній мережі схему того самого магазину, поводив туди-сюди «мишкою»: «Все, зітхає, немає вашої сумочки, мов вітром здуло! Нічого не вдієш шансів на те, що вона знайдеться, нуль…»

«Тільки-но зібрався в розпачі піти з поліції, відчиняю двері, а назустріч юнак із моєю сумочкою! розповідав Геннадій Іванович. Ой, що в поліції почало творитися… Вже ми там наобіймалися й націлувалися! Цей юнак, Вільям, саме тоді власний котедж будував, тож  йому дуже були потрібні кошти. Але він людина віруюча. Каже: «Якби я чужі гроші привласнив, Бог міг покарати мене чи моїх дітей». Тому, не вагаючись, відніс знахідку в поліцію… Знаєте, ми з ним досі дружимо. Приїжджаємо до Бельгії завжди подарунки веземо. Ось який стався випадок наче казка. Коли згадую такі почуття душу переповнюють».

Звісно, у свої 75 марафонські дистанції Геннадій Іванович уже не бігав, однак все ж був сповнений сил та енергії. Ще в 1985-му Геннадій Костянов організував у Чернігові клуб любителів бігу «Баргузин». І з того часу проводив у рідному місті змагання, в яких брали участь не лише професійні спортсмени з України та закордону, а й тисячі чернігівців: від п’ятирічних малюків до людей поважного віку. А ще Геннадій Іванович мріяв провести на Чернігівщині чемпіонат світу чи Європи з легкої атлетики для ветеранів. Можливості для цього, в принципі, були, але знадобилася небайдужа, дієва підтримка влади та меценатів, а цього тоді не сталося…

А завершити розповідь про видатну людину Геннадія Костянова хочеться дещо несподівано. Адже Геннадій Іванович не лише спортсмен. Він автор чотирьох прозових та поетичних книг, одна з яких перемогла на Чернігівському обласному конкурсі «Краща книга року». А деякі його пісні, як то кажуть, пішли в народ. В усякому разі, саме народною вважає пісню «Скрипач» Михайло Шуфутинський. Хоч у неї є автор Геннадій Костянов! А доволі відому баладу «Шут» («Как шут влюбился в королеву…») Геннадій Іванович написав ще у вісімнадцятилітньому (!) віці тобто в 50-тих роках минулого століття. Відтоді він і виконував її в Україні та за кордоном перед друзями-марафонцями. Багатьом пісня сподобалася, дехто навіть придумав власні рядки. Тож тепер, у різних регіонах нашої держави, а також – навіть за кордоном, існує одразу декілька варіантів цієї пісні. А в оригіналі балада напрочуд органічно звучала у виконанні автора знаменитого марафонця Геннадія Костянова. 

Сергій Дзюба

Ще цікаві публікації

Прокоментуйте