Літературний Чернігів ЛітСВІТ Поезія Усі новини Чернігівщина 

Дебют школярки. Все буде добре…

Дебют. «Все буде добре?..»

Заберіть від мене спалахи і крики,

сховайте все це глибоко в землі.
Щоб більше не лили сльози діти,
за батьками, які від них пішли.
Я вже не хочу жити

у струмках із крові,
яка стікає майже задарма.
Бо стільки слів і горя

було в коханій мові,
що їй піднятись – ніби вже катма.
Я буду вірити, і ви, брати, повірте:
Все буде добре, обіцяю вам!
Це все минеться,
не забудем тільки,
ми смерть полеглих

у страшних боях.
Дитина я ще, зрозумійте люди!
І не повинна знати

цього слова – «біль».
Та гляну на екран –

і серце чути,
І все шепчу собі я: «Стій»…
Я хочу крикнути:
«Але ж ви миру гідні,

не йдіть на смерть,
всі – браття рідні!
Це – соромно, бо ми – родина!
Але у нас тепер – в крові країна»…
Я знаю, все тут добре буде,
Хоча всі – скривджені,

озлоблені, страшні.
У кожного своя вже правда судить…
Країно-ненько, ти їх обійми!

«Моя країна, це для мене – все!»

Мій дім – це і моя родина,
біленька хата та калина.
«Вітчизна» – слово не просте,

життя без цього вже не те.
Густі ліси, поля родючі,
за цю красу зверну я кручі.
Де б не була, де б не ходила,
країна-ненька – наша сила!
Душею рвуся у гаї,
бо там – всі спогади мої.
Отож, коли сім’ї погано,
у бій піду, і вже примарно
ворожим силам нападати –
суворо буду їх карати.
Я – воїн, хоч іще мала,
й отримає ота мара!
Я захищу, тут є герої,
державу нашу, власну долю.
Кохана-ненька Україна –
така чудова і єдина.

Вона добро усюди ллє,
вона – СВЯТА, бо завжди є!

Любов

Не треба дарувати мені квіти,

цукерки дорогі – я їх не їм.

Мені – лиш посмішку, і все на світі

враз стане затишним, моїм!
Твоя турбота – краща ресторанів,
не треба у кіно, пішли у парк.
Чи зараз, в 21-му, в омані
усе тримається лиш на грошах?!
Звичайні жести забувають, любі,
не бачать зовсім дорогих очей…
І не зігріє їхню душу шуба,
а тільки ласка й доброта людей.
Ти не даруй мені всілякі картки
із написами: «Знижка, задарма».
Мені потрібен тільки ти, коханий,
Пробач за все, але така вже я.
Авжеж, звичайно, гроші –

не полова…
Але скажіть, з яких оце вже сфер?
У мене просто очі похололи:
Любов для когось –

банкомат тепер?!
Куди ж, скажіть, поділись почуття?
Не вірю, що байдужий морок звів.
Адже кохання – це і є життя!

Та в натовпі – ще стільки пацюків…
Гей людство, досить скніти у пітьмі,
любов була і буде завжди з нами.
І навіть у скрутні часи, сумні,
не сковуйте себе ви ланцюгами!

Наталія Свєтлєйша, м.Чернігів

Ще цікаві публікації

Залиште свій коментар

Дякуємо за Вашу думку