«Дитину засвітити може той, хто сам світиться»

«Свобода завжди відносна і завжди залежить від готовності нашої душі. Свобода спокуслива. Вона передається людині людиною, як усмішка», — Євген Сверстюк.

ВІРА 

Віра в Бога і християнство було основою його життя. Читав і вивчав релігійну літературу. Заснував і понад 20 років редагував газету «Наша віра». Був активним прихожанином Української Автокефальної православної церкви.

«У ранньому дитинстві я був хворобливим. У нас казали: нездалим. 1932 року втратив зір. Тоді, в серпні, батьки завезли мене до шпиталю в Сокаль. Лікар після огляду сказав, що зір уже годі відновити. Певне, тієї миті я став дорослим. Мені відкрилася безодня пітьми. Врятували мене не медики. У селі Матеві була баба Химка, яка змовляла. Щоранку вона приходила до мене (був у селі впродовж двох тижнів), проказувала молитви й прикладала до очей лезо ножа. Коли я вертався в Сільце, вже був зрячим. Досі дякую тій сільській жінці-знахарці… І Всевишньому… Передовсім. Ще в дитинстві відкрилася мені абсолютна присутність Бога». 

«У мене була активна віра в Бога. А віра – то завжди найбільша сила. Я створював довкола себе відповідне моральне середовище в лагері. Причому це було об’єднання людей часом різної віри, і вони були ближчі між собою, ніж люди одної національності».

«Євангельська наука вчить людину бути сміливою, сильною, мужньою, свідомою і нелукавою. Як вже що трапиться, то покладися на Бога. Але передовсім — триматися на ногах. Людина не має права чекати милості невідомо за що. Вона повинна бути активною в боротьбі, але відчувати і творити волю Божу». 

«Церкву треба будувати щоденно, передусім в собі, і то тільки на ґрунті християнському, пам’ятаючи, що не можна одночасно служити і Богові, і Мамоні». 

УКРАЇНА 

Якось у дитинстві Євген Сверстюк якось на запитання: ким ти хочеш бути, відповів: «Хочу сидіти в тюрмі за Україну». У сім’ї, де брат Дмитро загинув в УПА, а брат Яків був засуджений за діяльність в ОУН, Євген дитиною не бачив іншої стежки як продовження їхньої боротьби. Його зброєю було – Слово. І за нього таки відсидів 12 років концтаборів. Його боротьба тривала і в часи, коли незалежність була проголошена – потрібно було навчити українців бути вільними, бути українцями. Дата 1 грудня для Сверстюка знакова – це день всенародного волевиявлення за незалежність – те, про що мріяв, це Ініціативна група «Перше грудня», створена в 20-ту річницю проголошення незалежності для пробудження народу до активної державотворчості, це – за Божим волінням – дата смерті Євгена Сверстюка: і в цей день, згадуючи його – завжди говоримо про Україну. 

«Це треба прийняти так, як прийняли інші країни, які боролися за незалежність і вибороли її в період після Першої світової війни. І це є головне. То була справді боротьба за незалежність, то була боротьба, полита кров’ю. Ну, хто виграв, хто програв – це інше питання. У нас ця боротьба була табуйована, пам’ять про неї була затоптана й заборонена, і через те ми прийняли чисто умовну дату, ненаповнену належним змістом. Наша дата нормальна – це проголошення Четвертого Універсалу (22 січня 1918р. — ред.)» 

«Фактично референдум 1 грудня 1991 року за незалежність уже був європейським вибором. Справа в тому, що національний вибір відбувся ще задовго до нашого народження. Треба тільки глибше осмислити сліди в історичній пам’яті. Нашому поколінню залишилося розчистити давно прокладену дорогу, розчистити від політичних нашарувань епохи перманентного кріпосництва і терору. І, головне, прорватися крізь джунглі стереотипів, закріплених віковим страхом».

 «Я відчував, що Україна чекає високої офіри, і це єдине, чим вона може заясніти, коли її принижують». 

«Кожен має оголосити воєнний стан у своїй душі. Якщо нація, яка обороняє свій край, є мобілізована духовно, то таку націю неможливо перемогти. Один у полі воїн — це перше гасло кожної людини. Кожен має бути воїном і воювати там, де може бути успішним і не перекладати свою роботу на інших». 

«Є щасливі нації. Для них відступництво та національна зрада — просто випадок патології, що реєструється в клініці, але не фіксується в історії. Для нас цілими століттями дорога зради пахла коритом, мундиром, золотом, а дорога вірності – кров’ю». 

ШЕВЧЕНКО 

Сверстюк постійно звертався до творчості Тараса Шевченка. Для нього це було духовною особистою потребою і водночас обов’язком довести всім довкола, що Шевченко цікавий, актуальний і дуже потрібний щодня і кожному українцю. Одна з книжок Євгена Сверстюка «Шевченко понад часом».

«Це книжка про Шевченка, яким я його відчуваю, бачу. Вона полемічна по відношенню до того шевченкознавства, яке досі лежить на полицях книгарень. Тобто, вона відмовляється від стандартного образу Кобзаря, а розкриває живого апостола правди. Це книжка есеїв. Це не біографія чи історія життя Шевченка. Це погляд на Шевченка такого, який він був, залишиться і буде з нами вічно. Того Шевченка, якого пробували зробити агітатором, революціонером, атеїстом і всім тим, хто потрібен владі, а насправді власне Шевченко — то є той вічний дух України, який був і в часи Княжої Русі, який був у всіх серцях і кобзарях, який є зараз, і який буде. Тому що той момент, який ми зараз переживаємо, це маленький момент в історії. А Шевченко все ж таки поет над плином вічності. Шевченко для мене є передусім проповідником слова істини, і християнським проповідником. І це відчувається у кожному вірші, у кожному слові. І хай мені не цитують вирваних рядочків «і прокляну святого Бога», хай не цитують слів, яких не розуміють. Той, хто справді любить Бога, сперечається із Богом, і запитує його, і  молиться йому – оце Шевченко». 

 «Тарас Шевченко був і є з’явою в Україні незвичайною. Він почував на розпуттях велелюдних так, як інші не почували. Він якимсь дивом знав те, чого сучасники не знали. Він світив світлом світу іншого. І те світло стало Словом українського Кобзаря. Позачасовий смисл його слова відчували і сучасники. Але кожне покоління брало на міру своїх потреб і сил. Кожна епоха адаптувала Шевченка до себе. Страшна епоха використовувала його слово безбожно. Наша епоха занепаду духовних вартостей Тараса Шевченка не чує. Але завжди є спадкоємці, споріднені духом. Вони бережуть і проносять у собі слово, поставлене на сторожі. А часи змінюються і нас змінюють…» 

«У кожну епоху деякі Шевченкові рядки здавалися застарілими. А потім знову «в людській душі возобновлялись».

ПРАВДА 

Євген Сверстюк ніколи не служив політикам і не вихваляв влади. Він нічим не зобов’язаний жодному українському президентові чи прем’єру. Йому ніщо й ніколи не заважало бути відвертим у своїх оцінках.

«Сказати істину – це обов’язок перед людством і культурний світ завжди буде вдячний тим, хто всупереч політичним вигодам, розголошує факти про злочини проти людства». 

«На чолі незалежності України стали вчорашні люди, які ніколи не любили України офірною любов’ю і не захищали її честі. Віктор Янукович після присяги на вірність українському народові зайняв позицію малоросійського генерал-губернатора, призначеного Кремлем. Схоже, він не зрозумів, що український народ довірив йому керівництво державою у згоді з Конституцією України. Люди ошелешені, але завтра вони опам’ятаються». 

«Ми живемо у дуже підлий час, коли покарано злочин з участю найбільших злочинців: нацизм покараний большевизмом. Це дуже слизький історичний момент. Деяких героїв большевицької імперії зла після її падіння можна було вже за послужним списком ув’язнювати з чіткою моральною оцінкою та з юридичним аналізом їхньої діяльності. Людина, яка мала би за всіма моральними вимірами бути прирівняна до великих злочинців, зараз грається в юриспруденцію, тобто він вважає себе «заслуженим юристом» (В.Медведчук – ред). Те, що людина з такими блудними і порочними поняттями розкладає сам принцип законності і моралі – це дуже небезпечно для суспільства. Точно під совєтську формулу «особливо небезпечний державний злочинець».

СВОБОДА 

«…За видатні заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, мужність і самовідданість у відстоюванні прав і свобод людини, плідну літературно-публіцистичну діяльність та з нагоди Дня Свободи…» Євген Сверстюк нагороджений Орденом Свободи згідно з Указом Президента України В.Ющенка «Про нагородження Є.Сверстюка орденом Свободи» від 25 листопада 2008 р. № 1075/2008. Серед багатьох важливих і почесних нагород Євгена Сверстюка, ця найбільше підкреслює його внесок в історію України. 

«Свободу не можна подарувати, в неволі жити легше, рабам легше жити. Зовсім не випадково пташка повертається до клітки. А незалежність, передовсім для громадян вільних, для громадян мужніх, які хочуть зреалізуватися, які хочуть наповнити простір змислом. Керована свобода не може бути підпорядкована. Свободу здобувають зусиллями кожного дня, енергією, духом кожного дня». 

«Свобода вибору – завжди те, що може собі дозволити характер». 

«Свобода завжди відносна і завжди залежить від готовності нашої душі. Свобода спокуслива. Вона передається людині людиною, як усмішка». 

ТВОРЧІСТЬ 

Він жодного дня не прожив, як він казав «без рядка». Це була його духовна потреба осмислювати і писати. Євген Сверстюк є автором книг, численних статей з літературознавства, психології і релігієзнавства; поезій, перекладів із німецької, англійської, російської мов на українську. 

«У літературі потрібен той, хто поверне вагу слова». 

«Мало самого таланту, треба мати український хребет» 

«Поезія, як вітражі церковних вікон – темні, похмурі й невиразні, коли на них дивитися з ринкового майдану, але коли увійти всередину цієї святині – усе спалахує живими барвами». 

«Слово тримає нас на досягненій висоті, слово підіймає нас до висоти, де відкривається радість і сенс нашого життя як служіння». 

ВОЛИНЬ 

Сверстюк завжди любив Волинь. Попри те, що доля закидала його в різні краї, він, поки мав сили й можливості, приїздив на свою малу батьківщину. До останнього подиху він цікавився ЧИМ живе Волинь і запитував про настрої волинян у різні часи. Він завжди знаходив можливість показати світові найкращих, на Його думку, волинян – поетів Василя Слапчука і Андрія Криштальського, бандерівця, одного з керівників Норильського повстання у ГУЛАГу Степана Семенюка, співака і громадського діяча Олександра Положинського, яких нагородив премією імені Василя Стуса. 

«Зв’язок із рідним краєм таки переривався. У 50-ті роки, коли Волинь нічим вже не світилася. У цей час мав зв’язок лише з селом, з ріднею. А вже в 60-ті роки я був дуже заангажований на Волині. Цього нині, мабуть, ніде не прочитаєш, але я мав у 60-ті роки виступи перед учителями Волині, за які можна було вже тоді садити. Це були дуже ризиковані кроки. Скільки я там лекцій про В.Симоненка прочитав учителям! Надія Забужко завжди запрошувала й організовувала аудиторію в педінституті. Кримінальна справа на мене саме тоді закручувалася».

ГІДНІСТЬ 

Євген Сверстюк був філософом. Він умів сказати те, що важко описати словами, він умів відчути так, як відчували пророки. Краще нього ніхто не пояснив що таке гідність для українців.

«Гідність – таке просте слово, а за ним стоїть така складна світобудова. Обстоювати свою гідність, зберігати гідність, дотриматися гідності, відповісти з гідністю… Гідність – цнота самозахисна і тиха. На неї наступає нечестива сила, яка може – ображати гідність, зневажати гідність, не рахуватися з гідністю…» 

«Без гідності нема особи. Без самоповаги нема суспільства. Без законів і принципів нема держави. Найбільша катастрофа для нації — мати керівників, які торгують її нерозмінними багатствами — честю й славою. Сором — то страшне поняття з біблійних часів, то гірше за поразку. Там, зокрема, обіцяно соромом покрити голови тих, хто чинить зло і приниження». 

«Що не кажіть, а незалежність країни передбачає громадян незалежних і гідних. Гідність підкаже, як діяти для відродження доброго імені України. Комуністична система виховала тип лукавого раба, який функціонує в умовах страху і контролю, але не діє в умовах свободи за покликом сумління і серця». 

«На відміну від патріотизму, гідність є органічною і захованою на глибині. Патріотизм можна вдавати, перелицьовувати, демонструвати і, зрештою, змінювати… Звичайно, окрім справжнього патріотизму, що ґрунтується на національній гідності й моральних принципах». 

«Здоровий національний інстинкт і лежить в основі національної гідності. Він учить любити, лікувати рани, посилати живильні позитивні імпульси і щодня давати приклад діяльної любові. Він навчає терплячої і наполегливої праці на рідній ниві й щоденного стоїчного захисту свого поля». 

«Нам треба моральних авторитетів», — вважають журналісти. Не завадить, але навіщо вони? Та й чи помітять їх раби зорового поля?.. Нам треба гідних громадян, на яких можна покластися чи то в політиці, чи в бізнесі, чи в школі. То й будуть авторитети, на яких тримається кожен колектив і кожна клітина громадянського суспільства. І то програма цілком реальна: в розумній і чесній людині той потенціал закладено. Але чи може реалізувати свій потенціал молода людина у споживацькому середовищі, де не культивуються моральні чесноти й вищі цілі, задля яких люди всіх часів готові були покласти своє життя? Молодість має крила. Тільки ж хтось її має вчити літати і відкривати на обрії звабливі вершини. Культ вершини в суспільстві — те саме, що в спорті прагнення недосяжного, з дотриманням правил гри і вірою в себе».

ШІСТДЕСЯТНИКИ

Він був останнім із «Drei S». На Заході німецькою мовою колись вийшла під такою назвою книжка віршів Стуса, Світличного і Сверстюка. У той час Іван Світличний був на засланні разом із дружиною Льолею в Алтайському краї, Василь Стус був у Матросово на Колимі, а Євген Сверстюк – в Бурятії, в східному Сибіру. Сверстюк вважав, що його обов’язком є продовжити справу своїх побратимів, які не дочекалися незалежності України, і робив це з «потрійною» енергією. 

«Які політичні цілі ви ставили, коли ризикували життям своїм і своїх близьких? – нерідко запитують учасників опору. Чому цілі мають бути політичні? Є цілі етичні, моральні, духовні… Нам ішлося насамперед про те, щоб жити чесно і підіймати гідність у народі…». 

«Легенди не вмирають. Ті одважні, що в 60-ті роки будили дух і чинили опір комуністичній змові, десь у підсвідомості берегли ту легенду. Ті, що з Західної України, пам’ятали мову і пісню повстанського краю. Ті, що зі Східної, були стривожені легендою. І це зрівнювало погляди хлопців зі Львова, з Волині і з Донеччини. А мрія про оживлення України і максималізм національної незалежності леліялися на дні душі». 

«Один Стус зумів зі свого болю, зі своєї недолі створити симфонію людського, загальнолюдського болю». 

«Люди активної любови діяли своїм словом і підіймали рівень суспільства. Попри все – підіймали! Про це варто нагадати сучасникам, які або думають, що їхнє слово все рівно «не робить погоди», або просто хочуть потрафляти пересічним смакам. Важка недуга нашої літератури, передусім журналістики, полягає в тому, що вона хоче, як курортний екскурсовод, потрафити в смак ледачої юрби? Опускатися до пересічних смаків – означає працювати на зниження рівня».

«На чому тримається рівень суспільства? Мабуть на плечах попередніх поколінь. Але кожне покоління відповідальне за той рівень: воно може підіймати, може опустити. Мені здається, рівень опускається, якщо нема кому підіймати. Інертно опускається».

УЧИТЕЛЬ

Він починав свій трудовий шлях як Учитель. І залишився ним протягом всього життя. Він мав численні зустрічі з молоддю. Дорослим нагадував про важливість родинного виховання дітей. Кожному знаходив мудре слово поради, підтримки чи життєвого прикладу. Євген Сверстюк досі для багатьох є Учителем.

«Виховання людини – це передусім виховання почуттів». 

«У школі потрібен вчитель, який розуміє, що в його руках майбутнє нації». 

«Дитину треба внутрішньо пробудити, засвітити її. А засвітити може той, хто сам світиться. В цьому і полягає таємниця педагогічного впливу на особу».

«Особистість народжується в муках і піднімається ціною максимальних зусиль. Коли перестає підійматися, то опускається. Нині бачимо навколо людей, що опускаються. Вони запалюються на мить примарного успіху. Достаток – це мрія пересічності».

«Молодь повинна долати українську хворобу порізненості, ледачого самозаспокоєння й неуцтва, споживацького патріотизму і позірної релігійності. Спадкову хворобу. Як завжди, нормальна молодь гуртується в об’єднання, де культивуються принципи безкорисливости, змагальности, ідеалізму. Без ідеалізму і романтизму немає молоді. Справжню релігійність я вважаю нормою духовного здоров’я». 

Петро Кралюк: «Сверстюк ставив високу планку. Можливо, навіть зависоку для нашого морально деградованого суспільства. При цьому не вдавався до нав’язливих повчань. А мовчки робив свою справу… Як його волинські предки мовчки орали ниву, збирали урожай, порали худобу.

Направду, це був Учитель – інтелігентний, мудрий, спокійний. Інша річ, що не всі розуміли й сприймали його вчительство. Але це вже не проблема Вчителя. Це – проблема «нерозумних учнів». Мені видається, що люди, які спілкувалися з Євгеном Сверстюком, залишалися під враженням цього спілкування. Хтось ставав мудрішим, хтось умиротворенішим, хтось «світлішим».

Леся БОНДАРУК, Український інститут національної пам’яті

Ще цікаві публікації

Залиште свій коментар

Дякуємо за Вашу думку