Філософ, патріот, письменник Володимир Шовкошитний — у Чернігові

За Україну, за її волю! Видатний український поет, прозаїк і публіцист, очільник популярного видавництва «Український пріоритет», державний і громадський діяч, доктор філософії Володимир Шовкошитний провів творчі зустрічі в Чернігові.

Він завітав до Чернігівського національного технологічного університету, а потім виступив в українській світлиці. На обох імпрезах був повний аншлаг, і люди не просто із задоволенням слухали і спілкувалися з яскравою, неординарною, без перебільшення, легендарною особистістю, а й охоче купували українські книжки, які побачили світ стараннями Володимира Шовкошитного.

А видав він твори уже кількох сотень авторів з України та закордону, й усі ці ошатні книги стали успішними. Бо Володимир Федорович жодного дня не сидить, склавши руки, постійно мандрує Україною: здавалося б, тільки-но побував у Львові, Івано-Франківську та Коломиї, вчора завітав до Луцька, а тепер жваво бесідує зі своїми шанувальниками в Чернігові. Ось такий темп життя! Втім, добродію Володимиру не звикати, та й людина він загартована, свого часу був і відомим спортсменом.

Безумовно, такій людині є що згадати, адже працював у Верховній Раді першого скликання та звитяжно боровся за незалежність України. Очолював авторитетну організацію «Союз Чорнобиль» і допоміг багатьом ліквідаторам Чорнобильської катастрофи. Він двічі трудився першим заступником голови Національної спілки письменників України… Брав участь у перепохованні наших героїв, видатних українських патріотів – Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина.

– Ще з юності помітив, що в житті нічого не трапляється випадково, – розповів Володимир Шовкошитний. – Стаються події, до яких визрів душею, до яких ішов увесь свій попередній шлях. Так було й цього разу… Буквально за кілька днів після повернення з Московського літературного інституту, друзі запропонували мені стати директором і співавтором сценарію картини про закатованого у пермських таборах поета і дисидента Василя Стуса.

«Йому було лише сорок сім років, – подумав я. – Точно, як і Шевченко, – і піймав себе тоді на думці, що такий збіг у долі двох великих поетів України не може бути випадковим, – обидва померли на чужині, й терміни заслання… А перепоховання Стуса в Україні – ще один факт такого збігу. І, напевне, це перепоховання викличе таку ж хвилю національного піднесення, як перепоховання Шевченка у травні 1861 року! Дай нам, Боже, сили і віри!». Чи то подумав, чи то помолився тоді, але в моєму серці вже міцно застрягло відчуття, що Стус – то наступне втілення Шевченка.

«Атомний» стаж Шовкошитного складає 12 років, з яких півтора року він мужньо керував групою ліквідації наслідків аварії на четвертому блоці ЧАЕС. Тож він переконаний: якби реактор на Чорнобильській АЕС мав іншу конструкцію, такої катастрофи б не сталося! Про це свідчить аварія в Японії, де реактор витримав потужний землетрус і великі цунамі, адже мав корпус, якого в чорнобильському реакторі взагалі не було. Колектив Чорнобильської АЕС у таких надзвичайно складних умовах діяв самовіддано.

Ось такий він, Володимир Шовкошитний – добродій, який практично щодня здійснював «звичайні» подвиги в Чорнобилі, хоробро захищав нашу свободу й гідність на Майдані, а потім чекав сина з війни. Тепер Володимир Федорович здійснив ще один великий подвиг – створив важливу книжку «Я бачив» про пережите, увічнивши багатьох побратимів-ліквідаторів, а головне – написав правду, нічого не приховуючи. Така Книга варта й Шевченківської премії, і звання «Герой України». Хоча справа, звичайно, не в званнях та нагородах…

Автор представив також свою історичну трилогію «Кров – свята», яка неначе скидає з нашої історії шкаралущу ворожих міфів і являє читачеві храм української державності вже без риштувань. Велике зацікавлення викликала й поетична збірка Володимира Шовкошитного «Запали свічу»… Всі книжки побачили світ у видавництві «Український пріоритет».

У збірці Шовкошитного «Торкнутися небес» є такі слова: «Якщо вже вижив – то живи! // Не проживай – живи на повну. // І кожен божий день наповнюй // Смарагдом свіжої трави, // Медами спілої черешні, // Коханням милої нарешті – / Хоч і до втрати голови!».

Живіть довго, пане Володимире. Ви потрібні Україні.

Сергій ДЗЮБА

Ще цікаві публікації

Залиште свій коментар

Дякуємо за Вашу думку