Її творчість – не лише авторський стиль, а й особистий «код»

Поезія Олени Ананьєвої одразу ненав’язливо заворожує читача. Вона – магічно загадкова, незвичайна, оригінально яскрава, небуденна…

І справді, непросто декодувати всі потаємні смисли, ніби так напрочуд легко висловлені вигадливим автором. Це – як своєрідна, дивовижна піраміда, де щоразу на горизонті виникають усе нові сходинки в привабливу невідомість, і так – до безкінечності.

 

У всіх її чарівних романах – також не лише фірмовий авторський стиль, а й безпомилковий особистий «код»: кохання, стійкості, вірності, тяжіння… Це – як «клеймо» раритетних, сакральних авторських ювелірних виробів, тендітно ніжних, невловимо мінливих, шляхетних. Збагнувши, дивуємося і вже чекаємо нових відкриттів. Власне, читачі – теж співтворці будь-якої книжки. Взагалі, кожен вірш – це не тільки метафори та епітети, не лише сонет, катрен, тріолет чи хоку. Бо передусім мають бути особливі, неповторні образні світовідчуття, своя неординарна, глибока філософія.

«Кому-то лишь в советах нравилось,

Кто-то советы сыпет россыпью,

Кому-то скрипка тонка слишком,

Кому-то контрабас – осенью.

Кто-то на раны солью сыпет…

Кто-то сквозит и следом ластится,

Кто-то уже ни во что не верит,

А кто-то радугу с неба стащит всю».

І читачі Олени Ананьєвої чекають саме таких благородних, позитивних, незабутніх відчуттів, відкриттів, сміливих авторських експериментів… Ці вірші – різні, немов розсипані самоцвіти, адже можна нанизувати агати або сердоліки, бірюзу чи яшму, а можна творити з різнобарв’ям – оригінальне кольє, тільки встигай поєднати, здавалося б, не поєднане. Це – теж неймовірно приємно! Деякі її вірші – легкі, іронічні, з гумором. Вражають пісні та романси – ще не доспівані, у співзвуччях мелодій і «розривах» акордів… Інші – від розумного спостерігача століття:

«Вдруг представить:

художников – нет!

Нет досок и лаков…

… Наблюдателей века,

бессмертных поэтов, –

значит, стало бы сразу

темным-темно».

Легкі рядки чи рвійні від страждаючого серця бунтаря-одинака заклики зухвалого, інтелектуального виклику. В більшості – ліричні. Начебто не жіночі, але – жіночні та яскраві, де пурхають метелики кохання, оживають картини, заворожують магічні квадрати та засніжені шляхи замітають скрипкові й басові ключі, керуючи всіма музами таланту. Вона – відкрита, й світ їй відкривається, спонтанно і оригінально. Все, до чого торкається Олена Ананьєва, чи то її «тугі вітрила» Глорії, чи «царська Олена та Гомер», дивовижні поеми, міфи Еллади і Едди, де «розшифровується» музика Орфея, – все оживає.

«… звучит Эоловая арфа,

пронизывает страсти ветер,

потоками уносит в рощи,

где отдыхает чувств настройщик,

заканифолив струны смысла…»

Ось так – з нальотом імпресії, в якій першу скрипку грає її Величність Кохання, все рухається своєю орбітою. У всьому різноманітті проявів.

«Годичных давностей события,

уходят дальше все давно,

вокзалами и остановками

размечен путь – не всё равно….

И зачерпнув горстями горести,

Чужую пронесу судьбу…

Живу…»

І з’являється тренд, створюваний уявою, ідеєю, загальною концепцією автора. Навіть якщо це відомий міжнародний багаторівневий проект з ім’ям де Рішельє, котрий поєднує століття та народи, в основі його – поезія.

Без поетичного «божевілля», перевертання всього і вся догори дригом, повної віддачі на виконання місії, закладеної зверху, супроводу ліричною тягою її проводів, конкурс, який переріс у масштабний рух добротворчості, не жив би.

Кар’єра її письменницька починається словами: «Я – актриса», «я пишу з одинадцяти років»… Дотепні епіграми. Розвішені рами картин дідуся-доктора з науковим ступенем, котрі відлякували від нього жінок після раннього відходу бабусі-художниці. А потім – студія кіноактора у видатного Василя Левіна, який дивувався її неймовірній суперенергії, в порівнянні з якою всі інші, як «холодні собачі носи» (є запис). Або Кіра Муратова, що відзначала її щирість та цікаві, дотепні повороти в акторських студіях… Все це перейшло далі в проникливі рядки журналістських нарисів, есеїв та репортажів, пізніше – телевізійних, у ситуаціях, що, здавалося б, не надто спонукали спочатку до написання книжок.

«Но всё, как известно, начинается с любви.

Терпения пусть хватит, ума тоже, –

но все же в основе – Любовь.

Это станция главная – никто не спорит,

не прекословь;

в ней отражается, в святцах –

не тьма, а высший строй…»

І вже у вісімдесятих виходять її проникливі вірші в одеській пресі.

«Напиши мне письмо

густотой ежевичного света,

облаков парусами,

голышами на мокром песке…»

Літературний шлях Олени Ананьєвої відзначений багатьма почесними титулами та нагородами. Засоби масової інформації висвітлюють презентації книг (що стали вже серіалами) і проектів: міжнародних, багаторічних і масових. Тут і там ми зустрічаємо рецензії, чуємо про перемоги її духу. А популярність (попри зростаючу конкуренцію, всупереч деяким бажанням замовчувати) росте паралельно зі зростанням читацької аудиторії. Громадський нерв веде і не дає мовчати. Ось – з її грудневої поезії 2018-го:

«Ведь повторяется всё по спирали,

Даже, возможно, с неё вниз упасть,

Белые, красные, сине-зелёные

Лучше вообще нам не воевать!!!

Царствие небесное воинам мира.

Нужно войну стороной обходить!

Как это страшно: рубать по живому,

Да и коней в огне битв погубить».

Париж. Знамените кладовище. Пристрасні рядки громадянської поезії, в якій помітні і високоморальні вірші її, Ананьєвої, божественний гімн «Врятуй і збережи»… Це – й народної симпатії до неї в багатьох країнах світу. Пора бити в усі дзвони! І вона б’є. В ім’я життя. Любові. Дітей.

«Крутит ветрами, и смерч революций

Вновь разъедает народы внутри;

Сколько сражений, и сколько потерь всех:

Сент-Женевьев де Буа на крови».

Вважається, що сучасній поезії більше не потрібен читач. Начебто поет – сам по собі й без читацької аудиторії. Звичайно, це неоднозначне судження. Не кожен і поет, хоча себе ним вважає… А хто судить про поетичну кваліфікацію? Читачі! Виступаю за те, щоб поети, й Олена зокрема, активніше ділилися своєю творчістю, розширювали різну аудиторію. Нехай буде більше рецензій, фанатів, шанувальників творчості талановитого та цікавого поета, здатного прекрасно демонструвати високий градус натхнення й володіння літературною, зокрема, поетичною майстерністю!

Не рахуючи багатьох років у публіцистиці, книг у неї – вже вісімнадцять, (повноліття, можна сказати), крім участі в тридцяти антологіях (зокрема, шість книг серії «Втеча» і поезії – у видавництві Стрельбицького). В удосконаленні письменницького процесу пані Олена не зупиняється. Ні перед особистими, ні загальними бідами, котрі глибоко ранять її душу та серце. Виїхавши 2002-го до Німеччини, вона не пориває зв’язок із рідною Одесою, постійно представляє не лише власну творчість, а й інших учасників її авторського проекту в багатьох містах та країнах. Вивчає, удосконалює німецьку мову держави, в якій живе, і українську, звідки родом. Є переклади її віршів українською, англійською, німецькою, французькою… Готуються й інші талановиті переклади різними мовами світу.

А спочатку була поезія – з 1999 року видано поспіль шість поетичних збірок, серед яких: «Мій вернісаж», «Одеський Монмартр Василя Понікарова», «Карнавали долі», «Точка тиші», «Сад любові», «Одеська азбука», а далі – романи разом із розділами нової поезії: «Слідами великих мандрівників», «Блукачі муз і вітру», «Штрихи та прогалини квадрата древніх», «Квадрат древніх – завжди квадрат» (продовження на 648 повноформатних сторінках)…

«Зримо барвисті образи природи, особливо моря, біля якого виросла, так важливого для Олени, котра впевнено крокує семи містичними сходинками вгору. І вона точно дійде до мети. Мені дуже подобається тут у віршах жива метафора «мідій бум». А вам? Ви бачили мідій бум? Це щось особливе!

У вірші відчутно розквітають троянди на льоду. І поетеса не випадково спирається на класику, згадуючи Бальмонта, трьох мушкетерів, принца та жебрака. Це говорить про високу культуру автора. Згадка тривожних процесів часу свідчить про громадянську позицію поета, що так легко поєднується з її духовністю, ліричністю, музикальністю та жіночністю», – пише про її поезії музикант Марина Свєтлова.

Ось ще одна цитата з її відгуку: «Вірші, звернені до Янгола або янголів, – це особлива область творчості. Відповідальна, особистісна, містично-тонка… І якщо неординарна людина справді спілкується з янголами, то просто повинна про це розповідати у віршах, прозі, в живописі тощо. Дуже радує, що в Олени Ананьєвої є дар такого спілкування, і що вона написала нам про це. Про свою розмову з янголом у цьому неймовірному вірші («Сім янголів») вона пише так, щоб ми буквально могли подивитися кінофільм. Жваво, зримо, в русі і часі, для нас дивовижно реальному! Перерахування янголів, звичайно, асоціюється з «Одкровенням» Іоанна Богослова. І тому рівень вірша «Щаслива сімка» високо піднімається над Землею, йде у вічне».

Вірші – це оголений, внутрішній світ автора, його «нерв», справжнє «я». Поетичні рядки викликають захоплення особливим складом та енергетикою. Познайомившись із прекрасною поезією та прозою Олени Ананьєвої, неначе знову знайомишся з нею, як із багатогранною, інтелектуальною особистістю. творцем. Все пізнати неможливо, однак прагнення та бажання зазирнути за горизонт, відкрити його читачеві, супутникам життя, творчості, це непереборна сила, яка тяжіє і веде. Енігматичні і метафоричні рядки чіпляють, а здивування поетичним післясмаком переслідує уважного та чуйного читача. Веде за собою.

«Similessimilegaudet,

ангел мой, что ты за птица,

крыльями – белыми астрами,

иль птицелов за жар-птицей?!»

«Подобное притягивается к подобному».

Пора усім світом стати на захист миру. Пані Олена закликає всіх своїх янголів, котрі давно літають на сторінках її творів, благословляти на Благо та Добро для всіх нас. Вірші Олени Ананьєвої несуть цю благородну місію.

«Гимном взывать «Gaude!»

Не получится, ангел мой,

Доброго сердца мелодию

миром нести засветло!»

Сергій Дзюба,

письменник, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України

Ще цікаві публікації

Залиште свій коментар

Дякуємо за Вашу думку