Акценти Історія Популярне Сергій Горобець Статті. Аналітика Усі новини Чернігів — хроніки сталінізму Чернігівщина 

Кривавий першотравень 1934-го в Чернігові

Хроніки Чернігівщини часів сталінізму.

Перше травня – особливе свято для комуністичного режиму, який всіляко виставляв себе головним і єдиним оборонцем прав всіх трудящих країни – як у місті, так і в селі.

1 травня 1934-го чернігівська обласна газета «Більшовик» надрукувала матеріал, розділений на дві частини, із красномовними заголовками: «У нас» та «У них». З «ними», тобто «загниваючим капіталізмом», все зрозуміло: у них найглибша економічна криза («велика депресія 1929-1933 років»), тож взагалі нема про що говорити. Натомість «у нас» суцільне щастя:

– утворено понад 224 тисячі колгоспів і 5 тисяч радгоспів,

– 65% усіх сільських господарств СРСР у колгоспах,

– зникає протилежність між містом і селом,

– зникла куркульська кабала, зникло зубожіння на селі.

Щоправда, примусова колективізація призвела до справжньої війни з власним селянством, яке своє щастя уявляло в дещо інших формах обробітку землі. Все це завершилося страшним Голодомором-геноцидом 1932-1933 років із мільйонними жертвами. А на початку 1934-го десятки мільйонів селян, що пройшли через страшне голодування і змогли вижити в тих нелюдських умовах, з острахом вдивлялися в майбутнє: чи не повториться жахлива катастрофа і в новому році? Бо ніяких гарантій не було і близько. Але ж хай хтось спробує публічно заперечити, що «зникло зубожіння на селі».

Однак у цей святковий день, коли тисячі людей в Чернігові та інших районних центрах радісно крокували в лавах демонстрантів, палко вітаючи «вождя народів» Сталіна, радянський уряд та комуністичну партію, в обласному центрі сталися дві жахливі автомобільні аварії.

У першому випадку бортова машина об’єднаних цегелень (водій – комсомолець Шакуненко) на заводі № 3 набрала жінок та дітей для участі в першотравневій демонстрації і поверталася на завод № 2. Жінки і діти стояли пліч-о-пліч, деякі взагалі безпечно сиділи на бортах. Водій розігнався, на крутому повороті біля радянської лікарні (перетин тодішніх вулиць Вокзальної і Шевченка) не зменшив швидкості, тож людей кинуло на правий борт. Гачок відщебнувся, борт від ваги зламався і 24 чоловіки (у тому числі 12 дітей) випали на бруківку. Багато хто дістав важких травм.

Інша аварія була ще більш кричущою. Колишній водій заводу «Жовтневий Молот», а нині начальник дослідної станції заводу Аркадій Леонтьєв підібрав ключ до гаража, викрав вантажний автомобіль «Форд» та «запросив на прогулянку» приятелів і дружину. Далі заїхали на квартиру робітника Велігоренка, пообідали і добряче випили на честь свята. Після чого вп’ятьох поїхали «кататися» на київське шосе. Як легко здогадатися, Леонтьєв забажав проїхатись «з вітерцем», набрав чималу швидкість і наїхав на людей, що йшли по краю дороги. Одного збито насмерть, ще кількох (у тому числі і пасажирів машини) травмовано.

Зрозуміло, журналісти «Більшовика» за плакатами та транспарантами «не розгледіли» кривавих драм. Однак події, як можемо судити, мали чималий розголос і резонанс, тож 3 травня чернігівський міськпартком видав постанову із красномовною назвою «Про автомобільні катастрофи, що сталися 1 травня». А оскільки на такі постанови «політичний зір» газетярів відразу «прояснюється», то 5 травня постанову надрукували в газеті, а далі оперативно повідомляли про хід справи. Тим більше, що в прогресивному радянському суспільстві справедливість торжествувала ледь не з космічною швидкістю. Леонтьєва миттєво виключили з партії. Облпрокуратура завершила слідство ще до 9 травня, обох звинувачених відразу арештували, а вже 11 і 13 травня відбулися суди.

З’ясувалося, що в Шакуненка машина справна, однак за півтора місяці до трагедії вже була ситуація, коли відщебнувся бортовий гачок. Водій не визнавав себе винним, вважав, що аварія – нещасний випадок. Суд із цим не погодився і винним в аварії визнав водія, що не забезпечив безпечних умов перевезення жінок і дітей. Вочевидь, покарання було «скромне» або й взагалі символічне, бо в газетному репортажі про суд відсутня будь-яка конкретика з цього приводу.

Леонтьєву присудили 2 роки позбавлення волі. Нагадаємо – це за незаконне викрадення машини з гаража заводу, управління машиною у стані сп’яніння і перевищення швидкості, що призвело до вбивства пішохода і каліцтва кількох людей.

Аби краще зрозуміти поблажливість вироку колишньому комуністу, звернемо увагу на замітку в «Більшовику» від 21 вересня 1934 року, де повідомлялося про виїзну сесію обласного суду на чолі з суддею Кримською, яка заслухала ряд справ «про злісних саботажників, відвертих ворогів радянської влади, зривачів державних завдань» у деяких сільрадах Чернігівської приміської смуги.

Із «відвертими ворогами» радвлади суд не церемонився.

«За зрив м’ясопоставки, категоричну відмову сплатити сільськогосподарський податок, одноосібника Плясуна Івана (с. Роїще) засуджено на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На 6 років засуджено Сковородька Івана (с. Петрушин) за приховування врожаю і злісне невиконання зобов’язань перед державою. Сковородько не сплачував також грошових зобов’язань».

Як бачимо, за «економічні» статті давали куди більші терміни (та ще й з конфіскацією майна), аніж за вбивство людини з обтяжуючими обставинами. Здається, і Плясун, і Сковородько геть не розділяли газетні фанфари про те, що «у нас» «зникло зубожіння на селі» і відмовлялися сплачувати податки та «зобов’язання», намагаючись хоч якось підстрахуватися на випадок чергового Голодомору.

Сергій ГОРОБЕЦЬ,

Український інститут національної пам’яті, спеціально для видання Спецкор РЕГІОН

Ще цікаві публікації

Залиште свій коментар

Дякуємо за Вашу думку