Акценти Здоров`я Інтерв`ю Популярне Сергій Дзюба Статті. Аналітика ТОП 1 

Лікар із Чернігова — член Європейської асоціації урологів

На варті здоров’я. Андрій Рожило: «Перспективи для розвитку медицини на Чернігівщині є!»

Що одразу ж помічаєш, зайшовши до урологічного відділення обласної лікарні? Усе тут – і підлога та стіни, й кабінети, коридор, палати, туалети не просто відремонтовані, а зроблено це дійсно на совість, капітально, старанно, небайдуже. Всі лікарі, медсестри і санітарки – уважні та доброзичливі. Багато хороших відгуків – і про завідувача відділення Андрія Остаповича Рожила, який чудово продовжує благородну лікарську династію. Власне, з цього й розпочалася наша розмова.

– Я виріс на Придесенні, у Носівці; а коли навчався в третьому класі, наша родина переїхала до Чернігова, – розповідає Андрій Остапович. – Тато, Остап Андрійович, тривалий час працював ординатором, а згодом очолив урологічне відділення обласної лікарні. А мама моя, Наталія Василівна, за спеціальністю – лор. Отож я з дитинства бачив, як трудяться батьки і мріяв, що теж стану лікарем. Тобто свій вибір зробив свідомо, який родина, звісно, підтримала. Закінчив Вінницький медичний інститут імені М. І. Пирогова (зараз це – університет). Працював спочатку хірургом – з1996-го, в нашій Чернігівській центральній районній лікарні, потім у 2003-2006 роках – у другій міській лікарні Чернігова, а з 2006-го я – тут, в обласній лікарні. Була вакансія, і мене взяли. Звісно, я теж прагнув розвиватися, як фахівець. Та й татові хотілося працювати разом зі мною, добре було відчувати підтримку один одного! І я міг його, в разі потреби, підмінити на чергуванні. Хоча у нас взагалі колектив – дружний, є взаєморозуміння між співробітниками.

– Видно, що Ви по-справжньому, щиро любите свою професію!

– Так, люблю. І не шкодую, що обрав професію медика. Час, звісно, – складний, в Україні не вистачає стабільності. Тому зараз дуже багато наших співвітчизників їдуть на заробітки за кордон, а дехто вже й емігрував до Чехії, Польщі чи Німеччини, зокрема й колеги-лікарі. Та я нікуди емігрувати не збираюся. Тут – мій дім. Сподіваюся, що пройде медична реформа, і все-таки поступово життя в нашій державі налагодиться.

– Принаймні в урологічному відділенні вже є зміни на краще.

– Так, по-перше, зроблено гарний капітальний ремонт. А ще закуплено дороге, сучасне, дуже якісне обладнання, з широким спектром застосування. Це – і лазерний літотриптор – для деструкції, тобто подрібнення каменів сечовивідних шляхів (інвазивна хірургія), це і гнучкий нефроуретероскоп. Придбано, зокрема, й деталі до ендоскопічної стійки.

– І це – досить великі кошти!

– Взагалі, нас в усьому підтримують головний лікар обласної лікарні Андрій Михайлович Жиденко та адміністрація закладу, – адже все те, що ми просимо для ефективнішої роботи, поступово з’являється. Тому плануємо і в подальшому придбати ще обладнання, щоб знов збільшити наші можливості, зокрема, потрібен нам тут, у відділенні, й апарат УЗД. І я переконаний, що в перспективі – все це у нас буде. Адже Андрій Михайлович – прогресивний, енергійний та небайдужий керівник, котрий постійно націлений на розвиток нашого медичного закладу. І він – завжди у курсі всіх справ. Тому, попри, здавалося б, такі скрутні часи, стільки доброго тепер робиться і для пацієнтів, і для працівників обласної лікарні. Головне – щоб нарешті вдало пройшла медична реформа, й ситуація стабілізувалася. А перспективи для розвитку медицини на Чернігівщині є!

– Скільки людей тут, в урологічному відділенні, працюють?

– У нас – п’ять лікарів (усі мають вищу категорію), 14 медсестер і 15 санітарок. Зокрема, трудиться тут Микола Іванович Колос, який раніше був начмедом в обласній лікарні, свого часу працював лікарем у Лівії. Це – дуже досвідчений фахівець! Ми вдячні за сумлінну роботу й нашому ветеранові – Петрові Юрійовичу Шаргородському. Це – безцінний трудівник, буквально з енциклопедичними знаннями! Він – уже на заслуженому відпочинку, але не може сидіти, склавши руки, прагне допомагати людям. Тобто з кадрами у нас – усе гаразд!

– Наскільки мені відомо, Ви – член Європейської асоціації урологів?

– Так. Один чи два рази на рік їжджу на закордонні конференції, це – дуже цікаво – побачити і почути, як працюють колеги в інших країнах, як там люди живуть. Це – передовий, важливий досвід! Отож, таким чином побував у Литві, Естонії, Чехії, Угорщині, Австрії, Польщі… Незабаром знову поїду до Чехії.

– Знаю, у Вашій родині, крім Вас і батьків, також є лікарі!

– Моя дружина, Майя Миколаївна, – ендокринолог в обласній лікарні, ми з нею під час навчання в медінституті познайомилися. Мій брат, Богдан Олексійович, – травматолог у другій міській лікарні. Його дружина, Вікторія Вікторівна, працює в нашій обласній лікарні пульмонологом. Власне, мій дід, Василь Федорович, – теж медик, торакальний хірург, доцент, він працював у Вінниці. А татова рідна сестра – Зінаїда Андріївна – за фахом гінеколог. Нині ж моя донька Анна навчається у Вінниці на фармаколога. Ось така у нас – велика медична династія!

Спілкувався Сергій Дзюба

Ще цікаві публікації

Залиште свій коментар

Дякуємо за Вашу думку