Акценти Європа Кіно Культура На часі Петро Антоненко СВІТ Слайдер Статті. Аналітика Усі новини Фото 

Література й кіно Польщі: повість Івашкевича і фільм Вайди

Віктор несподівано і вражено дізнається, що наймолодша з сестер Феля через нерозділене кохання до нього покінчила з життям. Це потрясіння, як і нове кохання до нього молодшої з цих 5-ти сестер Туні, сколихнули здавалося б охололу до всього душу Віктора. Він прагне знову ожити, повернутися у свою молодість…
Література й кіно Польщі
Під цією рубрикою розповімо про польські літературу і кіно в цікавій сув`язі: про видатних письменників, їхні відомі твори та їх екранізацію польськими режисерами.
Література Польщі — це 4 лауреати Нобелівської премії:

Генрік Сенкевич (1905), Владислав Реймонт (1924), Чеслав Мілош (1980), Віслава Шимборська (1996). Це Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, Зігмунт Красінський, Ципріан Норвід, Еліза Ожешко, Болєслав Прус, Марія Конопніцька та інші чудові прозаїки і поети. А польське кіно — це всесвітньо відомі режисери Анджей Вайда, Єжи Гофман, Єжи Кавалерович, Юліуш Махульськи, Роман Поланськи, Кшиштоф Зануссі, Анджей Жулавськи.

Цікаво, що багато видатних польських письменників мали українське коріння чи народилися і мешкали в Україні, принаймні на українських землях, що входили до складу Росії, Польщі чи Австро-Угорщини.

Ярослав Івашкевич

В Україні народився і класик польської літератури ХХ століття Ярослав Івашкевич.

Ярослав Івашкевич (Jaroslaw Iwaszkiewicz ) народився 20 лютого 1894 року в селі Кальник тодішньої Київської губернії, нині це Вінницька область. Помер 2 березня 1980 року в містечку Стависько поблизу Варшави.

Його батько Болєслав Івашкевич навчався у Київському університеті разом з Тадеєм Рильським, батьком Максима Рильського. За участь у польському повстанні 1863 року проти Росії Болєслав був виключений з університету і висланий. Відбувши покарання, працював домашнім учителем, бухгалтером.

Анджей Вайда

Батько помер у 1902 році, велика родина (Ярослав був наймолодшим, а крім нього, в сім’ї були три сестри та брат) опинилася в бідності. Спочатку Івашкевичі перебралися у Варшаву, де мешкали 2 роки (1902— 1904), а потім надовго оселилися у Єлизаветграді (тепер — Кропивницький). Тут Ярослав вступив у гімназію, але в 1909 р. мати перевела його на навчання у Київ. Він закінчив у 1912 році IV Київську гімназію. У тому ж році вступив у Київський університет на юридичний факультет..Водночас навчався у музичній школі, а потім — у консерваторії. На життя заробляв репетиторством.

У 1918 p., після закінчення Київського університету, Івашкевич повернувся у Варшаву, де відразу потрапив у вир суспільного та культурного життя. Він служив в армії, працював у газеті, у державних структурах.

Кадр з фільму: Данієль Ольбрихський і Крістіна Паскаль

Писати почав рано. Творчість Івашкевича міжвоєнного двадцятиліття умовно можна поділити на два періоди — «київський» і «варшавський». Першим твором Івашкевича стала поема «Молодість пана Твардовського» (1912—1915), другим — повість «Втеча у Багдад» (1916). Упродовж 1916—1918 pp. Івашкевич видав ряд поетичних збірок та повістей.

Анна Сенюк

Кращими творами «варшавського» міжвоєнного періоду є поетична збірка «Повернення у Європу», повість «Місяць сходить» та історичний роман «Червоні щити» (1934), з історії Польщі і сусідніх держав ХІІ століття. Також вийшло ще чимало поетичних і прозових творів працьовитого письменника.

Окупацію він пережив у містечку Стависько, біля Варшави, де був учасником підпілля, допомагав польським письменникам та артистам і продовжував писати.

Після війни Івашкевич активно займався культурною, громадською та літературною роботою. Він часто бував у Радянському Союзі, зокрема, в Україні, підтримував інтенсивні творчі зв’язки з українськими та російськими письменниками. У повоєнний період Івашкевич видав 9 збірок поезії, нові романи, повісті, оповідання, п’єси.

Центральним твором цього періоду, як і творчості Івашкевича в цілому, став роман-епопея «Слава і хвала» (1956-1962). Це широка панорама польського суспільства першої половини ХХ століття. Розпочинається оповідь подіями в Україні напередодні Першої світової війни, далі революція 1917 року, громадянська війна, потім дія переноситься у Польщу. Також фігурують Одеса, Париж, Іспанія. Це велика сімейна сага на тлі потрясінь історії.

Українська тема присутня в багатьох творах Івашкевича.

А зараз — про блискучу повість Ярослава Івашкевича «Панни з Вілько». Написана у 1933 році. Дія відбувається в міжвоєнній Польші.

Майя Коморовська

«Війна давно закінчилася». Це перше речення повісті. Йде 1929-й рік. Головний герой твору — вчитель Віктор Рубен. Йому довелося воювати, пройти всю ту жахливу Першу світову війну. І ось в спокійні, здавалося б, часи миру йому не так просто знайти себе в житті. Та ж тема воєнного і повоєнного «втраченого покоління», яку ми бачимо у творах Ремарка, Хемінгуея.

Раптова і рання смерть товариша ще більше загострює почуття самотності Віктора. Знайомий лікар стурбований здоров`ям Віктора і радить йому на якийсь час змінити обстановку, відпочити.

І тут Віктор пригадує, що ще до війни. 15 з лишком років тому, він якийсь час працював домашнім вчителем доньок власників маєтку в селі Вілько. А неподалік на хуторі мешкає його рідна тітка. Віктор вирішує поїхати в місця своєї молодості.

Вся дія повісті відбувається протягом цих кількох літніх тижнів, коли Віктор, поселившись у тітки, майже весь час проводить у маєтку, де колись вчителював. Він тоді навчав найменших з сестер, а всіх їх було аж шість.

Чесно кажучи. Віктор вважав, що те його вчителювання було лише епізодом у житті і його, і тих милих сестер. Але повернувшись сюди, у свою юність, він зрозумів, що це не так. Сестри, приємно вражені його несподіваним приїздом, зустріли його з тим же давнім теплом. Виявилося, що він залишив пам’ятний слід в душах сестер. І всі вони були кожна по-своєму закохані у вчителя.

Станислава Цилінська

Віктор несподівано і вражено дізнається, що наймолодша з сестер Феля через нерозділене кохання до нього покінчила з життям. Це потрясіння, як і нове кохання до нього молодшої з цих 5-ти сестер Туні, сколихнули здавалося б охололу до всього душу Віктора. Він прагне знову ожити, повернутися у свою молодість, з Юльцею, нині дружиною власника маєтку і матір`ю двох дітей, вони навіть пробують поновити давню любовну інтрижку. Втім, все це марно. Роки минули. Людське життя начебто й безперервне, але в минуле повернутися неможливо.

А взагалі важко переповідати плин цієї повісті, де начебто нічого не відбувається, окрім, хіба що спроби самогубства — цього разу вже Туні. Вся тонка тканина повісті — на напівтонах, діалогах Віктора з кожною з сестер, а у кожної з них тепер своя доля. В цю тканину вплетено роздуми героя про те, хто він був, хто є і як жити далі. І від`їзд Віктора з Вілько був таким же раптовим, як і його приїзд.

Якщо проводити якісь літературні паралелі, то це, насамперед, Іван Бунін, його «Темні алеї» — блискуча книга з понад 30-ти новел про кохання, написана автором в непрості роки еміграції у Франції, коли палала Друга світова війна. І 70-річний Бунін в цьому вирі божевілля створює свій гімн коханню.

Крістіна Захватович

Повість «Панни з Вілько» рівно 40 років тому екранізував режисер зі світовим ім’ям Анджей Вайда. Ви можете прочитати на сайті газети «Світ-інфо», в її № 75 за березень 2016 року, велику публікацію про Вайду, з нагоди його 90-річчя. А в № 89, у жовтні того ж року,— стаття пам’яті видатного митця, що пішов з життя.

Десятки відомих фільмів зняв режисер. Воєнна тема — це «Канал», «Попіл і діамант», «Катинь», «Пейзаж після битви», «Страсний тиждень», фільми політичної тематики «Людина з мармуру», «Без наркозу», «Людина із заліза» — це розвінчання тоталітаризму. Вайда — блискучий майстер екранізації світової літературної класики. Він екранізував два романи Достоєвського — «Біси» й «Ідіот», зняв фільми «Сибірська леді Макбет» — за повістю Лєскова, «Пілат та інші» — за романом Булгакова «Майстер і Маргарита». Звичайно ж, польська класика: «Попіл» за романом-епопеєю С. Жеромського, «Пан Тадеуш» за А. Міцкевичем, «Земля обітована» за В. Реймонтом, «Весілля» за С. Виспянським.

Поряд з такими епічними полотнами справжньому майстру інколи хочеться зняти і мовби камерні, психологічні картини. І тут слід згадали про творчу співдружність і дружбу в житті саме з Ярославом Івашкевичем.

Вайда екранізував три його повісті. Менш відома — у фільмі «Лепеха». Значно популярніший, в тому числі у нас, фільм «Березняк», де в головних ролях улюблений актор Вайди Даніель Ольбрихський та ще одна зірка польського кіно Ольгерд Лукашевич.

Зофія Ярошевська

І ось фільм «Панни з Вілько», саме під тою ж назвою, що й повість, і загалом вона відтворена на екрані любовно і точно.

Чудові пейзажі, старовинний маєток, музика польського композитора-класика Кароля Шимановського. І прекрасний акторський ансамбль, відомі актори польського кіно і театру.

В головній ролі, звичайно ж, Даніель Ольбрихський. А ось хто грає сестер: Юля — Анна Сенюк, Йоля — Майя Коморовська, Зося — Станіслава Целінська, Казя — Крістіна Захватович ,Туня — Крістінa Паскаль. Тьотю Віктора грає відома польська актриса, на жаль, вже покійна Зофія Ярошевська.

З актрис, котрі грають сестер, чотири і далі в мистецтві. Хоч, звісно, стали старші на 40 років. Дуже популярна польська актриса — Майя Коморовська, якій уже за 80. Крістіна Захватович — це дружина Анджея Вайди, з яким вони жили в щасливому шлюбі понад 40 років, до дня смерті режисера. Актриса бере активну участь у громадському житті. А ще пані Крістіна Захватович-Вайда — великий друг України. П`ять років тому разом з відомими польськими письменниками, митцями вона підписала відкритого листа на підтримку України і з засудженням загарбання Криму Росією та російської агресії на Донбасі.

На жаль, нема вже наймолодшої з «сестер». Крістіна Паскаль — єдина в ансамблі не польська актриса, вона француженка, французька і швейцарська актриса і кінорежисер. Під час зйомок їй було 26 років, а через 17 років у стані депресії вона покінчила самогубством, що спробувала зробити у фільмі її героїня Туня.

…Наше телебачення, попри десятки чи й сотні каналів, доволі убоге щодо гарних фільмів. Тому, крім прочитання повісті, зайдіть в Інтернеті на YouTube, відкрийте фільм «Панни з Вілько» і пориньте в чудову прозу Ярослава Івашкевича, прекрасно відтворену на екрані Анджеєм Вайдою.

Петро АНТОНЕНКО,

редактор газети «Світ-інфо», м. Чернігів

На першому фото: кадр із фільму «Панни з Вілько»

Ще цікаві публікації

Залиште свій коментар

Дякуємо за Вашу думку