Акценти Громада Гроші заняття Культура Популярне Статті. Аналітика ТОП 1 Усі новини Фото Чернігівщина 

Максим Микитась: «Маємо дбати про найголовнішу цінність — дітей»

Добрянка — другий за розміром населений пункт Ріпкинського району: оточений лісами, прославлений етнографами… Але як нині живе найпівнічніше селище Чернігівщини?

Виявляється, тільки в столичних випусках новин чернігівську глибинку малюють найчорнішою фарбою, насправді ж тут є чимало приводів для оптимізму. Тут оновлюється школа, центр, запрацював оновлений молодіжний центр, куди завдяки народному депутату Максиму Микитасю докупили спортивного спорядження. Та і язик не повертається називати ведмежим кутком населений пункт, де є фітнес-зал.

Директорка молодіжного центру Оксана Казачкова із задоволенням водить екскурсії по своєму закладу, який відкрився 3 вересня. Зізнається: на появу цього закладу кілька років чекала вся громада. Попри молодіжну назву, сюди охоче зазирають і люди зрілого віку. Центр гуртує громаду: тут до дня Добрянки проводили масштабні репетиції, розучували тексти, ставили творчі номери. Із жовтня в молодіжному центрі запрацював тренажерний зал, де ведуть заняття з боротьби, фітнесу, гімнастики, силових вправ.

Оксана Казачкова
«Поки зал не запрацював, то наші добрянці заходили і весь час запитували: коли ви вже відкриєтеся? — розповідає директорка комунального підприємства. — Плани в нас великі: щоб тут були і гуртки різноманітні, і заняття. Ми щиро дякуємо Максиму Вікторовичу за те, що допоміг нам із придбанням спортприладдя для важких видів спорту. А ще ми б дуже його попросили про допомогу з акустичною системою, завдяки якій ми зможемо проводити свята. І потреба в цьому велика, бо, на жаль, подібного обладнання в Добрянці просто немає».

Попри стереотип про Чернігівщину як край пенсіонерів, пані Оксана зауважує: у самій Добрянці молоді живе дуже багато. Саме молоді люди стали найпершими відвідувачами центру. Але розраховують тут у подальшому і на відвідини інших вікових груп.

«У нас людям похилого віку просто нікуди себе подіти, між тим, багато хто з них займається виготовленням поробок із дерева, глини, — ділиться пані Оксана. — І нам хочеться відкривати це в них, показувати іншим. Тому будемо проводити виставки, майстер-класи».

Оскільки поруч розташований кордон, то й тренер у молодіжному центрі не звичайний, а військовий. Відтак фотографувати його не можна, та й прізвище називати не бажано. Єдина дещиця інформації — його звати Олексієм. Він пояснює, що, окрім фітнесу та важкої атлетики, хоче запровадити заняття для зміцнення спини.

«Це для старшого покоління. А так ми відкриті для всіх охочих», — сказав він.

Мріють про туристів

Добрянський селищний голова Михайло Шабовта-Самуйліч із задоволенням ділиться: у селищі за останні роки таки є зміни, і вони помітні. Тут активно ремонтують центральну частину: оновлене асфальтне покриття дороги, тротуари, встановлений зупинковий комплекс. У процесі — робота над освітленням, парком. Цим проектом місцеві теж завдячують своєму народному депутату Максиму Микитасю.

Михайло Шабовта-Самуйліч
«До ремонту дорогою в центрі взагалі не можна було користуватися, ями були величезні, — згадує селищний голова. — Пам’ятаю, що їздили навіть по бордюрах. А тепер ось рік минув, як відремонтували дорогу, нарікань немає. Якісно тоді зробили. Тепер наша наступна мета — реконструкція парку відпочинку, розташованого поруч. Від себе будемо робити проект. Мріємо облагородити цю територію. Там дуже гарно: є два озера, а поміж ними місток. Нині все це заросло, але треба окультурити. Ми все ж таки прикордонна зона, приїжджає дуже багато білорусів, вони ж дивляться парк. А ще потрібно зробити лавочки, доріжки, освітлення».

І перші кроки в цьому напрямку вже зроблені — у парковій зоні проклали одну доріжку до пам’ятника 300-річчю Добрянки, але цього аж ніяк не досить. Тож у селищі розраховують на підтримку свого депутата.

І 150 стільців…

Є прогрес і в Добрянській школі. Максим Микитась свого часу подбав про те, щоб школа входила в новий навчальний рік із гідністю. За його ініціативи були виділені кошти на закупівлю необхідних меблів та офісної техніки. Через «завал» із виконанням замовлень по всій країні постачальники трохи відтермінували доставку необхідного. Але замовлення виявилося об’ємне — стільці, парти, шафи для кабінетів, меблі для вчителів. Усе гарне, зручне й дуже-дуже потрібне. Директорка школи Наталія Дубина про свій навчальний заклад розповідає з особливою турботою. Можливо, тому, що й сама його закінчила, а потім і вчителювала.

Наталія Дубина
«Хочу подякувати Максиму Вікторовичу за те, що він виявився практично єдиною людиною, яка відгукнулася на проблеми нашого навчального закладу, — говорить вона. — У нас була дуже велика потреба в меблях для початкової, середньої і старшої ланок. Але нині наші 278 учнів практично стовідсотково забезпечені меблями. Столи та стільці відповідають віковим категоріям учнів, дітям дуже зручно. А ще нам надійшли нові шафи, стінки, столи для вчительської кімнати й методичного кабінету».

Директорка розповідає: меблів було стільки, що навіть колектив розгубився. Тільки стільців 150 штук. Наприкінці вересня школа отримала комп’ютери, два принтери, три проектори і три дошки до них, а також роутери і два ноутбуки. Це все для того, щоб і Добрянка змогла давати дітям якісну сучасну освіту.

«У нас аж два класи першачків — 33 учні, — радіє Наталія Дубова. — Це наше багатство. Вони на 100% забезпечені всім необхідним. Знаєте, я в цій школі все своє життя, але не пригадую, щоб колись був настільки якісний рівень забезпечення».

Добрянська школа тепла й зручна, тут замінені всі вікна на енергоефективні, оновлена система опалення на першому поверсі, тому клімат у будівлі хороший.

Єдине, чого тут бракує, — оснащення медичного кабінету, про що завбачлива директорка вже склала лист на адресу громадської приймальні нардепа.

Максим Микитась

Окрім цього, громада Добрянки могла й особисто поспілкуватися з Максимом Микитасем під час зборів активу селища, куди той завітав. Людей турбує, як і завжди, сполучення Добрянки з рештою району. Перевізники тут дбають, насамперед, про власні інтереси, а от комфорт пасажирів і зручний графік руху їх чомусь не цікавить. Інший момент — певна ізольованість цього куточка Чернігівщини. Раніше, ще до військової агресії з боку Росії, неподалік був відкритий пункт автомобільного пропуску в Білорусь. Але через загрозу вторгнення Росії його перекрили.

Максим Микитась аргументує: «На подібні прохання я просто не можу реагувати. Це не повноваження народного депутата, це, швидше, до прикордонників та СБУ. Краще нам заохочувати сюди білорусів інакше, розвиваючи свій регіон. Тому й виникають проекти з реконструкції добрянського парку відпочинку, забезпечення селища питною водою, ремонту доріг, освітні ініціативи. Бо моя особиста думка така: у цей непростий воєнний час ми маємо дбати про нашу найголовнішу цінність — дітей. Інакше навіщо вся ця боротьба, як не задля їхнього щастя і добробуту?»

А ще ж тут лишається відкритим питання: коли вже Добрянка зважиться на створення об’єднаної територіальної громади? На черзі — нові вибори п’ятьох голів громад 23 грудня 2018. Але Добрянки з-поміж них немає. Максим Микитась зауважує: готовий допомогти всім, чим зможе. Та спочатку мають виявити ініціативу самі добрянці.

Цікавився темою Віктор Михайленко

Ще цікаві публікації

Залиште свій коментар

Дякуємо за Вашу думку