«…По небу ходить повний місяць»

Микола Будлянський. Дві новели

Помста

Та тітка, кажуть, чорнорота.

Усяк не гребує товар.

Могильні квіти щосуботи

Везе у місто на базар.

Ніхто не відає, не знає,

Хоч квіти й пробує на нюх,

Що поміж пахощів безкрайїх

Вита важкий могильний дух.

А тітці що – збуває… душі

Та ще й прихвалює товар.

В кишеню їй мідяччя трусить

За це довірливий базар.

Коли б він знав, як вона нишком

Вночі на цвинтар поспіша.

Могильний вітер в спину дише

І приголошує душа

Чиясь, бо в неї камінь в грудях.

У неї все, не як в людей.

Хоча вона, бува, на людях

Сльозу і видавить з очей.

Мовляв, самісінька. Від того

Живе абияк – хліб та сіль.

І хрест кладе, й про віру в Бога

Торочить вулиці усій.

Ніхто не вірить їй, бо знає,

Що чорний рот її верзе.

Її і діти обминають,

Як на базар товар везе.

…Була субота. Вітер з півдня

Важезні хмари наганяв.

Ілля на небі сердивсь, видно,

Так хвиськав пугою коня,

Що блискавиць вогненні леза

Сікли і мертве, і живе.

Горіла свічкою береза,

А поруч – дерево криве.

І раптом вдарило навідліг –

Піднявсь у небо сніп рудий.

Сусід із хати хутко вибіг

Із двома відрами води.

Нараз спинивсь. Постояв хвилю:

«Хай нечисть прахом ізійде…»

Гроза минала. Дощик сіявсь,

З-за хмари блискав сонцем день.

Сусіду й досі жити страшко

І чуб на ньому порудів.

По спині бігають мурашки,

Як в темінь вийде по нужді.

По небу ходить повний місяць,

Сміється. Дулю хоч скрути.

Немов багнюку, попіл місять,

Йому, ввижається, чорти.

І дядько щулиться, мов вівця,

Біжить у хату навпрямки.

Чиєїсь мами чорнобривці

Горять печально, як свічки.

Отам, на тому попелищі,

Вита важкий могильний дух.

І вітер тишиться, не свище,

І квіти пробує на нюх.

Нараз зривається із місця,

Летить шулікою в сади.

…По небу ходить повний місяць,

Як в дядька, чуб в нього рудий.

Микола Будлянський

Пізнє яблуко

Ти, осене, була і не була,

Ти, літо, себе випило до краплі.

Низькі, ребристі хмари-дирижаблі

Несуть останні видихи тепла.

Дочасно сад пороздавав вітрам

Червоно-жовте листя, хоч тримався

Останнім яблуком, якого хтось украв…

А хто ж іще – сусідка баба Настя.

Життя у неї – ніби й не було,

Ні дітвори, ні родичів, ні друзів.

Село лиш знає: вроджена в Калузі

І там вчинила непростиме зло.

Відсиділа. І вже, як вік вхилив,

Уїхала до нас, як колимага.

В сільраду принесла якусь «бомагу» –

І голова у пустці поселив.

Нічийну хату називають так.

Ніхто із дачників навіть не став дивиться…

Така стара – й на дрова не годиться,

Та й кажуть ще: живе в ній переляк.

Це дух такий, що бродить по ночах,

Малих дітей страхає до нестями.

А вдень гуля зарослими полями,

Де вже подавно дух хлібний прочах.

Та бабі все їднако, лиш би дах.

Робить вона не вміла й не хотіла.

Лиш вміла цупить, ще, було, просила,

Та не по-людськи якось, а за страх.

Здавалось, баба, та чоловіки

І ті повз двір ошпарено шмигали.

І їм услід матюччя роздавала

І ще й трусила зілля із руки.

Усіх дістала бабина хула.

Таких обходять, щоб біду не кликать,

Та якось завернув до Насті тихо

П’яничка-дід з сусіднього села.

Зиміло вже, а він і дах латав,

Паркан поставив – душу з баби вийняв.

Тож попросився залишитись в приймах, –

Вклонилась баба, наче молода.

Ось лише у вінку із сивини,

Та очі подобрішали і світло

Зігріло душу знівечену діду

Печаттю непрощенної вини.

Гадав, що у житті все нанівець

Звелося і тягнуло до могили.

І він вже не беріг останні сили,

У засвіти пустився навпростець.

Та це село і баба на путі…

Згадав, що має руки майстровиті.

І баба розцвіла хай пізнім квітом,

Та, може, вперше, як і дід, в житті.

І вже повз двір не шмигало село,

І Настя з усіма віталась радо,

Та паморозь осіння листопаду

Недугами лягала на чоло.

Життя миналось, гасло, як вогонь

На недогарку воскової свічки.

І плакав дід, ховаючи обличчя

В пощерблені полумиски долонь.

Ти, осене, була і не була,

Ти літо, себе випило до краплі.

Низькі, ребристі хмари-дирижаблі

Рознесли радість пізнього тепла.

Давно вже сад безлистий і німий.

Низького неба вистуджена баня…

Гірчить сльозою яблуко останнє

У глибині межової трави.

Ще цікаві публікації

Залиште свій коментар

Дякуємо за Вашу думку