Подорож українця до благословенної столиці Чехії
Мандри. Розповідь четверта.
І ось остання частина моєї подорожі – Чехія, а саме її благословенна столиця – Прага. Тут я побував уперше, хоч давно мріяв про це! Тепер я не тільки втілив свою заповітну мрію, а завдяки знайомству з відомим чеським поетом та перекладачем Міланом Грабалом і доктором мистецтвознавства, україністом Петром Каліною, здійснив важливий проект – незабаром у Чехії побачить світ наша з Танею книжка віршів «Дощ із твоїми очима» чеською мовою, яку блискуче переклали Мілан і Петр. До речі, познайомилися ми на верхньолужицькому фестивалі в Німеччині і разом виступали там. Тоді й виникла ця ідея. А доки дійшло до книжки, чехи надрукували чимало наших віршів у популярних празьких виданнях. Натомість поезії Мілана Грабала в моєму перекладі вийшли в «Літературній Україні» та наших журналах.
Власне, ще тільки плануючи цю подорож, не маючи навіть конкретного маршруту, я вже подумки уявляв себе на Вацлавській площі та Карловому мосту, в Празькому Граді, Градчанах і Вишеграді. І не розчарувався! Більше того, з усіх міст, які бачив у своєму житті, найкрасивішим вважаю тепер саме Прагу, яку щиро полюбив із першого погляду. Та й не я один – у Чехії мешкають 10 мільйонів людей, а щороку з усього світу приїжджають сюди 13 мільйонів туристів, і практично всі вони бувають у Празі!
Світ тісний – цей афоризм спав на думку в місті моєї мрії. Світ дуже тісний – міркував я, приголомшений цим різноликим людським Вавилоном на вулицях і площах чеської столиці. А щоб потрапити в знаменитий собор святого Віта, довелося вистояти немалу чергу і навіть пройти спеціальний поліцейський контроль із металошукачем! Однак це анітрохи не зіпсувало мого настрою – поліція була вишукано одягненою та доброзичливою, й мені, українцеві, приязно посміхалися, запрошували приїжджати ще. Відчувалося, що ці пильні, але ненав’язливі стражі порядку теж пишаються своїм містом, по-справжньому залюблені в нього.
Що мені найбільше сподобалося тут? Зустрічати світанки на Карловому мосту. Втім удень, ввечері та вночі він – не менш вражаючий і грандіозний. Це – безперечно, одна з головних родзинок Праги! Міст елегантно з’єднує Старе Місто з іншим районом, котрий чеською називається Мала Страна…
Тільки-но почувши про Карлов міст, справді мистецький та архітектурний шедевр, місцеві мешканці та численні туристи не шкодують компліментів: найзнаменитіший, найчарівніший, найстаріший! Довжина мосту – 516 метрів, ширина – десять, і стоїть він на 16-ти опорах. Його будівництво розпочалося в 1357 році за вказівкою імператора Карла IV.
За дотепною легендою, бажаючи покращити і зміцнити розчин в основі мосту, Карл наказав зібрати з усієї країни й привезти до Праги яйця. Однак селяни з одного села, аби догодити імператорові, ці яйця попередньо зварили й надіслали вже крутими…
Саме по цьому мосту, що з’єднав береги річки Влтави, правителі їхали з Королівського двору в Град. А звичайні громадяни, щоразу перетинаючи міст, платили за це гроші. Тут проводилися ярмарки та рицарські турніри. Нині міст – пішохідний, і його заполонили вуличні художники та музиканти, продавці коштовних прикрас ручної роботи та найрізноманітніших сувенірів. Посередині мосту є місце, де варто загадати бажання (моє вже збулося!) – не сплутаєте, адже бажаючих вистачає.
Празький Град – найбільша фортеця Чехії, заснована ще в IX столітті, розташована на березі Влтави. Це – історично-політичний і культурний центр країни. З Градчанської площі до нього ведуть чудові парадні ворота, де стоїть почесний караул. У найдавнішій частині Граду розташований Кафедральний собор святого Віта. Цей величний готичний храм – справжня візитівка Праги! А тамтешня каплиця святого Вацлава, де в 932 році похований народний чеський святий, – центр великого паломництва. Сам собор свою історію веде з 1344-го. Він постійно вдосконалювався – безперервне будівництво тривало близько 600 років – аж до початку ХХ століття!
Нині тут – резиденція архієпископа Празького. Собор – один із найбільш грандіозних храмів Європи. Його навіть одразу осягнути неможливо, просто дух захоплює, коли дивишся вгору… Висота великої вежі костьолу – близько ста метрів, натомість сходинки, котрі ведуть до оглядового майданчика храму, налічують аж 300 кам’яних східців. На території костьолу поховані чеські архієпископи та монархи. А в його пречудовій бібліотеці – велика кількість середньовічних рукописів. До того ж, орган собору Святого Віта – на думку фахівців, чи не найкращий у Європі.
Взагалі, до вигляду цього костьолу звикнути неможливо – він щоразу вражає, захоплює, дивує, надихає і закохує… Його форми – досконалі, а коли обходиш храм довкола, здається, що це – ціле місто і водночас середньовічна фортеця, наскільки різноманітній його вигляд із різних сторін. Дивишся на собор святого Віта й відчуваєш вагу століть!
А ось і Злата Улочка – огороджений провулок, де за легендою мешкали алхіміки, які намагалися створити «філософський камінь». А в будинку № 22 протягом двох років прожив видатний письменник Франц Кафка…
Із заходу до Празького Граду прилягає багатий дворянський район міста – Градчани. Цікаво, що спочатку, з 1320 року, тут селилася челядь – конюхи, кухарі, писарі, слуги… Проте пожежа 1541-го знищила хатки бідноти, після чого ці місця облюбували вельможі, які заходилися зводити власні палаци та розкішні будинки. Саме в Градчанах знаходяться, зокрема, Лоретанський монастир із прекрасною церквою Різдва Христового (місце паломництва католиків з усього світу), стара ратуша, церква святого Бенедикта, костел Яна Непомуцкого, Страговський монастир; Архієпископський, Штернберзький, Тосканський на інші палаци.
А ще один із найстаріших районів Праги – Вишеград, розташований на вершині скелястого пагорба, на березі річки Влтави, вважався суперником Княжого Граду. За давньою легендою Вишеград (майбутню Прагу) заснував Крок – син правителя країни Чеха. Тому тут мешкали перші чеські князі та княжна Лібуше. Мені Вишеград дуже сподобався, адже в ньому – теж багато визначних пам’яток: костел Святих Петра і Павла (за легендою, в давньому кам’яному саркофазі зберігається прах римського воїна, котрий проштрикнув на Голгофі тіло Христа, пізніше став зразковим християнином), меморіальне кладовище та парк зі скульптурами стародавніх героїв Чехії, які нагадують красиву легенду: у скелі чекають свого часу кінні рицарі, готові за сигналом княжни Лібуше захистити рідне місто та свою країну.
Величезна кількість пам’яток зосереджена і в прекрасному районі Старе місто, зокрема Громадський дім і Порохові ворота. Головна площа зветься Старомістська. Тисячі туристів щодня приваблює Ратуша, на стіні котрої встановлені астрономічні куранти Орлой. Щогодини у верхній частині цього дивовижного годинника відкриваються віконечка і за ними «проходять» 12 апостолів. Інші фігурки в цей час також рухаються… Людям подобається!
Ще тут є пам’ятник Яну Гусу, встановлений у 1915 році – до 500-ліття загибелі видатного проповідника, який став одним із символів незалежної Чехії. У Старому Місті є напрочуд цікаві музеї, зокрема музей Кафки…
Згадаю і Вацлавську площу біля Національного музею, улюблене місце пражан, котру вони зазвичай називають скорочено – Вацлавак. Її прикрашає велична скульптура святого Вацлава на коні. А на набережній мене привабив Танцюючий будинок – символічний дім, який зображує танцюючих чоловіка та жінку. Дивився і очам своїм не вірив, навіть тер їх долонями, – ну, як таке взагалі може бути? Виявляється, може! Будову в стилі деконструктивізму звели в 1996-му з подачі тодішнього президента Чехії Вацлава Гавела, який мешкав поруч. Будинок одразу ж викликав бурхливі дискусії архітекторів, мистецтвознавців і простих жителів. Проте туристам ідея сподобалася і… цей «неправильний» дім став популярною пам’яткою! Нині у ньому знаходиться модний французький ресторан…
Взагалі, я не фанат пива, але в Празі його посмакував – темне та світле (все-таки це місто – загальновизнана пивна столиця Європи!), і з бадьорим настроєм повернувся додому. Авжеж, все це – справді вражає, викликає масу бурхливих емоцій. Але навіщо сумувати? Я ще сюди неодмінно повернуся, навіть зовсім скоро – принаймні своїми віршами, які, завдяки талановитим друзям, зазвучали чеською.
А поки що щиро дякую: містам – Львову, Кракову, Дрездену та Празі, і чудовим людям – Ользі Лепеті, заступнику директора чернігівської компанії «Окмі-тур» та Роману Тарлікову, співробітнику львівської компанії «Акорд-тур», котрі зробили все можливе, щоб ця подорож не просто відбулася, а запам’яталася, як одна з найкращих у моєму житті!
Сергій Дзюба
Розповідь перша: Шалені походеньки Європою. У Львові
Розповідь друга: Як українець блукав дорогою польських королів
Розповідь третя: Мріяти не шкідливо, якщо наполегливо йти до своєї мети
