Сергій та Уляна Березенки: «У критичні моменти для сім’ї, дітей ми завжди поруч»

Продовжуємо знайомити наших читачів з подружжям Березенків зблизька. У цьому нам допоможе відверте телеінтерв’ю, яке дали Уляна та Сергій у рамках передачі «Він і вона» (ведуча проекту — журналістка Юлія Литвиненко, «Панорама»).

Цього разу ми розповімо про секрети виховання дітей. Як відомо, у родині Березенків підростають троє хлопчиків. Психологи кажуть: виховувати майбутніх чоловіків складніше, ніж дівчаток. Із ними треба суворіше. А як же це виходить у Березенків? Їхню родину часто вважають зразковою. Найстарший син Олександр зовсім дорослий, уже закінчив школу, тому невдовзі стане студентом. Про це гордий тато сповістив через власну сторінку в соціальній мережі. Середній Іван і найменшенький Лука ще лишаються під батьківським крилом. Як їх спонукають батьки до навчання та саморозвитку, які дисциплінарні методи практикують? Про це й не тільки — із перших вуст Сергія та Уляни.

Юлія Литвиненко:

— Є різні субкультури, особливі течії, чайлд-фрі, люди відмовляються від народження дітей, від шлюбу, і кажуть, що інститут шлюбу взагалі вмирає. Що ви думаєте? Ви це штучно підтримуєте? Бо ще є думка, ніби відповідь — у чоловічій природі, що чоловіки не можуть підтримувати оце вогнище…

Сергій Березенко запитує дружину:

— А я підтримую це вогнище (сміється)? Бо я дуже часто на роботі й іноді сумніваюся, чи взагалі підтримую вогнище, і перепитую її. У нас був випадок, коли я їду в Чернігів…

Уляна Березенко:

— Ні, це було раніше. У 2014 році, коли були парламентські вибори. Я була вагітна третьою дитиною. Ми вечеряємо втрьох. Сергія немає вдома, бо він уже поїхав по містах у тур. Ми вечеряємо, і старший син мені каже: «Мамо, я в тебе дещо запитаю, але тільки ти не ображайся. Скажи мені правду: а тато від нас пішов?» (сміється).

С. Б.:

— Після того випадку я перепитую: все нормально? Я є? (сміється) Якщо десь мене немає довго, то кажіть, буду приходити. Я дуже захоплююся тим, чим займаюся. Я можу приділити максимальний час цьому, хоча дуже хочу потім повернутися додому. Мені здається, що в мене склався такий шлюб, така родина…

У. Б.(перебиває):

— Насправді Сергій трішки лукавить, коли каже, що він постійно зайнятий. Є такі моменти в нашому житті, за які я йому дуже вдячна, якими… (хвилюється)… він показує, що підтримує вогнище. Коли були президентські вибори, то з березня його не було, і в старшого сина були проблеми в школі. Сергій приїхав на один день у Київ. Каже — тільки на хвильку, перевдягнутися, мовляв, приготуй речі. А я схвильована, йду зі школи, син — підліток, є проблеми з поведінкою, з навчанням. Пам’ятаю, забрала меншого сина з садочка, приходжу, а Сергій зі старшим сином удома, закрилися в кімнаті. Він йому щось розказує. А потім виходить і каже: «Ти ж тут старший, я на тебе покладаюся». І все, він розвернувся і поїхав. Тобто за ті 20 хвилин, які він був удома, провів бесіду із сином. Тому насправді в якісь критичні моменти для сім’ї, для дітей він завжди є.

Ю. Л.:

— І що? Не бив?

С. Б.:

— Ні, я ніколи не б’ю дітей.

Ю. Л.:

— А вас у дитинстві били? Існувала система покарання в родині?

С. Б.:

— Мене сварила мама. А тато…Можливо, колись я ременя і отримував, але то, напевно, виняток із правил. Бо він у нас такий дуже емоційний. Дід по його лінії — Михайло — пройшов війну, то було зрозуміло, він не був лікарем, і в нас була історія, можливо, день чи два, коли я просто виводив батька із себе. Я міг постійно, як казала мама, пащекувати. Я ніколи не розумів, що це означає, поки не підріс. Постійно у відповідь щось говорив. І воно десь його виводило. Але батько ніколи не дозволяв… він виховував. І я просто не навчився і навіть не розумію, як це я мушу вдарити боляче.

У. Б.:

— «Поганий поліцейський» — це я.

С. Б.:

— Уля їх сварить, сварить, сварить. Я розумію, вона постійно мусить бути в процесі вирішення проблеми одного, а оскільки різниця у віці кожної дитини 6 років, то проблеми абсолютно різного ґатунку. І вирішувати їх треба абсолютно по-різному, із різними підходами. Я себе десь, можливо, обмежую тим, що я приїхав, я працюю, не чіпайте тата, а Уляні треба бути в цьому процесі. Тому вона мені іноді каже: не будь такий добрий, бо «по всі позитивні речі ми підемо до тата, а від мами отримаємо на горіхи».

Ю. Л.:

— Найбільше покарання, яке ви отримали від своїх батьків? Яким уроком воно було для вас?

С. Б.:

— Одного разу вони мене за щось дуже сильно сварили, я не пам’ятаю, за що, і так, що я аж сховався під стіл. Батько бив кулаком по столу так, що він аж гримів. Я емоційно це пережив, відчинив двері й вирішив піти з дому. Пішов, а там темно, страшно. На якійсь вулиці сів і буквально через 10 хвилин побачив, як бігає мій батько по всіх вулицях і шукає. Видно було, як він переживає цей момент, що для нього світ перевернувся, він шукає мене й не може знайти. Я вийшов і зрозумів, наскільки вони мене люблять, і найбільшим покаранням для мене було, коли вони мені казали: «ти мене підвів», не виправдав їхні очікування. Зараз я цей інструмент також використовую і на своїх дітях. Кажу: якщо ти мене підведеш, а я ж так на тебе розраховую…Починаю вигадувати, які б у сина були можливості, ким би він став, якби був відповідальний, не підводив. На синів це діє. Мені здається, що таке переконання і небажання підвести своїх батьків — це дієвіший механізм, ніж підняти руку. Це неприпустимо для нашої родини, це точно.

Спілкувався Віктор Михайленко

Ще цікаві публікації

Залиште свій коментар

Дякуємо за Вашу думку