Шлях до слави Марини Рейко — кандидатки у нардепи
Цю громадську ініціативу (об’єднання) очолює ще донедавна звичайна продавчиня. Ні-ні, ми аж ніяк не проти цих шановних жіночок, які напружено працюють у торгівлі. Справа в тім, чи доцільно тримати у вищому законодавчому органі країни людей, які не прийматимуть закони, а сидячи у депутатських кріслах, будуть думати про діяльність торговельної сфери…
Аня Романова — випускниця історичного факультету і вже дружина сина голови облради, яку «розкручує» на шпальтах тижневика «Еспресо по-чернігівськи» ціла команда талановитих журналістів і рекламістів, а також працює битком-набитий кол-центр та громадська приймальня.
Організація розганяється досить попсовими акціями і легкими статтями, чого власне і варто було очікувати від молодої, але амбітної організації, покликаної захистити народ (а надалі і місто).
Однією з таких акцій став конкурс цікавих ідей «Зроби Чернігів кращим у світі!», який втілило в життя Об’єднання «Громадська Думка» з метою створення скульптури-символу, що мав стати «візитівкою» Чернігова.
На конкурс надіслали 135 різноманітних проектів. Зауважимо відразу, що умови конкурсу були доволі легкі, які не потребували таланту художника, скульптора чи письменника. Головне у цій справі— ідея. І хоча б якесь, малограмотне обґрунтування. Потрібна була не якість, а кількість. Адже насправді справжній власник та ляльковод цієї начебто громадської організації не збирався витрачати на втілення в життя ідеї-переможниці кошти.
Марина Рейко стала однією з тих, хто надіслав опис своєї ідеї, а також неймовірно страшенний ескіз на конкурс. До речі, гарних ідей було настільки мало, що її ідея скульптури-символу міста з назвою «Втрачений чернігівський літопис» попала в десятку переможців.
Як кажуть, ніде правди діти — художники газети, давлячись від сміху, більше тижня намагалися зробити з її ескізу щось більш-менш схоже на проект скульптури. А журналісти майже за допомоги «праски, паяльника та інших знарядь для тортур» витратили не одну годину свого робочого часу — аби хоч якось більш-менш пристойно відобразити цю ідею для публікації в газеті від її імені. Доречно зазначити, що на той час безкоштовна кольорова газета «Еспресо по-чернігівськи» мала наклад 70 тисяч примірників. Тобто, Марина Рейко зробила перший крок до «слави» на рівні обласного центру.
Під час урочистого святкування Дня міста до огляду чернігівців та гостей міста на Валу була представлена виставка проектів скульптури, яка б символізувала древній Чернігів. На виставку потрапили 40 найбільш цікавих із надісланих проектів — от вам і другий крок до слави. А далі — більше. Журі конкурсу обрало 10 робіт-переможців, а замикала цю десятку ідея Марини Рейко. Ось вам і третій крок.
Найкращу скульптуру серед цих 10-ти робіт переможців начебто визначали пересічні чернігівці шляхом голосування на сайті Об’єднання «Громадська Думка». Але практично (вибачте з тавтологічні повтори) обирати було ні з чого. Перші два місяці віддали знаним скульпторам — проектам Анатолія Гайдамаки та Бориса Дєдова. А інших переможців визначили за допомоги сліпого жеребкування.
За кілька днів у міськраді Чернігова відбулось нагородження учасників конкурсу коштовними подарунками та почесними дипломами від організаторів акції. Нагороди вручав тодішній секретар міськради, який усіх їх і вітав, висловлював їм щиру подяку тощо. І все під прицілом телекамер та клацанням фотоапаратів. А потім публікації ще й в обласних та міських газетах. Вау, нарешті підліткові фантазії Марини Рейко почали здійснюватися.
Далі буде…
