Акценти Історичний календар Історія На часі Популярне Сергій Горобець Україна Усі новини Фото 

Сто років тому почався похід армій УНР та ЗУНР на Київ та Одесу

11 серпня 1919 р. – початок походу об’єднаних армій УНР та ЗУНР на Київ та Одесу.

Влітку 1919-го на теренах України воювали між собою кілька збройних сил. З одного боку – українські Дієва (Наддніпрянська) та Галицька армії, з іншого – більшовицька Червона армія та підтримувані країнами Антанти Добровольча армія генерала Денікіна і поляки.

Для українців ситуація складалася несприятливо. Армія УНР (близько 13 тисяч багнетів і шабель) після невдалого наступу на Проскурів (Хмельницький) була відтиснута до Збруча і контролювала лише невелику частину території України в західній частині Поділля. Супротивник загрожував відрізати війська УНР від зв’язку з Галичиною, притиснути до Дністра і завдати остаточної поразки. Галицька армія (понад 18 тисяч багнетів і шабель) відступала під ударами польської армії і 16-18 липня 1919-го перейшла на територію Наддніпрянщини. Не спостерігалося зрушень на краще і на дипломатичному фронті: Найвища рада Мирної конференції у Парижі постановила віддати під окупацію Польщі Східну Галичину аж по Збруч, а державний секретар США Лансінг радив українській делегації порозумітися з «Верховним правителем Росії» Колчаком, оскільки Мирна конференція не погодиться на самостійність народів колишньої Російської імперії, окрім Польщі та Фінляндії.

У цій ситуації вище керівництво УНР вирішило не воювати з поляками, а зосередити всі сили проти більшовиків. Успішний наступ і звільнення території Наддніпрянської України вважався єдиним шляхом заявити світу про факт самого існування Української держави.

Антін Кравс, командир армійської групи в Київській наступальній операції. Фото: galinfo.com.ua

Ліквідувавши прорив Таращанської бригади (що прорвала фронт Волинської групи і загрожувала тодішній столиці УНР Кам’янцю-Подільському, і якій 22-23 липня завдала нищівної поразки 11-та Січова дивізія), об’єднане українське військо скоординувало бойові дії, 26 липня взяло Проскурів і продовжило наступ на північ. Після взяття Жмеринки (9 серпня) та Вінниці (10 серпня), новий орган вищого військового керівництва – Штаб головного отамана – 11 серпня видав директиву про наступ на більшовиків з метою звільнення Правобережної України.

Ситуація на 6 липня 1919 р. Фото: zbruc.eu.

Головні сили (армійська група генерала Антона Кравса) наступали на Київ, що диктувалося не лише моральним та політичним значенням, а й з огляду на великі запаси вкрай необхідного військового спорядження та провіанту. Водночас західна група полковника Арнольда Вольфа просувалася на Волинь і забезпечувала лівий фланг головного напряму, а на південному напрямку армійська група Василя Тютюнника вела наступ на Одесу (Чорне море відкривало можливість налагодити зв’язки з іншими країнами).

Старшини 7-ї Львівської бригади. Фото: history.zt.ua

На київському та коростенському напрямках українські війська швидко досягли чималих успіхів. Цьому сприяли як дії повстанських загонів, що нищили тили червоних, так і успішний наступ Добровольчої армії на Лівобережжі. В результаті запеклих боїв були звільнені Шепетівка (16 серпня), Бердичів та Умань (19 серпня), Новоград-Волинський (20 серпня), Житомир (21 серпня), Біла Церква (24 серпня).

Симон Петлюра приймає присягу у новобранців у Старокостянтинові (1919 р.). Фото: alskiy.blogspot.com

До кінця серпня українські війська звільнили від більшовиків Поділля та значну частину Волині й Київщини. 30 серпня, проломивши фронт на лінії Боярка – Білгородка, група генерала Кравса увійшла в Київ. «Здобич не підлягала обчисленню, – згадував Микола Капустянський. – Вогнеприпасу та різного майна вистачило б на забезпечення всього нашого війська».

Січові стрільці. Шепетівка, 1919 р. Фото: geomap.com.ua

Однак 31 серпня з лівого берега Дніпра в Київ увійшли денікінці. В ході наступу українці уникали сутичок з Добровольчою армією, але спроба порозумітися не дала результатів – Денікін категорично не визнавав за українцями будь-якої самостійності. Аби уникнути кровопролиття, українські частини залишили Київ і відійшли за Васильків. Ці події увійшли в історію як «Київська катастрофа», оскільки залишення столиці суттєво підірвало бойову міць військ. «Відступ від Києва деморалізуюче вплинув на нашу армію, і коли він буде тягнутись далі, то армії в нас не буде», – констатував Симон Петлюра в одній із телеграм.

Ситуація на 25 липня – 20 серпня – 1 вересня 1919 р. Фото: zbruc.eu

Водночас західна група атакувала Коростень, але так і не змогла зломити опір червоних. Здача Києва і невдача під Коростенем змусили українське командування перейти до оборони.

Бійці Запорозької дивізії УСС. Фото: geomap.com.ua

Попри все, спільний похід армій УНР та ЗУНР у липні-серпні 1919 р. на Кив та Одесу – найуспішніша самостійна наступальна операція українських збройних сил періоду Української революції 1917-1921 років.

Сергій Горобець,

Український інститут національної пам’яті

На першому фото: Вояки Армії УНР. Київ, 1919. Фото: kmisto.kiev.ua.

Ще цікаві публікації

Залиште свій коментар

Дякуємо за Вашу думку