У це спочатку мало хто й вірив – яким чином недужі інваліди в Чернігові власноруч капітально відремонтують руїну, яку навіть будинком назвати було не можна?! Нічого ж не функціонувало: напіврозвалені стіни, відсутність підлоги. Роботи – не на один рік.

***

Із захопленням знову пишу про неабиякі досягнення Дмитра Соболєва та його команди – мужніх і завзятих друзів. На долю цих людей випали важкі випробування, однак вони не скорилися обставинам і впевнено йдуть до своєї мети. Задумали, здавалось би, неймовірне – створити в Чернігові потужний Центр медико-соціальної і фізичної реабілітації інвалідів з вадами фізичного розвитку «Інтеграція». Ідея – проста, як у приказці: порятунок потопаючих – справа самих потопаючих. Хто ж, як не люди, що самі потерпають від тяжкої недуги й знають, як із нею боротися і жити всім смертям на зло, здатні краще подбати про себе та хворих із такими ж проблемами?! А їх на Чернігівщини – дуже багато: хворих, самотніх, обездолених…

Взагалі, у це спочатку мало хто й вірив – яким чином недужі інваліди в Чернігові власноруч капітально відремонтують руїну, яку навіть будинком назвати було не можна?! Нічого ж не функціонувало: напіврозвалені стіни, відсутність підлоги. Роботи – не на один рік, причому для бригади майстрів!

Втім, Дмитро Соболєв та його однодумці взялися до праці. Випробувань вистачало, та вони наполегливо трудилися, об’єднавши довкола себе десятки небайдужих людей. І от результат – капітальний ремонт планують завершити наприкінці червня. А головне – в центрі «Інтеграція» постійно відбуваються заняття на тренажерах! – Нещодавно у нас тут побували голова облдержадміністрації Валерій Куліч та очільник обласної ради Ігор Вдовенко. Адже вони постійно нами опікуються, допомагають, підтримують нас від самого початку, – розповідає Дмитро Соболєв.

– Ви ж і зараз – позаштатний радник Ігоря Станіславовича?

– Так, звісно, він запропонував – і я погодився. Відтоді ми з ним активно співробітничаємо!.. Отож керівники Чернігівщини вкотре завітали сюди, на Станіславського, № 40, побачили, що ми практично вже навели лад у цьому будинку і зараз працюємо. Не вистачало ще будматеріалів для завершення робіт, то Валерій Петрович Куліч особисто вчасно допоміг – дуже йому за це вдячні!

– Тож тепер ви буквально за крок до своєї мети?!

– Авжеж. Тим більше, нещодавно отримали суперсучасне реабілітаційне обладнання – тренажер «Мотомед» для активної і пасивної розробки м’язів рук та ніг. Це – за поданням керівника Асоціації інвалідів України Валерія Сушкевича до Міністерства соціальної політики України. І от протягом 11-ти місяців ми відстоювали свою програму, доводили, що зможемо якнайкраще використовувати це обладнання. Претендентів було багато з усієї України, та перемогли саме ми! Тож отримали цей дуже ефективний тренажер першими.

– Цікаво, яка вартість такого сучасного обладнання? – Коштує такий тренажер аж 237 тисяч гривень. Міністерство виділило з цієї суми 199 тисяч, а решту поступово назбирали ми самі – допомагали наші друзі, меценати, близькі наших підопічних. Такі були досить жорсткі умови, і ми з цим належно впоралися – вчасно зібрали необхідні 38 тисяч гривень. Зате маємо тепер чудовий тренажер, на якому постійно займаються інваліди.

– Але, бачу, у вас тут ще є реабілітаційне обладнання!

– То – зі знаменитого центру Дикуля, тобто я подарував свій особистий тренажер, який раніше був у мене вдома. А тепер це обладнання знаходиться також тут, в «Інтеграції», щоб якомога більше людей могли скористатися. Ми його самі вдосконалили, вже ж маємо відповідний досвід. Розробляються всі групи м’язів! Дуже функціональний – навантаження може бути 200 грамів чи, наприклад, 2 кг, або 5 чи навіть 10 кілограмів. Справді, зручно!

– Який графік роботи вашого центру?

– Щодня, з десятої ранку – до п’ятої вечора. До речі, водночас тут може зараз займатися 14 людей.

– А скількома жителями Чернігівщини ви вже опікуєтеся? – Сьогодні у нас на обліку – 77 мешканців на інвалідних візках і ще 52 людини, які ходять, спираючись на костур чи милиці. Та поступово ми свою діяльність розширюватимемо, вдосконалюватимемо. Звісно, добре, що маємо підтримку місцевої влади, обласної організації Фонду соціального захисту інвалідів (керівник – Ірина Лось), інших небайдужих людей. Щиро дякуємо й газеті «Деснянська правда», яка об’єктивно висвітлює нашу роботу. До речі, ваші матеріали, пане Сергію, мали значний резонанс. Багато жителів до нас зверталися, прочитавши про «Інтеграцію». Це – добре, що ми всі об’єдналися й разом робимо дуже хорошу, важливу та потрібну справу.

– Просто ви – справді вмілий організатор, Дмитре!

– Дякую, однак сам би я тут нічого не зробив, бо наш центр «Інтеграція – це колектив однодумців. Якою б вольовою та мужньою не була людина, та наодинці боротися з такою важкою хворобою – дуже складно… Тим більше, люди на візках зазвичай почуваються вкрай самотніми. Тобто це – і велика моральна підтримка, можливість цікавого спілкування, отримання необхідної інформації, обмін досвідом. Ми ж і спортивні змагання проводимо! Та це – ще не все. Ось у цій просторій кімнаті діти займатимуться музикою: тут буде піаніно, а ще – скрипка, сольфеджіо… Ми вже про все домовилися з Оленою Івановою, котра також прихильно ставиться до «Інтеграції», підтримує наші ідеї.

– Це будуть діти-інваліди?

– Так, а ще – цілком здорові діти! Вони тут займатимуться разом, і таким чином краще розумітимуть потреби людей із фізичними вадами та значно ліпше ставитимуться до них у повсякденному житті. Ось така ідея!

– Ви – цілком праві… Колись я познайомився зі «спинальником» Василем Слапчуком, який взагалі не може ходити після важкого поранення на війні в Афганістані. Відтоді ми дружимо вже понад двадцять років. За цей час він став видатним українським письменником, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка, захистив кандидатську дисертацію. І мені з ним – надзвичайно цікаво, всі ці роки ми практично щодня спілкуємося. Тому просто не можу бути байдужим до проблем таких людей, серед яких є дуже обдаровані особистості!

– До речі, зверніть увагу на ці чудові, оригінальні орнаменти. Красиво, правда? А знаєте, хто їх створив?

– Звісно, майстер, професіонал.

– А от і ні. Це – юнак, хворий на ДЦП!

– Неймовірно… Як же це йому вдалося?

– Самі дивуємося! Він просто захотів оформити цю кімнату, прикрасити її по-своєму, неординарно. Я дозволив, і він узявся до роботи. Дивимося, а в нього руки трусяться! Один із приятелів засумнівався: «Як він впорається?». А я відповів: «Не вийде з першого разу, то переробить, нічого страшного. А нам ліпше зараз вийти з кімнати і не заважати йому, а то стоїмо над душею. Хай він побуде в спокої, зосередиться, налаштується, помріє… Поспішати ж нікуди». І от ми собі пішли, а він там залишився…

– Й незабаром усі побачили справжнє диво – витвір людських рук!

– І я тоді подумав, що недаремно ми все це робимо – стражденні люди починають вірити в свої сили, і ця неймовірна віра освітлює їх життя. І вони стають спроможні на справжні подвиги. Бо це був дійсно подвиг для людини з ДЦП – витворити таку красу своїми хворими руками, здавалося б, такими немічними. Але ми – сильні духом! І швидко вчимося. Ось зараз реставруємо старі люстри, бо нові коштують надто дорого, а нам потрібно люстр десять, щоб було скрізь світло, особливо дітям. Тому ми їх просто вдосконалюємо самотужки.

– І все виходить!

– З’явилася ще одна ідея – подбати про пристрій, за допомогою якого можна було б купатися в басейні. Маючи такий підйомник, ми б домовилися, сподіваюся, в басейні. Уявляєте, яка це радість для таких людей із фізичними вадами – поплавати в своє задоволення! І для здоров’я дуже корисно.

– А як поживає наш друг Сергій Шурута, член «Інтеграції», який долає цілі марафони на супермарафони в Україні та за кордоном, пропагуючи нашу державу?

– Все гаразд! Сергій Шурута повернувся з марафонських змагань у Кракові. Там, ви знаєте, змагаються щороку тисячі людей. Так от, наш Сергій здобув почесне п’яте місце! Це при тому, що в нього звичайний візок, зовсім не розрахований на долання марафонських дистанцій. Адже в багатьох його суперників були такі «круті», суперсучасні візки, здатні буквально мчати, не докладаючи особливих зусиль. Однак українець виявився спритнішим. Чому? Це – дуже мужній добродій. Ми всі ним щиро пишаємося!

– Знаєте, втретє вже приходжу сюди до вас і все одно дивуюся, скільки тут позитивної енергії, яка просто витає в повітрі.

– Наша мета – благородна, звідси й позитивна енергія. Ми все робимо з любов’ю, тому нам і щастить. Але, звісно, без великої праці не буде й успіху.

Спілкувався Сергій Дзюба. 

На знімку Віктора Кошмала — Дмитро Соболєв із друзями