Син столичних бізнесменів став успішним фермером на селі

Є люди, які вражають і захоплюють з перших хвилин спілкування. Таким виявився фермер Вадим Іванов. Йому 32 роки.

Він – син заможних столичних бізнесменів, який міг би, не напружуючись, влаштувати своє життя десь за кордоном: починати свій день зі смачної заварної кави, яку б йому приносила витончена секретарка, їздити на бізнес-переговори в дорогих авто, а під час відпустки ніжитися десь під сонцем мальовничих Мальдів… Але ні…

Хлопець обрав зовсім інший шлях, чим дуже здивував усіх зі свого кола спілкування, а особливо батьків. Вадим переїхав жити в село і зайнявся сільським господарством. Картоплю вирощує не бездумно, а керуючись досвідом, який здобув під час стажування у найкращих фахівців Німеччини. Він багато займається самоосвітою і проводить власні експерименти, про які залюбки розповідає у своїх відеоблогах. А ще Вадим відновлює техніку, яка за віком старша за нього і тривалий час вважалася металобрухтом. Дає їй, так би мовити, друге життя і переконує, що ці механізми здатні працювати ще не одне десятиліття. 

Ми приїхали у село Карасинівка, що на Козелеччині Чернігівської області, аби поглянути на урожай молодого city-фермера, а натомість побачили поле, на якому де-не-де крізь ґрунт починають пробиватися перші паростки картоплі.

Нафтопродукти проміняв на картоплю

«Тато був заможним бізнесменом, нині він пенсіонер, – розповідає Вадим. – Його компанія свого часу була в лідерах ринку вантажоперевезень. Офіси були у Німеччині, Естонії та Україні. Особисто я з 21 року займався перевезенням нафтопродуктів, оптовою торгівлею. І 80% моїх клієнтів були аграріями. Я чомусь постійно поглядав у їхній бік. На той час у мене було дуже примітивне уявлення про сільське господарство. Але у 2014 році я таки зважився і заснував ФГ «СолоМіа». На орендованих землях у Сираях (Козелецький район) ми посадили картоплю. Але на своєму полі ми зібрали всі проблеми, які тільки можуть бути, бо я був геть необізнаний у цій сфері. Після набитих ґуль я почав їздити по сільськогосподарських підприємствах країни, дізнаватися що до чого, потім запросив до себе спеціалістів з Bayer (інноваційна агрономічна компанія, одна зі світових лідерів в області засобів захисту рослин та насіння – Авт.). Більшість фахівців мені радили все ж таки відвідати господарства західних країн, зокрема Німеччини. Я й поїхав. Потрапив до відкритого німця, що майже нонсенс, але він залюбки ділився досвідом. Більше того, познайомив мене з іншими фермерами в окрузі, які займаються картоплярством. У них там кооперативи. Німеччина – це така країна, якій вдалося збалансувати інтереси виробника, споживача, представників науки, торгівлі і державних установ. У них фермери – це серце суспільства. Німці зуміли вибудувати цілу комплексну ієрархію функціонування і взаємодії аграрних виробників на місцевому, регіональному та національному рівнях. Кооперативи – це світле майбутнє для фермера в Україні, бо самостійно дуже важко вижити на одному ринку з великими агрохолдингами. З такими думками я повернувся додому, але з нашими людьми дуже важко домовитися. Бо вони зазвичай просто не дотримують обіцянок, не вірять у чесну співпрацю і самі налаштовані нещиро».

Сучасний «Кулібін»

Незважаючи на провали, нечесну гру на аграрному полі, відсутність підтримки з боку держави – до речі, все це наш герой називає одним словом «досвід», – сільське господарство дедалі більше полонило фермера-початківця. І якщо перший рік Вадим спостерігав за найманими робітниками, то наразі остаточно зрозумів, що хоче займатися цим сам. Отримані знання, які здобув під час стажування у Німеччині, активно використовує на виробництві й має непогані результати. Не припиняє займатися самоосвітою, перекладає наукову літературу з німецької мови. А ще самостійно складає техніку, яка тривалий час вважалася звичайнісіньким металобрухтом.

«З чим-чим, а з технікою я товаришую з дитинства. Тоді це правда були карти (Вадим з 9 років професійно займався картингом, – Авт.), згодом потужніші автомобілі. У 2009 році я став першим в Україні по доробці та удосконаленню Subaru Impreza. Нагороди зберіг і дотепер. А от механізми нині обираю ще серйозніші, – посміхається мій співбесідник, демонструючи картоплесаджалку, навантажувач та сортувальник, які нещодавно спроектував та переобладнав зі старої радянської техніки, яку придбав за ціною три гривні за кілограм».

Під капотом нема і натяку на іржу. Кожна деталь власноруч відполірована до блиску. Все пофарбоване і готове до польових робіт.

«Це транспорт 1982-го року. Дещо старший за мене, так би мовити. Але нічого, він ще працюватиме й працюватиме, – переконує мене молодий «кулібін», – так нашого героя прозвали в окрузі. – Я ж знаю, що я роблю.

Бо сам працюю на цій техніці і вона мене на даний час повністю влаштовує. Розумієте, от якби у нас було, як у Німеччині. Там техніку сільгоспвиробникам дають під один відсоток річних, я б і не задумувався – оновив би автопарк і працював. Проте з нашими захмарними пропозиціями для фермерів поки не потягну. Тож нині зосереджую свою увагу на важливіших аспектах: якісний насіннєвий матеріал, склад для зберігання картоплі… Бо ми вже одного разу зазнали втрат, коли зберігали свою бульбу на орендованому складі. 30 тонн нашої картоплі просто вкрали. Я звісно, знайшов цих безсоромних людей, їм довелося зізнатися і компенсувати мені витрати. Але в той же час це стало для мене уроком, що треба мати власне сховище і тоді не буде подібних проблем. Так я облаштував одну із закинутих ферм».

Нині тут оселилися з десяток котів, які охороняють складське приміщення. А ще – красивий молодий кінь, якому Вадим врятував життя, забравши з-під ножа.

«Дуже люблю коней, можливо, колись у мене буде власна ферма, – озвучує свої мрії вголос чоловік. – Котів теж шкода. Дачники побудуть влітку, заведуть собі кота, а потім лишають напризволяще. Вони і йдуть до мене. Знають, що тут точно з голоду не помруть».

Фермер, що не має таємниць

Вадим Іванов популярний не лише в окрузі. Його знають у багатьох провідних господарствах України. А ще він блогер, який у своєму відеопроекті «PRO-картоплю» розповідає всі секрети гарних врожаїв. І йому дійсно є чим похизуватися: 50 тонн з гектара – таким був урожай минулого року, при середній врожайності по Україні 10-15 тонн.

«Я починав блогерство у співпраці з німецькою компанією. Навіть перепитував генерального: ми все розповідаємо чи є якісь у нас свої таємниці? Німецький фермер відповів, що наша мета – навчити, а не засвітитися. Я людям відверто розповідаю про все: від вибору посадкового матеріалу до особливостей зберігання, пакування і реалізації. Картопля – живий організм, і треба до її вирощування мати тонкий підхід. Великий відсоток успіху – це посадковий матеріал. Я співпрацюю з компанією «Солана Україна» – це офіційний представник німецької селекційної компанії Solana. У них найдорожче насіння, але воно себе виправдовує. Вирощую здебільшого сорт «Гранада». Урожайність радує. Та навіть гарний урожай – це ще не запорука успіху. Бо картоплю треба правильно зберігати, фасувати, пакувати і доставляти на реалізацію. Про це та інше і є мій спільний відеоблог разом з першим аграрним каналом в Україні Hliborob.tv».

До речі, у своїх випусках «PRO-картоплю» Вадим показує не лише власне господарство, а й відвідує своїх колег по всій Україні і не тільки. Ось, наприклад, в одному із останніх випусків, де мова йде про процес фітопрочистки, молодий поліський фермер спілкується з менеджером Solana GmbH & Co з Німеччини Карстеном Грімом, який  залюбки ділиться власним досвідом картоплярства.

«Моя мета – не лише нагодувати, а й навчити. Я вчуся сам і намагаюся донести до кожного: тримайся землі, то не впадеш. Наша країна здатна себе прогодувати, але чомусь ми веземо картоплю з Білорусі, Росії і навіть Єгипту. При тому, що ми треті у світі з вирощування картоплі. То може варто навести лад зі статистикою виробництва?.. Не дарма ж кажуть: хто годує світ, той і диктує умови».

Дружина – спадкоємиця хліборобів

І так вже розпорядилася доля, що і дружина Вадима Ірина має пряме відношення до сільського господарства. Вона – спадкоємиця яскравого представника хліборобської династії Козелеччини Григорія Шевченка. І хоча дівчина мріяла побудувати своє життя у столиці, кохання перемогло. Тепер вона – головна порадниця неспокійного фермера зі столиці, який вбачає майбутнє України саме у розвитку сільського господарства.

«Я не планую зупинятися тільки на картоплі. Хочу вирощувати ще цибулю, спробую моркву і буряк. Цьогорічний експеримент з картоплею, сподіваюся, буде вдалим. Можливо, за пару років ми вже зможемо отримувати два врожаї картоплі на рік. Але час покаже. Моя мрія – побудувати стабільне господарство і працювати так, щоб село процвітало», – насамкінець наголосив Вадим Іванов.

Сніжана Божок, фото автора

Ще цікаві публікації

Прокоментуйте