Учителька Тетяна Панько замість указки взялась за автомат

Збройні Сили України увібрали в собі, мабуть, всі професії, які є в нашій державі. Інколи до війська йдуть люди з найнеочікуванішою освітою та спеціальністю. Так, колишня вчителька історії, яка має понад десять років педагогічного стажу, обрала військову службу в одному з підрозділів Чернігівщини.

Стрілець першої роти окремого батальйону охорони і обслуговування солдат Тетяна Панько переконана, що бути військовослужбовцем не просто, але коли триває війна, то не можна залишатися осторонь.

– Добре, коли в країні панує мир, але якщо назріває якийсь конфлікт тоді звичайно треба брати зброю до рук. Психологічно не кожна людина до цього готова, – зазначає Тетяна.

Вона розповіла, що її батько був військовим і довгий час служив в Афганістані. Він дуже хотів, щоб якщо в нього буде син, то він пішов по його стопах у військо. Але доля розпорядилася інакше, в нього народилося дві донечки.

– Коли я закінчила школу, то вирішила вступати до військового вишу, він сказав «ні», бо вважав армію не жіночою справою, – пригадує солдат Панько і додає, – Військовослужбовці мені завжди подобалися, як і їхня форма. Життя йшло, а мрія залишалася. Тому вирішила спробувати себе в армії.

Після того, як підросла дитина, і Тетяна пропрацювала 11 років педагогом, маючи освіту вчитель історії та практичної психології, все ж вирішила стати військовою. Прийшла до військової частини, взяла відношення і поїхала на навчання в 169-й навчальний центр «Десна».

– Там ми проживали в одній казармі із чоловіками. Спочатку це було не зручно і некомфортно. Ми потрапили з зони комфорту до тієї зони, де потрібно було пристосуватися до військових умов. Але через декілька тижнів все налагодилося. Кожного дня в нас були польові виходи, чистка зброї тощо. Також отримували теоретичні знання, які втілювали на практиці, – розповідає Тетяна.

Найяскравіші емоції вона отримала під час обкатки танками.

– Думала, що не переживу того дня. Було страшно, але я змогла, – зніяковіло ділиться враженнями солдат Панько.

За її словами, працюючи педагогом потрібно було віддавати душу й серце дітям, кожного разу залишати інколи поганий настрій за дверима, виховувати, розповідати та навчати. Коли ж потрапила до Збройних Сил, то тут виявилося все по навпаки. Адже навчали вже її.

– Перебудуватися спочатку було дуже важко. Кожний ранок в нас розпочинається із шикування, далі проходять заняття, – зазначає Тетяна, – Солдат-стрілець, в першу чергу, повинен бути психологічно та фізично підготовленим, добре знати свою зброю і тримати її в чистому та справному стані.

Але до військової служби не всі були так позитивно настроєні як вона. Зокрема, рідні спочатку скептично поставилися до її вибору, бо розуміли, що бути солдатом не просто, вимагає багато часу та, зрештою, доведеться їхати на Донбас, щоб боронити Україну. Втім, з часом звикли – інакше й бути не могло. І хоча Тетяна Панько ще не має бойового досвіду, але вже опанувала необхідні вміння і навички солдата-стрільця та готова до виконання завдань в районі проведення ООС.

– Здійснилася моя мрія. Дуже шкодую, що раніше не вступила до лав Збройних Сил України… – каже Тетяна.

Микола Федорків, Ігор Березинський, спеціальні кореспонденти Інформагентства МО України АрміяInform

Фото: Дмитра Юрченка

Ще цікаві публікації

Прокоментуйте