Володимир Пилипець: «Над світом з журавлями ми полинем…»

Сокровенне. 

* * *

Весни тієї вже не стріну я,

Цвісти хоч будуть знову абрикоси,

Й летітиме, як птах, душа моя

В зелений луг, де дзвонять тихо роси.

Ще будуть і світанки, й солов’ї,

Акації п’янити при дорозі.

І буду поспішати у гаї,

Чи загублюсь в ромашках в перелозі.

Ще буде все. Не буде лиш тебе

На цьому світі більше вже ніколи,

І тільки небо кликать голубе

Все буде й буде нас у чисте поле.

Не згасне пам’ять про далекий час,

І буде жити криком журавлиним,

Аж поки доля не з’єднає нас,

Й над світом з журавлями ми полинем.

Стежка біля річки

Де жила Марійка –

Стежка-чародійка

Вербами густими заросла.

В пам’яті ж і досі –

Незабутня осінь,

Що в світи обох нас повела.

А чого так сталось –

Щастя заблукало,

І дороги різні розійшлись…

Біль несу понині

По життю-долині

Від того, що мрії не збулись.

Стежку все шукаю,

Де знайти – не знаю,

І тривога б’ється, ніби птах.

Не забуть Марійки,

Хоч і років стільки

Загубилось маревом в світах.

Сонячний зайчик

Щастя – це сонячний зайчик,

Бавиться поряд, стриба.

Сонця маленький окрайчик

Тішить не буде хіба?

Жвавий пустун, непосида,

Діток малих забавля, –

То утіка, а то слідом

Сонячне ходить маля.

І на душі тоді – мрійно,

Солодко спиться вночі.

Сонячний зайчик надійно

Щастя дарує ключі.

А коли хмари зловісні

Сонце запнуть у імлу –

Щастя із зайчиком, звісно,

Кулю покинуть земну.

Десь заховаються в хащах,

Нібито їх й не було…

Не відшукаєш нізащо,

Не забереш під крило.

Смуток сповиє всю душу,

Бід – не відбитись ніяк.

Так і благаєш заюшу:

Хоч би подав якийсь знак.

Зайчику, сонячний зайчик,

Швидше вертайся сюди, –

Сонця маленький окрайчик,

Щастя до нас приведи!

Володимир Пилипець

Ще вірші Володимира Пилипця:

Загубитися в туманах і забуть тривоги всі

Ще цікаві публікації

Прокоментуйте