Юрій Плаксюк презентував у Чернігові «Все в минулому»
У Чернігівській обласній науковій бібліотеці імені В. Короленка державний діяч, публіцист, автор популярних пісень Юрій Плаксюк презентував свою книгу.
Напередодні Дня працівників радіо, телебачення та зв’язку (професійного свята України, котре відзначається 16 листопада) презентував свій ошатний двотомник «Все в минулому» знаний журналіст, заслужений працівник культури України, колишній очільник Держкомтелерадіо України Юрій Плаксюк.
Вів презентацію президент Міжнародної літературно-мистецької Академії Сергій Дзюба, котрий урочисто вручив гостеві Міжнародну літературну премію імені Миколи Гоголя «Тріумф», якою Юрій Олександрович відзначений за цю чудову книжку.
В імпрезі взяли участь відомі журналісти нашої Чернігівщини: Анатолій Тютюнник, Леонід Мельник, Ольга Капустян, Микола Будлянський, Григорій Войток, Леонід Юревич, Яна Титенок; працівник бібліотеки імені В. Короленка Валентина Куценко.
Прозвучали популярні пісні «Дзвонар» і «Козацька душа», котрі поет Юрій Плаксюк створив разом із видатним українським композитором Олександром Злотником (їх виконують зірки української естради Оксана Білозір та Віталій Білоножко).
– Юрію Олександровичу, Ваша книжка – це велика подвижницька робота: у кожному томі – близько 600 сторінок!
– Справа навіть не в обсязі. Це – книга про Україну, її історію, про складну долю – від початку ХХ століття й до завершення Другої світової війни. Причому книг – не хронологічно-документальна, а художня. Однак усі події, які там описані, – правдиві, і люди – цілком реальні, зокрема і відомі державні діячі. Власне, це й історія мого рідного Полонського району, на Хмельниччині, але ж вона невіддільна від історії України. Взагалі, Полонне – одне з найдавніших міст України, відоме з 996 року! У книжці зібрано немало справді цікавих фактів. Наприклад, у Полонне приїздив визначний чеський філософ, державний діяч, майбутній перший президент Чехословаччини (у 1918-1935 роках) Томаш Гарріг Масарик. Він спеціально прибув туди в 1918 р., адже саме під Полонним, у селі Велика Березна, були розміщені інтерновані три з половиною тисячі чеських військових, які відмовилися бути на боці Німеччини і здалися в полон російській (царській) армії. Близько 20 тисяч чеських вояків тоді доставили в Київ, а 3,5 тисячі лишили під Полонним. І Томаш Масарик приїхав їх агітувати створити нову Чехословацьку державу. На щастя, мої предки бачили та знали ці події.
– Однак і для нашого Придесення Ви – людина своя, адже нерідко буваєте тут, та й Ваші предки – родом із Чернігівщини.
– Так, і моя дружина – звідси, з села Бирине Новгород-Сіверського району. Взагалі ж, прадід мій по батьковій лінії – з півночі Чернігівської області, саме з Новгород-Сіверщини. Тут предки займалися льонарством, а згодом переїхали на Хмельниччину, де з’явилося залізничне сполучення, відкрилися фаянсовий завод, паперова фабрика. Серед персонажів книжки – Йосип Сталін та його оточення…
Скажімо, після того, як вийшла стаття Сталіна «Запаморочення від успіху» (в якій підкреслювалася необхідність дотримання примусової колективізації і знищення куркульства, як класу) й, унаслідок жорстоких, кривавих репресій, розгорілися великі народні бунти, на Хмельниччину прибув Григорій Котовський, щоб зняти цю напругу. Перед тим, рік тому, за вказівкою Балицького в Грицеві розстріляли колону – близько п’ятсот людей, які йшли з вимогою припинення насильства…
– Скільки писалася книжка?
– Взагалі, довго. Але протягом трьох років я працював інтенсивно. Адже в 2014-му виповнилося сто років із початку Першої світової війни. Це мене також спонукало до творчості, осмислення тих буремних подій нашої історії. У центрі книги – розповідь про долі трьох друзів, які пішли на війну… Мій дід по батьковій лінії був у полоні в Австро-Угорщині, в одному концтаборі разом із Михайлом Тухачевським; і так доля повелася, що його рідний син, мій дядько, який служив в охороні Кремля, особисто арештовував маршала Тухачевського… Хоча радянські історики пишуть, що Тухачевського арештували на Волзі, в Куйбишеві, в обкомі партії. Ні, насправді все було зовсім інакше. У книжці таких історій – багато. Я не вважаю себе професійним письменником, перед усім я – журналіст. Однак мені не хотілося тільки переповідати зібране в архівах і почуте від моїх близьких. Адже все це потребувало глибокого, небайдужого та художнього осмислення, я прагнув цікаво та правдиво відтворити той час, колоритно змалювати характери людей.
– Тривалий час Ваше життя було пов’язане з телебаченням і радіо. Завдяки Вашому клопотанню і за безпосередньої участі, на Чернігівщині споруджено три телевізійні вежі: це – Новгород-Сіверський і Сосницький телерадіопередавальні центри та телевізійна вежа в Ніжині.
– Я дуже позитивно ставлюся до телебачення і радіо. Звісно, вони сьогодні переживають складний період, мають досить потужну конкуренцію: в Інтернеті і, зокрема, в соціальних мережах. Втім, і телебачення, й радіо розвиваються, вони відстоюють незалежність України, популяризують українську мову, культуру та літературу, національні традиції; дуже оперативно інформують суспільство про найважливіші новини, коментують та аналізують їх. Вони мають мільйони своїх шанувальників, власну, неповторну харизму, тобто відіграють дуже важливу роль у житті держави. Знаєте, от колись говорили, що з появою радіо зникнуть газети; потім, коли з’явилося телебачення, «прогнозували» закриття радіомовлення; нині дехто квапиться запевняти, що нібито Інтернет знищить телебачення… Ні, не буде такого! Адже все це дійсно потрібне – телебачення, радіомовлення, газети. Звісно, у кожного – свої глядачі, слухачі, читачі; але саме в комплексі, у поєднанні маємо справді повноцінні та високоефективні українські ЗМІ. З’явилося нове, потужне обладнання, і це – добре. Однак творчість журналістську – ніщо не замінить. Я в цьому щиро переконаний!
Спілкувався Сергій Квітницький
