10 червня закатували патріота

10 червня 1944 р. – нацисти закатували Олега Ольжича, українського поета, політичного діяча, археолога.

Олег Ольжич (справжнє ім’я Олег Олександрович Кандиба) народився 21 липня 1907-го в Житомирі. Син знаного поета та письменника Олександра Олеся (Кандиби), про якого пізніше скаже, що батькові вірші для гімназисток і телеграфісток.

З 1922-го – в еміграції, мешкав у Празі.

У 23 роки захистив докторську дисертацію. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Саме там познайомився з Євгеном Коновальцем. Для Ольжича ця зустріч змінила все подальше життя.

За деякий час він напише:

«Нащо слова? Ми діло несемо.

Ніщо мистецтво і мана теорій.

Бо ж нам дано знайти життя само

В красі неповторимій і суворій».

Член ОУН з 1929-го, тобто з часу заснування організації.

У 1939 р. вів партизанську боротьбу в Карпатах із угорськими окупантами після розгрому Карпатської України. Потрапив у полон, звідки дивом врятувався завдяки листу угорських вчених.

В жовтні 1941-го виступив одним із організаторів Української Національної Ради в Києві, маючи на меті відновлення української державності. Посилення репресій з боку гітлерівців змушує його переїхати до Львова. Саме тут жила його кохана – Катерина Білецька, що була молодша на 13 років. Влітку 1943-го уклали шлюб, але з метою конспірації тримали його у повній таємниці, навіть мешкали окремо.

Олег Ольжич стає заступником Андрія Мельника, а після його арешту у січні 1944-го, очолює Провід ОУН. Вів переговори із ОУН самостійників-державників, яку на той час очолював Роман Шухевич, що вкрай занепокоїло нацистів. Як і його контакти з англійцями та американцями.

Ольжича заарештували 25 травня 1944-го і відправили в концтабір Заксенхаузен. У ніч на 10 червня помер від тортур на допиті, який проводили гестапівці Вольф, Вірзінг і Шульц.

Вже після смерті героя, 22 липня, народився син Ольжича, названий на честь батька Олегом.

«Не світлий спокій дорогих глибин

Прозорої і чистої науки,

Не золоті натхнення орхідеї –

З ласкавості незмірної своєї

Пошли мені, молюся, дар один:

В ім’я її прийняти мужньо муки

І в грізні дні залізної розплати

В шинелі сірій вмерти від гранати».

(Олег Ольжич. Присвята)

Підготував Сергій ГОРОБЕЦЬ