70-річчя Загальної декларації прав людини

Загальна декларація прав людини – це заклик до людей жити в умовах демократії, за законами демократії та розбудовуючи демократію ґрунтуючись на правах людини.

10 грудня 1948 року, як результат безпосереднього досвіду Другої Світової Війни, що представляє першоглобальне вираження невід’ємних прав, які мають усі люди, було прийнято Загальну декларацію прав людини.

Права людини – невід’ємний елемент людської особистості і людського буття. Тому процес формування концепції прав людини пройшов довгий шлях, тісно пов’язаний з історією розвитку суспільства.

Права людини охоплюють громадянські права і політичні свободи, економічні, соціальні і культурні права, а також права спільнот, тобто дітей, жінок, національних меншин, народів тощо. До певної міри, можна говорити і про права людства.

Даний нормативно-правовий акт закріпив у міжнародному праві поняття «права людини». У своїх 30-и статтях Декларація визначила перелік громадянських (особистих), політичних, економічних і культурних прав, до виконання яких мають прагнути всі держави і народи. Це, зокрема, право на життя, свободу й особисту безпеку, на недоторканість житла, таємницю кореспонденції, свободу пересування і поселення, свободу совісті та переконань, свободу мирних зборів та асоціацій тощо.

На Декларацію часто посилаються при тлумаченні національного законодавства з прав людини, а також у судовій практиці.

Вміщені в Декларації принципи і норми постійно розвиваються і уточнюються у процесі укладення нових міжнародних угод. Завдяки міжнародному визнанню норм Загальної декларації в конституціях більше ніж 120 країн світу перелік, зміст і припустимі обмеження прав і свобод, які містяться в декларації, перетворилися на загальновизнані звичаєві норми міжнародного права, тобто на міжнародні стандарти прав людини, яких мають дотримуватися всі країни світу.

Нині Конституція України – основний Закон нашої держави – увібрала фундаментальні положення Декларації, зокрема – про верховенство прав людини, рівність і непорушність прав, права людини на свободу і особисту недоторканість, на достатній рівень життя тощо.

Преамбула проголошеної Генеральною Асамблеєю Загальної Декларації прав людини трактує права людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і забезпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.

Декларація проголошує, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства. Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність, рабство і работоргівля забороняються в усіх їх видах та інші.

Ця декларація стала фундаментом, на основі якого відбувалася вся міжнародна та внутрішньодержавна нормотворчість у галузі прав людини, створила правову базу для подальшого наступного кодифікаційного процесу в цій галузі, що сприяв еволюції концепції прав людини.

Із Загальної декларації прав людини „виросли” відповідні спеціальні міжнародно-правові акти:

– Конвенція про захист прав і основних свобод людини (1950 р.);

– Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.);

– Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.);

– Конвенція про заборону катувань та інших нелюдських, чи таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання (1984 р.);

– Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 р.);

– Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок (1980 р.);

– Конвенція про права дитини (1989 р.).

Наша держава є стороною практично всіх конвенцій ООН в галузі прав людини. Положення декларації прав людини були повною мірою закріплені в Конституції України.

Значний досвід у застосуванні Загальної декларації набув Конституційний суд України, що часто використовує її положення при визначенні відповідності українського законодавства Конституції і міжнародним стандартам в області прав людини.

Нині в Україні створена значна законодавча база щодо забезпечення прав і свобод людини:

– «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання»;

– «Про всеукраїнський референдум»;

– «Про порядок організації мирних заходів»;

– «Про звернення громадян»;

– «Про громадські організації»;

– «Про безоплатну правову допомогу» та інші.

Нагадуємо, що для отримання юридичної допомоги можна звернутися до Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 8-00 год. до 17-00 год. за адресою: м. Чернігів, пр-кт Миру, 49-а, офіс 709, тел: (0462) 77-51-68.

Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги 0 800 213 103.