Подорож до зачарованого світу природи
Подорожі множать людські емоції, а що життя – як не хапок нових емоцій, удар у нерв, коли подив, захоплення аж збивають із пантелику? І навіть тоді, коли, як каже моя свята бабця, у людей «городи гудуть», можна знайди день-два, аби драпанути геть ув інше середовище, вимкнувши телефони, забувши про Всемережжя, і просто відпочити…
«7 годин і ти в раю!» – допіру ми приїхали в дендропарк «Софіївка», сказала Бондаренко Тетяна Віталіївна – учитель географії міської школи №1; хоч сама, найпевніше, ще й не здогадувалася, що доведеться побувати й ледь не справжнісінькому пеклі, пливучи підводною річкою, немов Стіксом, де «тільки світить бакени Харон», коли перевозить душі померлих до царства Аїда.
Менше з тим, «Софіївка», що нині є пам’яткою краєвидового типу світового мистецтва, була заснована 1796 (будівництво відбувалося впродовж 6 років) року власником Умані Станіславом Потоцьким – «губатим, носатим, зате дуже багатим» магнатом, – що, мавши дружину, створював цей сад для своєї коханої куртизанки Софії Вітт (пізніше – Потоцької).
Аж ніяк не віриться, що колись на місці сеї дивовижі було безлісся, звичайна собі річка Кам’янка, що в’ється на очах гадюкою, балки та яри, які врізалися в гранітове підложжя. Натомість тепер уміло скомпоновано різні деревні породи (і ендемічні, і реліктові, і екзотичні, і звичайні дуби, клени, берези), поєднано їх із водоймами, скелями й направду дивовижною архітектурою…
Центральна частина парку – передовсім відбиток Давньої Греції, від якої світ успадкував найцінніше – міфи; саме тому в основі композиції – сюжети з міфології Риму й Греції, а деякі місця насправді нагадують помешкання давніх богів, героїв, письменників та філософів. Та й самі найвідоміші мислителі Еллади причаїлися поряд, улившись у гіпсові статуї… І якщо наші люди можуть оминути зпостаті Сократа чи Платона, то напитися води, яка струмує просто таки з-під статуї Венери, що купається, закортіло всім, адже, згідно з повір’ями, хто вмиється та/чи нап’ється з цього джерельця, ледь не здобуде вічну молодість (але ж ми знаємо, чого вартувала вічна молодість Доріянові Грею). Посеред Нижнього ставу з роззявленого зміїного рота б’є стовп води – фонтан «Змія», який, на жаль, за останні роки зменшився в 10 разів. Зовсім поряд знаходиться Грот Тантала (чи то пак – Грот сумнівів і страху) – важкезна (300 тонн!) гранітна брила, що зависла без опори й утримується на трьох точках. Зуб даю німецький, що подих перехопить у будь-якого фаталіста, що водномить опиниться під тою темною брилою. Перед уходом на майданчик з’являється вид на нижню частину скелі, яка нагадує профіль людського обличчя. За одними переказами — профіль Людвіга Метцеля, за іншими — Станіслава Потоцького. Оглядовий майданчик на Бельведері прикрашає мармурова антична статуя сумнозвісного Орфея, який «іде, куди шляхів немає» (див. «Сонети до Орфея» Р. Рільке, що переклав В. Стус, бо не стачить газетної шпальти чи й усенької газети, аби розгорнути цей романтичний філософський міф-оповідку).
На схід від статуї Амура розташовані гранітні сходи, що ведуть прямісінько до гротів Локетек та Горішок. Дорогою ми подибали гранітний обеліск «Усічена колона» (або Збита колона); надмогильний камінь, покладений біля колони, нагадує лева, а поряд протікає струмок, розбитий на три окремих водопади – «Три сльозинки», – що символізують смуток матері за дітьми загиблими.
А далі – і сам «рай», цебто Єлисейські поля, які в античній міфології символізували частину потойбічного світу, де перебувають душі праведних та блаженних. У поезії Єлисейські поля, Елізій – синоніми краси, спокою, щастя. І хоч фразеологізм «піти на єлисейські поля» означає померти, ми, як бачте, живі й здорові, ба більше – упиті красою рідкісних дерев і повсюди розкиданого ясмину, що дрібно тремтить, солодко мучить своїм запахом і красою… На схід від Єлисейських полів знаходиться найбільший висічений у природній скелі грот, названий Левовим або Громовим (первісна назва — грот Каліпсо). Ухід до нього розділений на дві половини гранітною грубої форми підпорою. Недалеко від входу на правій стіні залишилися видовбані в стіні два рядки польською мовою, які належать Станіславові Потоцькому: «Забудь тут пам’ять про нещастя і прийми щастя віще, якщо ж ти щасливий, так будь ще щасливішим». Передостанній «штрих» східної частини парку – Верхній став, на якому знаходиться Острів кохання (острів Анти-Цирцеї), насипаючи який уручну, кріпаки намагались надати овальної форми, аби було бачити далекі перспективи ставу.
В самій північно-східні частині парку знаходиться Верхній став. На ньому знаходиться острів, на якому виділяється павільйон, обсаджений екзотичними рослинами. Це Острів кохання (попередня назва — острів Анти-Цирцеї). Острів Анти-Цирцеї створений в перший період будівництва парку в розширеній частині Верхнього ставу, або Чарівного моря. Кріпаки насипали острів вручну і надали йому овальної форми з таким розрахунком, щоб не закривати далекі перспективи ставу. І врешті – найцікавіше… подорож на човні підземною річкою Ахеронт: відпочиваючи в човні, що, злегка погойдуючись, повільно рухається, і спостерігаючи за люками, що, як зірки в нічному небі, повільно пропливають над головою, за 8-10 хвилин ми побачили перед собою світлий отвір, почули шум води, шелест листя і спів пташок. Поступово він буде збільшуватися, розростатися і нарешті над нами з’явилося небо, а самі ж опинилися в круглому басейні, над яким схилили своє гілля вікові ясени, клени, береги завиті виноградом. Вода з Ахеронтійського озера, яке Л. О. Казарінов назвав “Мертвим озером”, відкритим каналом та каскадом гранітних сходів із шумом лине під білий металевий місток, який видніється попереду, і великим водоспадом стрімко падає в р. Стікс, води якої зливаються, за уявленнями древніх греків, із водами Океану.
Перше, що спадає на думку, згадуючи західну частину, – розарій, де зібрано понад 300 видів троянд, які, упившись по вінця сонцем, простягають до неба пелюстки, оголяються перед тобою… У цій же частині зростає віковічний дуб, котрому понад 400 років! Подейкують, що під цим деревцем зустрічалися Гонта й Залізняк під час славної Коліївщини (1768 р).
Північна частина парку вразила справжнім англійським парком, що займає невелику площу (2 га) у вигляді трикутника. Одну сторону трикутника обмежує широке асфальтоване шосе, обсаджене столітніми липами. Друга сторона межує з партерним амфітеатром, а на лінії основи знаходиться поляна з бюстом Сократа. Територія арборетума густо порізана досить складним лабіринтом стежок. Тут є басейн, де колись розміщалась колекція водяних рослин, а також кам’яниста гірка, покрита колись рослинами-сукулентами — багаторічними рослинами, вегетативні органи яких здатні накопичувати вологу, завдяки чому вони можуть рости в пустелях, на камінні і в пісках. Поряд з Англійським парком на захід знаходиться Партерний амфітеатр і оранжерея. Перед оранжереями ділянку парку створено в трьох рівнях в регулярному стилі. Верхня частина — це стрижені газони правильної форми, краї яких прикрашають різноманітні сорти поліантових троянд. Середня частина Партерного амфітеатру утворена гранітною стіною та широкою підковоподібною алеєю, яка плавно огинає пологу частину схилу з багатою трав’янистою рослинністю, що спускається до басейну з фонтаном Семиструмінь. Гранітну підпірну стіну, поставлену 1845 року, прикрашають виткі троянди, хвилівник, дикий виноград, каприфоль, а біля краю схилу, як й у верхній частині амфітеатру, також ростуть троянди – «хто там знає, що їм, може, сто навіть років»…
Це Карфункель Івана Кочерги (див. «Майстри часу», І. Кочерга; книженція цікавезна, бо вміло передано архетипальність вищої темної сили – і це задовго до Воланда Булгакова) винайшов дивовижну формулу «тісноти часу»: коли за 24 хвилини (які ти чекав аж 10 років!) можеш закохатися, розлучитися, зрадити, заробити кошти, убити й т. п. До чого я проваджу… Оцей світлий день і справді був дуже «тісним»: кожен, певен, матиме відбиток емоцій на всеньке життя.
Автор висловлює щиру подяку педколективові Семенівської школи №1 за організацію такої дивовижної подорожі; натомість від усіх відпочивальників (цебто тих, хто їздив до «Софіївки») низький уклін Єгорові Кутковому за сприяння подорожі.
Ілля Левченко
