Цікавий випадок із життя Олега Ляшка

Життя — цікава штука! А ще, коли через певний вимір часу споглядаєш на декілька кроків у пройдений шлях.

Хіба думав дев’ять років тому відомий в Україні політик про те, як зійдуться, чи, навпаки, розійдуться зірки. Якби знав, можливо, у чомусь діяв би  не так…

Якраз наприкінці 2008 року депутат від народу Чернігівщини Олег Ляшко гостював у Мені. Нічим особливим перебування у райцентрі не відрізнялося б, якби не одна обставина.

Але дозволю собі зробити зовсім невеличкий відступ від цієї події майже десятирічної давності.

7 жовтня цього року на 89-му році життя помер відомий український поет автор понад 40 поетичних збірок Олексій Прокопович Довгий. Після відспівування у Михайлівському соборі, поховали його на Байковому кладовищі.

Виявляється , Олесь Довгий, що колись працював у команді екс-мера Києва Черновецького, обіймав посаду секретаря міськради — його онук. А Станіслав Довгий — яскравий політик, до того ж ще й народний депутат, батько Олеся і син Олексія Довгого.

У 2008 році Олег Ляшко зустрівся з дідом і батьком яскравих молодих політиків — Олексієм Довгим.

«Ого, а я й не знав, що в Олеся Довгого такий дід»! — щиро дивувався народний депутат Олег Ляшко за святковим столом у Менській райадміністрації. Тоді після знайомства виявилося, що присутній за столом член Менського земляцтва Олекса Довгий — батько депутата Верховної Ради Станіслава Довгого та дід секретаря Київської міської ради Олеся Довгого.

«Сфотографуй мене разом з ним. Покажу потім фотографію Олесю, щоб він повірив, що я з його дідом зустрічався», – з таким проханням звернувся Ляшко до журналіста з Чернігова Олександра Ясенчука, який тоді був у відрядженні у Мені і теж, зрозуміло, потрапив за святковий стіл.

Член Спілки письменників України, заслужений діяч мистецтв України, поет Олекса Довгий — уродженець Городища Менського  району.

Давно, десь піввіку тому, патріарх української поезії Микола Бажан писав про молодого тоді автора Олексія Довгого: «З віршами Довгого я познайомився не так давно. Але вони зацікавили мене, привабили ліричною теплотою, ясністю хоч і не складної, але вправної і плавкої форми, людяністю й увагою до тонких процесів духовного світу людини».

Енергійний помічник Черновецького надзвичайно любив свого дідуся. В одному з інтерв’ю Олесь Довгий розповідав: «Мій дідусь прожив нелегке життя: дитинство припало на колективізацію та репресії 30-их. Потім — війна та окупація. Вчився в залізничному технікумі в Гомелі, згодом — в Охтирці, в технікумі механізації сільського господарства. Працюючи в Києві у видавництві «Дніпро» керівником редакції поезії та драматургії, він врятував збірку Ліни Костенко «Зоряний інтеграл». Коли книжка була майже готова до друку, з ЦК КПУ прийшла вказівка припинити видання віршів поетеси. Дід приховав авторський примірник з правками. А пізніше поет і перекладач Григорій Кочур видав цю збірку за кордоном. Я також пишаюся тим, що дід був одним з упорядників п’ятитомного видання творів Олександра Довженка, зокрема і «неблагонадійної» «України в огні», за що сам свого часу потрапив під скорочення. Дід знайшов предків аж до XVI сторіччя. І навіть відновив історію нашого прізвища».

Журналіст Олександр Ясенчук у своїй «звітній» статті писав тоді у газеті, що дідусь, син і онук надзвичайно схожі один на одного – енергійні, талановиті і… маленькі на зріст.

«Був колись козак такого ж зросту, як ми з Олесем. Його на коня доводилося підсаджувати, зате у сідлі це був безстрашний вояк! От і прозвали Довгим», — добродушно розповідав і сміявся поет Олексій Прокопович.

— Ви відомий поет. Куди рухається сучасна українська література? — запитав Олександр Ясенчук у знаного майстра поетичного слова.

— Вважають, що література як явище має безліч варіантів: наприклад, міська поезія, поезія, що оспівує природу. Я вважаю, що такого розділення немає,  є просто поезія. Яка, попри всі намагання молодих людей (часом обдарованих, часом ні) змінити її, існує. Вони долучилися до неприродного процесу, відійшовши від народних джерел творчості, через те вони мало популярні в Україні.

Запитав молодий журналіст і про те, чи допомагає дідусеві піклуватися про Менщину його онук Олесь?

— Ні, тільки його батько — мій син. А в онука і так є багато проблем у Києві. Там роботи дуже багато, — відповів Олекса Довгий

Сергій Вітер

У публікації використані журналістські спогади та фотознімки Олександра Ясенчука

Городищенські пастелі

Ще синь стоїть, як всесвіт, над горою.

Ще сонце літа в ній не відбуло.

А вже туман вечірньою порою

Лягає на притишене село.

І щось вологе, моросне на ранок

Холодить душу і спиняє кров.

І котить сонце, як велику рану,

На ще квітучу молодість дібров.

 Олексій ДОВГИЙ

На першій світлині (фото 2008 року): Олег Ляшко з Олексієм Довгим