Чернігів без чарівної Десни не може існувати

Кожен, хто народився в Чернігові або тривалий час жив чи живе тут, не уявляє свого міста й власного існування в ньому поза чарівною Десною. Часом від чернігівців можна почути: «Що нам Дніпро — у нас Десна!»

Данину закоханості в Десну віддав і Роман Бжеський (1897 – 1982). Він народився в Чернігові, помер у Детройті (США), бо належав до покоління вигнанців з Батьківщини, котрі мусили після поразки Українських визвольних змагань рятуватися від більшовицько-російських окупантів по чужих світах. Він був активним учасником подій Української революції, все життя ревно сповідував націоналістичну ідеологію, залишив по собі значний спадок у вигляді численної історичної та літературознавчої публіцистики, рецензій, не цурався й поетичної творчості.

Романтизмом пронизані його спогади про дитинство в Чернігові та про Десну.

Любити Десну Бжеського змалку навчили дідусь по матері й батько.

«Дідусь же був не лише завзятим рибалкою, а й любителем голубів. Від весни й аж до осені він не менше чотирьох днів на тиждень проводив на Десні.

Підприємець Александров збудував великі купальні з рядом великих родинних «номерів», багатьма малими, одноособовими, а також двома чималими приміщеннями — одне для жінок, а друге для чоловіків. У ті часи ще здебільшого купалися без купальних костюмів, і тому то все було потрібне. Купальні були прикріплені до берега, а довкола номерів над водою було розташовано поміст завширшки у півтора метра. Отже, на тому помості з боку, що виходив на річку, рибалки-любителі мали свої місця, з яких ловили рибу. Глибина річки вздовж помосту сягала 9 – 11 метрів».

Досі було лише в загальних рисах відомо про існування в дореволюційному Чернігові купалень Александрова. Нині завдяки споминам Бжеського ми маємо докладний опис їх як складової життя міста сто років тому.

Купальні стали для юного Романа місцем, де він навчився плавати. Та не лише саме купання в річці вабило хлопця. Деснянські чернігівські краєвиди вплинули на естетичне сприйняття світу Романа Бжеського. Спогади про них та про батьківський дім супроводжували його все життя.

Десна навіювала юнакові мрії про пригоди. Часом — доволі авантюристичні, як, приміром, у Марка Твена. Був випадок, що Бжеського залишили в Чернігівській гімназії на другий рік. Пізніше він згадував: «Я став вважати, що сумлінно вчити лекції є нижче моєї гідності, і врятувало мене від отупіння й невігластва лише читання. Під впливом книжок я мріяв про далекі подорожі, про захопливі пригоди, але мене цікавила не лише навколишня природа, а й пізнання світу і підготовка до наукової праці. Спочатку я читав науково-популярні праці, а потім переходив і до власне наукових праць, які не кидав доти, доки не зрозумів добре всього, що там було написано. Але я прагнув також пізнати життя (і мета — пригод) посеред природи. Це бажання під впливом однієї книжки, яка випадково потрапила мені в руки, набрало конкретних форм. Серед «безплатних додатків» до журналу «Вокруг света» була збірка творів Ернеста Сетона-Томпсона. Ці надзвичайно талановито написані й цікаві твори про життя тварин захопили мене…

Але твір згаданого автора «Маленькі дикуни» — про життя і пригоди кількох хлопців, які спробували прожити пару місяців так, як індіанці, — викликав у мене бажання й собі спробувати пожити серед природи без будь-якої опіки й допомоги».

Хлопці дорослішали, й їхні річкові розваги ставали більш системними. Колоритний опис походеньок Бжеського та його друзів щось дуже нагадує сучасній чернігівській молоді.

«Досягши 15 років, я добрав собі компанію — кількох шкільних товаришів, і ми почали разом учащати на Десну. Прийшовши на берег, ми прямували до вже згадуваного Александрова, який, крім купалень, винаймав човни, яких мав дуже велику кількість різного роду і розміру. Ми, звичайно, брали човна на цілий день — це коштувало дешевше, як на години, а нам, як своїм сталим клієнтам, і то клієнтам з досить порожніми кишенями, робив він спеціальну знижку.

Ми, звичайно, перепливали Десну, а потім здовж її низького незаселеного (бо заливала його повінь навесні) берега пливли проти течії, веслуючи по черзі, доки не потомимося, а тоді шукаємо собі мальовничого закутка, а їх на Десні не бракувало, приставали до берега, витягали на берег човна і бралися купатися. За старих часів купальні костюми ще не були поширені в Чернігові, і хлопці, «як мати родила» бігли з галасом і вигуками в холодну воду. Ми всі уміли плавати, і тому не журилися тим, чи глибоко, лише пильнували, щоб не потрапити у вир, про існування яких ми чули, і, щоб на закрутах річки, особливо там, де вона звужувалася, не відпливти далеко від берега, бо в таких місцях переборювати течію було нелегко. Накупавшись досхочу, бралися їсти принесені з дому харчі, а наївшись і полежавши на сонці, починали бавитися.

Деколи, вимастившись намулом та озброївшись списами з лози, ми виглядали як чорношкірі дикуни, а набавившись — знову кидалися в обійми Десни. Верталися, звичайно, коли вже цілком смеркло, співаючи з запалом «Реве та стогне Дніпр широкий…» чи «Ой у лузі червона калина…» та інших пісень.

Коли ми, хлопці, сини свого народу, поверталися човном до міста — всю дорогу, гарно чи ні, — співали! Човен плив за водою майже без нашої допомоги, тишу порушував лише плюскіт хвиль, які несли човен, і з усіх кінців річки, з човнів, що пливли в усіх напрямках, з надбережних садів чернігівського боку долітали пісні… Десна замріяна або весела — співала… І хоч як дивно, адже місто було зросійщене і навіть незалежні від влади міщани вже не розмовляли українською мовою, лише якимось жаргоном-суржиком, — лунали майже тільки українські пісні, ті пісні, що їх слухала Десна упродовж багатьох віків…».

Про особливу роль Десни для Чернігова та його мешканців неодноразово згадував знаний український історик Сергій Леп’явко — автор найґрунтовнішої книжки про Чернігів. Зокрема, про період наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. він писав: «Велике значення в житті міста зберігала Десна. Упродовж віків вона слугувала важливим шляхом сполучення, давала чернігівцям рибу, воду для пиття і служила місцем відпочинку… Упродовж ХІХ ст. поступово зростало економічне значення Десни як транспортної артерії».

Водночас правдою є й те, що Чернігів був заснований не на Десні, а на березі іншої річки, її притоки — Стрижня. Згодом Десна пробила нове річище й упритул наблизилися до міста. Можна сказати — річка обрала місто, полонивши його городян і значною мірою вплинувши на їхній характер та спосіб життя, що й описано у спогадах Романа Бжеського.

Тамара ДЕМЧЕНКО, Володимир БОЙКО,

кандидати історичних наук, м. Чернігів, «Світ-інфо»