«На фронті саме головне – знайти своє місце і бути корисним»
Ольга проходить військову службу в механізованій бригаді з 2015 року. Призивалася жінка на посаду фельдшера у військовому званні сержант, адже мала медичну освіту до призову в армію. Практично з перших днів виконання обов’язків вона одразу ж потрапила на фронт. На Донбасі поряд з пораненими бійцями, жінка надавала допомогу і місцевому населенню.
— На той час медиків на передовій край не вистачало, але поряд з пораненими бійцями було дуже багато місцевих мешканців, які потребували медичної допомоги, навіть на сон не вистачало часу. Перший масований обстріл згадується, ніби це було щойно. І особливо ця зловісна дзвінка тиша, яка панує потім. Я навіть не можу вже слухати музику в навушниках, мені потрібно все контролювати – це дуже вплинуло на мене, — розповіла Ольга.
В 2016 році жінка отримала перше офіцерське звання – лейтенант та перейшла на дещо незвичну для себе посаду – заступника командира розвідувальної роти з виховної роботи, хотіла бути корисною в цьому підрозділі, друга вища освіта психолога стала їй тут в нагоді.
— В таких підрозділах як розвідрота роль вихователя та психолога дуже важлива, відбір військових в цей підрозділ повинен бути більш жорсткішим та поглибленим, — вважає Ольга.
З кожним бійцем, який служив в підрозділі, жінка проводила великий комплекс заходів, зокрема тестування, спостереження, спілкування, вивчення особової справи тощо. Але саме головне в той час для Ольги було дочекатися своїх хлопців з бойових завдань, які інколи були дуже важкі, як у фізичному так і в моральному плані. І звичайно – будь-яка підтримка зі свого боку для них була край необхідна в багатьох екстремальних ситуаціях.
Для жінки, як психолога, дуже важливим залишається питання стресостійкості на передовій.
— Зі мною в підрозділі був хлопець, який за освітою — музикант. Він виконував обов’язки водія «МТЛБ», в той час у нас дуже не вистачало людей. Під час сильного ворожого обстрілу цей 20-річний юнак разом зі своїм співслужбовцем, незважаючи на шквальний вогонь окупантів, вивозили поранених бійців. Під час останнього рейсу весь одяг юнака вже був просякнутий кров’ю. Він не втримався і, в нього розпочався істеричний сміх. Він тоді переніс колосальний стрес. Коли ми перейдемо на НАТОвські стандарти, спостережником за поведінкою військовослужбовців буде головний сержант роти, а психолог буде вже безпосередньо працювати з воїном, який має певні негаразди у службі або сімейному житті. І в подальшому саме психолог буде виводити бійця з цього стану, а якщо це не допоможе — відправляти на реабілітацію, – зазначила жінка.
Під час перебування на Сході України Ольга разом з іншими військовими поряд з виконанням основних завдань допомагала і місцевим дітям. Вони привозили дуже багато вантажів, зокрема це солодощі, харчі, одяг, канцлерське приладдя та багато іншого. Дещо вони купували навіть за рахунок власних заощаджень. На час канікул в місцевих школах жінка організовувала різноманітні конкурси для дітей.
— Одним з таких конкурсів, що мені дуже часто пригадується – це конкурс на кращий дитячий малюнок «Моя Україна». Діти тут дуже старалися. Ми зібрали певні кошти і купили призерам конкурсу смарт-годинники, а іншим дітям – різноманітні ігри, — підкреслила Ольга.
Жінка має вже дорослу доньку, яка працює в органах місцевої влади та 23-річного сина, який є військовослужбовцем і проходить військову службу в механізованій бригаді на Одещині, на посаді командира роти у військовому званні старший лейтенант. Ольга жартома розказує, що вона з сином має не лише однакове прізвище, але і однакове військове звання.
— За сина я дуже сильно хвилювалася свого часу. Він зі своїм підрозділом в жовтні 2019 року виконував бойові завдання поблизу Мар’їнки та довелося рятувати свого підлеглого, снайпер поцілив в нього. Він зараз у шпиталі після важкого поранення, переніс вже багато операцій, але потрошку одужує. Коли трапилися ті події, мені дуже приємно було, як для матері, коли футбольна команда Оперативного командування «Південь», за яку грав мій син, вийшла на матч в футболках з його портретом. Водночас командири частин, як моєї так і його, допомагали нам всім необхідним, — згадує жінка.
Співпраця з місцевим населенням наклала певний відбиток на призначення в подальшому Ольги на посаду офіцера цивільно-військового співробітництва. Командування бригади побачило цей хист у жінки.
Наразі Ольга виконує завдання на Луганщині у складі механізованої бригади. Вже п’ять днів народження з часу призову в армію бійчиня святкує в колі друзів на фронті. На майбутнє планує і надалі продовжувати служити, адже для себе вона зрозуміла — її місце тут.
Ігор Березинський,
спеціальний кореспондент (м.Чернігів) Інформагентства МО України АрміяInform
