Волонтери з Талалаївщини немов мурахи — працюють заради Перемоги
Посильно допомагати нашим захисникам – для свідомих українців нині це норма життя. Люди в усій Україні збирають кошти, шиють, варять, печуть, консервують, власноруч виготовляють різноманітні прилади та речі, необхідні на фронті.
Для багатьох українців волонтерська робота стала своєрідним обов’язком, який вони взяли на себе за велінням своїх гарячих сердець. Як і наших воїнів на рубежах, так і наших волонтерів уже не зможе зупинити ніщо – до ПЕРЕМОГИ!
Саме у найтяжчі часи найяскравіше проявляються і найкращі, і найгірші людські якості. Не кожен може стати волонтером, та кожен може долучитися до цієї справи. Адже волонтерська робота полягає і у тім, щоб організувати людей на доброчинність, бо чим більше люди задонатять у волонтерську скриньку, чим більше сплетуть сіток, «кругів», шкарпеток, виготовлять «буржуйок» і свічок – буде із чим їхати туди, де так чекають наші захисники.
Одним із способів допомогти захисникам, а отже наблизити перемогу, є виготовлення окопних свічок. Волонтери розповідають, що окопна свічка – це часто єдиний спосіб на «нулі» зігрітися чи приготувати якусь їжу. Виготовляють їх із жерстяних бляшанок, картону, парафіну, стеарину чи воску. Є ще модифіковані варіанти – коли замість картону використовують дерев’яну стружку. За місяці роботи люди експериментальним шляхом вже вдосконалили рецепти окопних свічок, щоб вони мінімально давали кіптяву і максимально – тепло.
Від настання перших осінніх холодів волонтери Талалаївської громади Чернігівської області виготовили тисячі таких свічок і відправили туди, де вони найпотрібніші. Процес закупівлі, заготовки матеріалів, самого виготовлення, відправки дуже не простий. Перш за все, сам цей процес треба організувати. Взяв його на себе Олександр Зайков. Молодий чоловік працює черговим залізничної станції Блотниця, а у позаробочий час невпинно і невтомно волонтерить.
І доки більшість людей переймалася новорічно-різдвяними святами, Олександр та його команда невтомно святкували у праці. Якраз на свята вони отримали безкоштовно 300 кг парафіну! Як каже Олександр (а він у цій справі уже спец), його вистачить на 1000 окопних свічок. Одна свічка горить приблизно 2 години. Тож сумарно – це 2000 годин тепла для наших захисників, це безперервно 83 доби!
Небезпідставно кажуть, що той, хто хоче щось зробити, шукає можливість, а хто не хоче – шукає причину. Олександр і його команда постійно шукають можливість! Як він говорить, ми стараємося допомогти всім, хто просить допомоги, робимо для цього все, що в наших силах, незважаючи на те, хто з якої області: Чернігівської, Київської чи Сумської. Тому що це наші захисники! Україна у нас одна, і захисники одні!
Завдяки співпраці з волонтерами із сусідньої Сумщини, дізналися про благодійний фонд «Міра Help» із Сум, який співпрацює з литовськими волонтерами. Зокрема, це поставка безкоштовного парафіну з Литви до Сум. Цього разу вже втретє з Литви до Сум привезли парафін для окопних свічок, який придбали литовські волонтери. 22 тонни передали благодійному фонду «Міра Help». Цього парафіну має вистачити на 110 тисяч окопних свічок, вважає засновник фонду «Міра Help» Ігор Марченко. 11 тонн парафіну роздали офіційно зареєстрованим та волонтерським організаціям Сумщини. 11 – по регіонах України. Наступна поставка, ще 22 тонни, планується на кінець січня. 300 кілограмів парафіну із цих 11 тонн дісталося і нашим волонтерам. Для цього вчасно, дотримуючись усіх вимог, зробили електронну заявку для участі в програмі. Із цим впоратися допомогла спеціаліст селищної ради Людмила Огій.
Ось як емоційно про цей важливий епізод звітує на своїй сторінці у Фейсбуку Олександр: «Дякуємо всім, хто приєднується до допомоги. Сьогодні нам прийшло безкоштовно (заплатили лише за доставку – 1354 грн) 300 кг парафіну за програмою від литовського народу. Дуже хочеться подякувати людям, які допомагали нам, а саме: Володимиру Лукашу, що дав безкоштовно автомобіль для доставки вантажу з Нової пошти в Талалаївці у Скороходове та Юрківцівській старостинський округ. Володимир Григорович завжди допомагає, якщо звертаємося; Миколі Тимошенку, який вантажив парафін, та за швидку доставку до нас!
Наша команда дякує всім, хто допомагає. Різні люди долучаються до цієї справи. Оголошують у соцмережах збір бляшанок, парафіну, воску. Дуже приємно, що все більше і більше людей хочуть допомогти нам, підтримати наших воїнів!»
Хочеться навести хоч кілька прикладів, бо всіх їх дуже багато, як жителі навколишніх сіл долучаються до волонтерства.
Працівники Плугатарської школи під керівництвом директора Лариси Загурської виявили бажання допомагати у виготовленні заготовок на окопні свічки, а також різанні тканини на маскувальні сітки і килимки. Заготовок підготували 480 штук! Іще +10 165 грн від жителів села Плугатар!
Працівники дитячого садочка села Харкове на чолі з директором Тамарою Чепель бажають допомагати з виготовленням окопних свічок! Передав їм 25 кг парафіну + воску.
Працівники Талалаївської школи на чолі з директором Світланою Михно виявили бажання плести маскувальні сітки. Замовив 2 основи для виготовлення маскувальних сіток.
В’ячеслав Дяченко з Українського проводить прямі ефіри, де співає пісні про Україну, захисників та ін. Люди роблять йому замовлення на пісню, а зароблені кошти хлопець перераховує на благодійність.
Це всього кілька епізодів із щоденної цілеспрямованої роботи. На своїй сторінці Олександр Зайков постійно звітує про надходження коштів і їх витрату, дякує за допомогу. Тому люди і довіряють йому.
Від початку війни вже кілька разів ми розповідали про те, як волонтерять у Юрківцівському старостаті. З настанням холодів у приміщенні старостату ні на день не зупиняється робота по виготовленню окопних свічок. Староста Лідія Бурдай тісно співпрацює з Олександром Зайковим. Коли отримали ті 300 кілограмів парафіну, безмежно раділи, адже коштує він дорого. Відразу взялися за роботу з великим ентузіазмом. Процес виготовлення відбувається у старостаті. Якщо немає світла, вмикають «розумну лампочку» і далі працюють.
– Робітник із благоустрою Анатолій Ткаченко готує баночки, обрізає, накручує картон. Інколи баночки ще треба і помити, – розповідає Лідія Борисівна, – Багато людей приєднались до збору баночок по всіх селах. Особисто не буду нікого називати, бо, мабуть, немає таких людей, хто б нам чимось не допоміг. Навіть із Києва земляки надіслали сім ящиків баночок. Наш діловод Богдан Максименко робить ґноти для свічок, а також виготовляє розпалювачі – нарізає на квадратики картон, який тонкий і не підходить для свічок, замочує його у парафіні. Таким розпальничком можна розпалити в пічці, чи багаття. Час горіння запальничка – до 5 хвилин. Я заливаю заготовки парафіном, потім пакуємо в ящики.
Днями чергова партія наших свічок, розпальників поїхали до наших захисників. Коли готуємо відправку, звертаюся до односельців з проханням зібрати у ящики до свічок і чогось смачненького. Люди завжди відгукуються, бо всі прагнуть хоч чимось допомогти воїнам.
Зараз виготовляємо свічки для чоловіка нашої односільчанки Марини Згонник (Середи) Анатолія та його побратимів, які воюють у гарячій точці. Однозначно, що знову всім селом зберемо чогось і смачненького. Цей вантаж відправлятимемо Укрпоштою до визначеного відділення, куди хлопці вже самі приїдуть. Завжди важливо не тільки зібрати, а й доправити вантаж. Тільки великі сміливці ризикують їхати в такі місця, як-от Андрій Кізенко – наш земляк, який живе у Носівці. Він зробив уже 29 рейсів!
Як тільки ми закупляємо матеріали, стараємося швидко якомога більше зробити. Нас чують і приєднуються земляки з усієї України. 6000 тис. грн перерахував наш земляк, уродженець с. Юрківці, а зараз настоятель Свято-Покровської церкви с. Анастасівки на Роменщині, який організував збір коштів між прихожанами. Ще одна землячка оплатила онлайн 27 000 грн за 106 кг воску. Це такі великі донати. Але важливий кожен, навіть найменший, у кілька гривень, головне – щоб від душі!
На посаді старости я зовсім небагато пропрацювала до війни. Іноді рідні мене запитують, чи не шкодую, що так склалося. Ні. Мабуть, якби я не була старостою, то не змогла б і організовувати підтримку нашим захисникам так, як роблю це тепер. Розумію, що у масштабах країни – це крапля у морі, та все ж!
Я вірю у нашу Перемогу! І якщо колись мої внуки мене спитають, що я робила для Перемоги, я зможу відповісти, що я була, як та мураха, що носила у роті воду, щоб загасити вогонь, коли злий цар хотів спалити пророка. З неї сміялися, на що Мураха відповіла: якщо навіть я не загашу вогонь, то коли у судний день Бог запитає, що я робила, коли спалювали пророка, я скажу, що я робила все, що могла. А головне – я показала, на чиєму я боці!
ОТОЖ, БУДЬМО, ЯК МУРАХА! СЛАВА УКРАЇНІ!
Олександра Гостра
