Сумна історія одного села
Майнівку на території Бобровицької територіальної громади Чернігівської області віддали на «вдочеріння» столичним ділкам, у них вона й померла швидко.
Прожила Майнівка у садибі колишньої поміщиці Олександри Майнової сто років. Правда, останні 12 років доживала у незвичному для неї оточенні, без галасливої студентської молоді, яка переїхала на нову навчальну базу в Бобровицю, без її культурних і спортивних свят й тусовок…
Тодішні компартійні хазяї Бобровицького району створили на історичній садибі міжколгоспне переробне підприємство, приєднавши до нього 500 гектарів Вороньківського саду, посадженого колгоспниками району. Але щоб це новостворене підприємство на колгоспно-державному багатстві приносило користь району і його жителям, потрібно було команді перефарбованих комуністів у демократи включати світлий розум, роботящі руки і бажання творити. Не включили. Навпаки, з благословення лідера району Майнівка була віддана на «вдочеріння» Академії аграрних наук, причому не спитали дозволу у «батьків-власників», яким належали юридично переробне підприємство і сад. Може, тому й така тяжка доля «Майнівки»? Бо й аграрні вчені недовго няньчилися з нею: в 1992 році Академія передала її – ні, не на батьківський розвиток – … в оренду якомусь «зальотному» (другу хазяїна району) Олександру Селезньову, нібито підполковнику-прикордоннику, керівнику столичного приватного підприємства «ЛАКС».
Трирічні підсумки оренди Майнівки цим «вітчимом» підводили на сесії Бобровицької районної ради 18 серпня 1995 року. Репортаж опублікований у районній газеті «Наше життя» від 23 серпня 1995 року. Доповідав на сесії депутат районної ради, голова спеціальної комісії Іван Ганчев. Найпершим його висновком був такий, що остаточний занепад і розвал Майнівки почався тоді, коли «з легкої руки керівників району» там почала господарювати Академія аграрних наук з її партнерами, а завершувався цей ганебний руйнівний процес протягом 1992-95-го років.
«Там повністю припинив роботу переробний цех, розвалене інше виробництво, жахливого стану набула сама територія, куди колись з’їжджалися милуватися красою з усієї області», – констатував доповідач.
Він також зачитав окремі пункти договору оренди. Вони свідчили про те, що свого часу О.О.Селезньову були надані всі можливості розвивати виробництво, ефективно управляти всією Майнівкою. Але цього не відбулося.
Колись, без згоди справжніх господарів Майнівки, з численними порушеннями закону вона була передана в чужі руки з налагодженим прибутковим виробництвом, організованим на кошти держави і господарств району. Все це орендар одержав безкоштовно.
«Втім, ця оренда не дала ніяких позитивних результатів, а принесла тільки шкоду району та його райському куточку», – наголосив народний депутат України Петро Шейко, який брав участь у роботі сесії районної ради і назвав ситуацію з Майнівкою «наривом на тілі району».
Начальник районного управління сільського господарства Іван Захарченко розповів про свою зустріч з жителями Майнівки. Вони плакали від образ і принижень, які зазнають від Олександра Селезньова. Скарги від них не переставали надходити в районну раду. Проте в планах орендаря була приватизація Майнівки. Сесія районної ради не прийняла такого рішення, врятувавши житлові будинки від дерибану й наживи орендаря, вони залишилися людям, але на решті території Майнівки досі хазяйнують приїжджі ділки.
Спеціальна комісія мала б розібратися з причинами невиконання умов договору оренди, що стало б підставою для дострокового розірвання договору оренди. Були й інші підстави, але ніхто не порахував, скажімо, скільки там спиляно орендарем цінних дерев, на яку суму розкрадено обладнання переробного підприємства, вивезено майна, в тому числі сантехніки, з приміщень колишнього технікуму.
За які заслуги перед Бобровиччиною віддано дорогу матеріальну цінність зовсім чужій людині? Тепер результати роботи комісії, її висновки стосовно розвалу історичної садиби замість обіцяного орендарем розвитку, бачимо наяву.
Через тридцять років після «вдочеріння» багатостраждальної Майнівки вона залишається ганебним пам’ятником завершення епохи влади хазяїв району, що називали себе розумом, честю й совістю епохи великої держави. Пам’ятником безгосподарності й безвідповідальності при служінні державі та її громадянам. Та цей непоправно прикрий урок так і залишився не вивченим як першим поколінням «незалежників», так і наступниками. На «озброєння» взяли цей урок борці за «розквіт» вільної держави, які не здатні на створення благ суспільству й державі, зате великі мастаки на заволодіння всім готовим для себе. Такою сумною історією почалась у Бобровицькому районі довгоочікувана епоха незалежної України.
Григорій Войток
