Чернігівський журналіст розповів про своє перебування в Польщі
Вертаюсь в Україну. Таксі з центру Перемишля до кордону, на пішохідний перехід. 14 кілометрів, 15 хвилин, 70 злотих: «за машину», тобто сумарно на всіх кількох пасажирів. Одразу щодо курсу польської валюти до нашої. Польські ціни в злотих, на щастя і на жаль, зараз легко переводити на наші гривні: Один злотий – це 10 гривень. На щастя, бо дуже просто: дивишся в «склепі», тобто в магазині – баночка пива 4 злоті, значить на наші 40 гривень. Чи твердий сир – 26 злотих, значить 260 гривень.
Я вже якось писав, що при дорожчих, ніж у нас побутовій техніці, електроніці, ще деяких промислових товарах, продукти в Польщі мають практично нашу ціну, при заробітках, утричі вищих. А чому щодо цього курсу – «на жаль»? Бо ще коли я був тут восени, злотий коштував десь 8 гривень. І ось такий обвал нашої валюти. При тому, що в самій Україні гривня не лише не знецінилася до долара за ці місяці, а навіть зміцніла: від десь 40-ка до 37-ми за долар. Можливо, падіння її курсу саме в Польщі пояснюється тим, що тут найбільше в Європі наших біженців, кілька мільйонів. І тут кочує величезна маса гривні.
Плюс 32
Водій таксі, звісно, приватник, доброзичливий мужчина віком 60 «плюс-мінус», показує мені на термометр в авто і каже: «Нє просто цєпло, а юж жара, тшидєсьтє два і пув стопні». Цебто, 32 і навіть з половиною градуси.
От, правду кажуть: природа своє бере. Якщо липень, середній, начебто найбільш літній місяць літа, видався якимось ніяким, інколи з теплом, частіше з холодним і дощами, то серпень це компенсував, з його навіть оновленими рекордами спеки. Те ж саме діялося і в Польщі: зайве підтвердження близькості, й географічної, наших країн. Спека доймала навіть тут, на Підкарпатті, зазвичай, прохолодному.
Веселий водій дорогою розказував мені, як ще у 90-ті їздив з дружиною до її знайомих в Україну, «десь за 200 кілометрів від Києва». Чи не на нашу Чернігівщину, часом? Заїхали в звичайне село, пожили там кілька днів. Знайома дружини займалася «гандлем», тобто «індивідуальною торгівлею». Але товар возила вже не в Польщу, як бувало в комуністичні часи, коли дійсно ми возили туди, в таку ж злиденну, як і наш Радянський Союз, країну, кип`ятильники та інший такий товар. Возила вже з Польщі сюди, насамперед косметику та всяке таке інше. Ось такий «гандль» з рук. А особливо мого співрозмовника потішили згадки про селянський побут. Як це могла стара бабуся днями трудитися на своєму городі? Або така екзотика, як селянська піч, де, виявляється «на долу», внизу, печуть хліб і варять їсти, а «на гуже», на горі, на печі, сплять.
Але повернімося на початок цієї моєї чергової поїздки в Польщу, в такий любий і так знайомий Перемишль.
День Незалежності
Я приїхав у Перемишль 24 серпня. Точно на День Незалежності України. Ще до обіду, на кордоні, де нормальний і ще український мобільний зв’язок, зателефонував внуку Сашкові і привітав його з днем народження. Старший з двох синочків моєї середньої доньки Тані і її чоловіка Сергія Півторацького, військового Збройних Сил, народився точно на наш День Незалежності, 13 років тому. Цікаво, що його молодший братик Серьожа народився 11 листопада, на День Незалежності Польщі.
Перемишль, як і загалом Польща, жив спокійним, мирним життям. Годі було шукати якісь акції, мітинги, гасла і прапори на честь нашого свята. Так само, як марно шукати ознаки якоїсь трагічності, розпачу, через нашу трагедію – війну. Все простіше.
Польща з першого для війни стала одною з головних держав світу щодо підтримки України, поряд зі США, Великобританією, Німеччиною. Але допомога ця, в усіх аспектах, починаючи з суто військової, особливо не афішується. А Перемишль же з першого дня нападу Росії для нас став польським транзитним пунктом по прийому мільйонів біженців з України, які кочували далі, по країні і Європі; містом, куди звозили з інших воєводств гуманітарну допомогу Україні, яка потім звідси доставлялася на кордон і далі по нашій території.
А центр Підкарпатського воєводства Жешув торік першим серед інших закордонних міст Указом Президента України був відзначений почесним званням міста-рятівника. І, до речі, ще торік підписав угоду з Черніговом, за якою вони стали містами-побратимами. То як дорікати полякам, чому вони, мовляв, і далі живуть мирним життям поруч з війною і таки ж зачепленими нею. Мирне життя у всіх аспектах. Аж до традиційних вечірніх прогулянок у центрі міста і посиденьок за пивом і кавою в численних пабах і кав`ярнях по периметру Плацу Ринок, центральної площі, просто біля стін Ратуші.
На площі пам`ятник Бравому вояку Швейку, персонажу роману, дуже популярного і в Польщі. Біля нього завжди туристи. І є прикмета: потерти носа Швейку, загадати бажання і воно збудеться. Відтак, ніс вояка аж блищить.
Залишмо при собі ці докори полякам за їх мирне життя.. Я давно знаю відповідь звичайного поляка на це: «А хто вам винен?». Саме так, делікатно, вони й скажуть. А простіше було б так: «Хто вам, дурням, винен?». Польща вже 24 роки в НАТО, куди вступила раніше, ніж у Євросоюз, – там вона 19 років. Вступила туди разом з кількома країнами колишнього, на той момент покійного соціалістичного табору, і навіть разом з ними вступили країни Балтії – взагалі наші співкамерники по радянській імперії, – Латвія, Литва. Естонія. І тепер, як член НАТО, Польща в повній безпеці, адже на її захисті ще 32 країни альянсу. А як член ЄС з бідної за західними мірками країни стала такою, як нам би хоч наближено.
А що ж ми? А ми десятки років вели дискусії, вступати чи ні навіть у Євросоюз, що вже казати про НАТО, щодо якого у нас і далі жила ця радянська страшилка. І якби не ця війна, скільки б ще років чи десятиліть вели ці дебати і крутилися в тому становищі «різновекторності».Все ж, День Незалежності України у Перемишлі святкували. До речі, якось непомітно в нашому начебто всюдисущому медіапросторі пройшов такий сумний ювілей: відрахуйте від 24 лютого по 24 серпня – це рівно пів року, 6 місяців. А від торішнього трагічного 24 лютого по сьогоднішній серпень – рівно півтора року. Трохи скидається на якусь містику, приурочення «до дат», яким грішать наші шовіністичні сусіди. Так чи інакше, виявляється, остання мирна річниця нашої Незалежності була позаторік, у 2021 році: 30-річчя. А коли ми торік відзначали 31-у річницю, у пів року війни, хто б міг подумати, що і 32-та річниця буде у війну, в її півтора роки. Тепер залишається вірити і сподіватися, що наступна річниця, 33-тя, буде знову мирною.
А в Перемишлі наше свято відзначили місцеві українці, у Народному домі, його ще називають Український дім. Це дім, оселя, осередок Перемишльського відділення Об`єднання українців Польщі. Я не раз писав про нього. Красива будівля в самому центрі міста, поруч з Плацом Ринок, Ратушою. Збудована понад століття тому українцями цього краю, Підкарпаття. Багато десятиліть тому дім був відібраний в українців ще докомуністичною владою Польщі. Не було його повернуто і при комуністичній владі, і далеко не одразу після падіння того режиму. Але нарешті повернутого українській громаді. Доволі занедбаного, і вже понад десятиліття тут ідуть нескінченні ремонти. Хоч сам заклад функціонує. А від торішнього лютого на понад рік став ще й прихистком для наших біженців, волонтерським центром.
Попередня публікація про Польщу
З цікавістю я дізнався, що в день нашого свята, увечері в Народному домі громада проводила показ документального фільму якраз про Чернігів. Це був відомий у нас, майже півторагодинний фільм «Лютий». Знятий за сприяння нашого телебачення, автором фільму є чернігівський актор і режисер Микола Бичук. Фільм про перший, особливо трагічний для Чернігова місяць війни. Тут все: бойові дії, загибель і поранення мирних мешканців, життя в місячній блокаді міста і спроби з неї вирватися. Життя без електрики, води, газу, при нестачі продуктів, ліків.
І хоч Чернігів уже півтора роки живе мирним життям, відносним, яким воно може бути у війну, але трагедії тривають. А найтрагічніший за кількістю жертв, постраждалих день Чернігова випав на Спаса, 19 серпня. Відгукнувся він і на цьому святковому кінопоказі. Адже на ньому було організовано збір коштів на відновлення зруйнованого того дня ударом російської ракети Чернігівського обласного театру ім. Т. Шевченка.
Багато разів буваючи в цьому домі, зустрівши знову своїх давніх знайомих-українців, я подарував закладу примірники номерів нашої газети, диск українських пісень і віршів, книги, в тому числі великий фотоальбом «Чернігів».
Інститут , Станіслав
Звичайно, мене знову приймав мій давній і добрий друг Станіслав Стемпєнь.
Відомий польський історик, котрий працює в царині польсько-українських стосунків у нашій багатовіковій спільній історії, професор Університету Перемишля. Поляк, що вільно володіє українською мовою й регулярно читає лекції в українських університетах, Станіслав 30 років тому створив і беззмінно як директор очолює в Перемишлі Південно-Східний Інститут Науковий. Ця авторитетна громадська організація веде велику дослідницьку роботу, в її архіві, багатій бібліотеці працюють і українські дослідники, інститут видає багато книг обома мовами.
А буквально через день після початку вторгнення російських агресорів в Україну Інститут став одним із засновників Перемишльського Комітету допомоги Україні. Спільно з Перемишльським відділенням Польського Товариства допомоги інвалідам. І нині Комітет активно допомагає Україні.
А з самим Інститутом я співпрацюю вже багато років. Один з напрямів – пошук в українських архівах матеріалів про поляків Чернігівщини, репресованих комуністичним режимом СРСР.
За ці останні роки я скопіював і привіз в Інститут десятки судово-слідчих справ на цих жертв режиму. Копіюю здебільшого в обласному Державному архіві. А до війни ряд справ і в Архіві Управління Служби безпеки в Чернігівській області. Того самого, що згорів торік при обстрілах міста в перші дні війни. Так що зберіглося те, що вдалося скопіювати.
Попередня публікація про Польщу
Ці матеріали, ці судові справи потрібні Інституту для багатотомного видання «Поляки в Україні», яке здійснює Інститут вже чимало років і видав 8 томів. Тут історія не лише репресованих, а й загалом польських громад України ХХ століття.
Цього разу я теж привіз в електронному вигляді кілька скопійованих таких справ з обласного архіву. Їх, як завжди, скопіювала для Інституту Людмила, котра займається цим виданням. Українка, працівниця Інституту, котра вже 30 років мешкає в Польщі, одружена з поляком і мають з ним двох дорослих дітей.
А ще одна моя давня знайома, теж співробітниця Інституту, теж українка Аня скопіювала привезену мною чергову порцію Хроніки війни в Україні. Ту саму, з якої вже другий рік починається кожен номер чернігівської обласної газети «Світ-інфо». Найсуттєвіше з цієї Хроніки і збирає Інститут. Для ще одного видання, про яке я вже писав у № 240 нашої газети. Нагадаю.
«Війна в Україні. Київ – Варшава: разом до перемоги». Так називається книга, яка на початку року вийшла у Варшаві. Про повномасштабну війну, яку Росія почала в Україні в лютому минулого року, як продовження початої ще у 2014 році її агресії на Донбасі, а також про ту величезну допомогу, яку надає Польща Україні у захисті нашої незалежності, державності, демократії.
Підзаголовок книги – «Аналізи – роздуми – хроніка подій». Колективна монографія під редакцією Станіслава Стемпєня. Він же – автор передмови. Видавець книги – Фонд «Свобода і Демократія» (Варшава). Книга польською і українською і польською мовами. Ось польська назва: «Wojna na Ukrainie. Kijów – Warszawa: razem do zwycięstwa». Fundacja «Wolność i Demokracj» (Warszawa). На титульному листі книги – така присвята:
Pamięci tych Polaków, którzy w 2022 roku oddali życie walcząc z rosyjskim agresorem o niepodległość Ukrainy.
Пам’яті тих поляків, які у 2022 р. віддали життя, борючись із російським агресором за незалежність України».
Одним з розділів цієї книги і стала оця Хроніка війни з нашої газети.
Нині Інститут готує другий том цього видання. І тут буде, в числі іншого, Хроніка війни від початку 2023 року.
Взагалі, в Інституті і далі тривала насичена, буденна робота. Якою так завантажений його засновник і беззмінний директор, мій друг Станіслав.
Серед нових видань Інституту або за його участю, нових надходжень сюди, Станіслав рекомендував мені представити українських читачам виданий його товаришем Августином Баб`яком, істориком і священиком в Італії, італійською мовою книгу про видатного українця, митрополиту Андрея Шептицького. Представляю цю книгу в новому номері газети “Світ-інфо”.
Краків
Це місто — серце польської історії і культури. Протягом кількох століть столиця Королівства Польського. І навіть коли столиця 400 з лишком років тому перейшла до Варшави, всі королі Польщі коронувалися у Кракові, у резиденції монархів, величному замку Вавель, і тут же їх хоронили, в некрополі під головним собором замку і королівства.
Безумовно, Краків місто номер один на туристичній мапі країни. При всій повазі до Варшави, Вроцлава, Познані, Гданська ті інших відомих туристичних центрів так насиченої історією країни, де цю історію люблять, знають, бережуть.
В Кракові я бував не раз. Але вирішив з двох діб чистого часу в Перемишлі виділити день на поїздку в Краків. Туди зовсім просто з`їздити навіть не на весь день. Ходять численні потяги, і суто між двома містами, і далі, в глибину Польщі. Їхати рівно три години. Квиток, з чималою знижкою для пенсіонера, коштує 50 злотих. Знижки для українських пенсіонерів діють не лише на транспорті.
Словом, поїхавши, скажімо, о 10.00, приїздиш до Кракова о 13.00, і до одного зі зворотних поїздів о 19.00 можна нагулятися досхочу.
Була п`ятниця. І було, звичне, втім, для будь-якого дня, стовпотворіння. Основний туризм, звісно, у Старому Місті. Основний шлях туристів – від центрального Плацу Ринок до замку Вавель. Це всього кілька сотень метрів. Але на кожному кроці все дихає історією. Численні музеї, храми, будинки, один красивіший і цікавіший іншого.
Окраса Плацу Ринок – Маріїнський костьол. Навпроти –Сукенце, це древні торгові ряди, що нині слугують музеєм, мистецькою галереєю. Посеред площі – пам`ятник видатному поетові Адаму Міцкевичу.Люд снує в усі боки. Постійно зустрічаєш українців. Молоді хлопці і дівчатка ходять зі скриньками, збирають кошти для дітей українських біженців у Польщі. Кав`ярні, бари просто вздовж вулиці, під небом, точніше, під величезними парасолями. Тут, крім туристів, багато місцевих поляків, гуляють, прохолоджуються. А туристи з усього світу. Ось група жінок арабок, з Близького Сходу. Тут же – з Далекого: японці, китайці. Вся Європа і чимало Америки. Про наших я сказав. І, звичайно, багато туристів-поляків, починаючи з дітей: історія тут дуже в пошані.
Величний Вавель – на височезному пагорбі над Віслою, оточений високими стінами, мурами. В самому замку, досить великому за площею, Кафедральний костьол, триповерховий королівський палац, інші будівлі.
Кафедральний костьол, де я бував раніше, вже зачиняли на богослужіння. Але я побув у палаці королів Польщі, теж одному з музеїв.
Дорога
Від лірики – до прози життя. Вкотре я їздив до Перемишля ось як. Поїзд з Чернігова до Львова (поїзд Чернігів-Івано-Франківськ, який ходить ще з минулого року, по непарних числах). О 21.18 з Чернігова, о 10.13 наступного ранку у Львові. Від вокзалу до кордону приватними авто, легковими або мікроавтобусами. Беруть з людини по 400 і 500 гривень, або 2 тисячі «за машину». Доводиться їхати. Бо міжміські автобуси, які до війни відправляли звідси, з вокзалу, тепер ходять із Західної автостанції. Тобто, треба тягтися з речами ще туди. Звідти можна й менш як за півтори сотні, правда, їде мало не дві години. Отже, на авто з вокзалу – менш як півтори години до дуже популярного переходу кордону Шегині – Медика. Це за назвами відповідно українського і польського сіл на самому кордоні.
Перехід здвоєний: піший і поруч автомобільний. На автомобільному в черзі навіть легкових авто можна простояти кілька годин. А в черзі вантажівок – навіть добу чи дві. Це, зазвичай, величезні «хури», на 10-ти колесах. Черга таких машин тягнеться на кілька кілометрів перед кордоном. І така ж сама черга на польському боці, в`їзді в Україну. Таких довжелезних черг не було до війни. А зараз торгівля між двома країнами неймовірна. Щоправда. «хури» з товаром – не лише з Польщі, а й інших країн. Що тут везуть, чим торгують – окрема тема. Поміж «хурами» чимало «автовозів», платформ, на яких везуть в Україну вживані закордонні легкові авто.
Взагалі кордон — це найбільш «марудна», неприємна частина подорожі. Специфіка така, що вранці більше люду прямує в бік Польщі, пообіді – в Україну. У мене так, на жаль, і виходило. Отож в четвер 24 серпня довелося простояти в черзі на польському кордоні 2 години, в суботу, по дорозі назад – півтори, понад годину на польському кордоні і решту на нашому.
Затримка, зазвичай, на митному посту. А цього разу була й специфіка: кінець літа, кінець відпусток, шкільних канікул. Ось з боку Перемишля підходить на перехід ціла група українських школярів, чоловік 30. Десь відпочивали, оздоровлювалися, може, й безкоштовно. І це добре. Такі групи пропускають поза чергою, але як нам у черзі? І взагалі враження було, що пів світу на колесах і ногах. Ну, нехай ще біженці, котрі поверталися додому в Україну, і це добре. Але чимало було наших, батьків, які тягали по Європах діток, стомлених дорогами. На кордоні, вокзалах, поїздах коїлося щось неймовірне. Я зробив для себе такий висновок: краще не мандрувати наприкінці літа.
Є варіант не товктися на цьому кордоні, а долати його в поїзді. Це прямі поїзди «Інтерсіті» Київ – Перемишль. Їх нині ще більше, ніж до війни. Але це вже їхати з Києва, значно дорожче. І графік доволі незручний. Або відходить пізно увечері і приходить в Перемишль о 5 ранку. Або рано-вранці з Києва, і пів дня їдеш вдень, що теж не дуже зручно. До того ж, навіть у нічних поїздах їхати доведеться сидячи, хоча можна розкласти “сідушку” як напівліжко (такий варіант у комфортних потягах «Інтерсіті» теж передбачений) . Зручно їхати таким поїздом (якщо не зважати на вартість проїзду) ще й тому, що митний і паспортний контроль здійснюється в самому поїзді, на кордоні, тож не треба нікуди з вагону виходити і не вистоювати в чергах на кордоні. Словом, вибирайте, що хочете.
Якщо комусь видався дещо невеселим кінець цього репортажу, то закінчу так. Мандруйте. Особливо до друзів, особливо в таку чудову і близьку нам країну, як Польща.
Петро Антоненко, Чернігів-Перемишль-Краків-Чернігів
Попередні публікації автора про поїздку до Польщі:
