Старший лейтенант Іван Зеленков із Чернігівщини вже встиг надивитися в очі війні. Вона забрала його батька Євгена, який загинув у боях Донеччині, а сам він отримав поранення напередодні 9 травня, відновлюватись від якого тільки-но завершив. Днями Іван повернувся на передову до своїх бойових побратимів, щоб продовжити боронити Батьківщину від рашистів.
Минуло трохи більше року від того, як Іван Зеленков потрапив на справжню військову службу по закінченню Харківського інституту танкових військ. І хоч роки навчання також вважаються військовою службою, юний офіцер переконаний, що справжня вона починається тільки у війську. В інституті юнак став спеціалістом з радіаційного, хімічного та біологічного захисту.
— Одразу по закінченню навчання мене направили в зону ООС на Донеччину. Ще минулого літа там точилася війна, проте про повномасштабне вторгнення ніхто навіть не здогадувався. Так сталося, що «хіміки» на передовій не потрібні, тому довелось перенавчатися вже на місці на нову спеціальність – радіоелектронна боротьба. З того часу мій підрозділ бореться з ворожими безпілотниками. Маємо на озброєнні новітні системи, у тому числі й протидронні рушниці, якими досить успішно «приземляємо» ворожі БПЛА, — пригадав Іван.
На відміну від більшості інженерних спеціальностей, протидронники працюють виключно на передовій, бо щоб упіймати дрон у приціл, його бажано бачити. Не менш важливо нейтралізувати безпілотники до того, як вони встигнуть розвідати наші позиції чи завдадуть по них удару.
Про повномасштабне вторгнення старший лейтенант дізнався, як і годиться, від свого командира, рано вранці 24 лютого, а вже о 10 годині того ж дня у мережі з’явилось відео, як рашистська колонна минає пропускний пункт Сеньківка.
— Тоді хвилювався за рідних, за маму. За себе чого хвилюватися – ми й так на війні.
Зітхнув з полегшенням, коли Чернігівщину звільнили,— зізнався юнак.
Іван Зеленков вдома, у татковому саду
Поранення отримав у Єлизаветівці, що під сумнозвісною Мар’їнкою. 8 травня, до свята, рашисти влаштували масований обстріл наших позицій касетними ракетами. Один із фрагментів касети вибухнув поряд із ногою офіцера. Каже, якби не товариші – швидко б загинув від втрати крові, бо була пошкоджена стегнова артерія. Та хлопці оперативно наклали турнікет й доставили до медиків. Три тижні пораненого лікували в Дніпропетровській клініці імені Мечнікова, потім доліковували у Луцьку. Ще два місяці пішло на реабілітацію. Вже наче відновився, а тут звістка про батька…
—Не міг він всидіти вдома, коли ми обидва з братом Артемом на передовій. От і пішов за нами, — з болем пригадав Іван.
Старший лейтенант Зеленков переконаний у нашій перемозі, яка завершиться грандіозним військовим парадом. В одному з таких дійств він брав участь особисто на День незалежності у 2017 році. А ще хоче взяти участь у повному переході нашого війська на стандарти НАТО, тоді, впевнений він, на нас ніхто не посміє напасти.
курсант Зеленков із сусідкою Аллою Заровною на тренуваннях параду 2017 року
Як професійний військовий, Іван розуміє необхідність війська й витрат на нього, проте, як людина освічена, жалкує за тим, які колосальні ресурси людство витрачає на війни. Аби всі оті можливості та направити на науку – вже б на Марсі були чи ще далі. Проте реалії сьогодення зовсім інші, й старшому лейтенанту довелось повертатися на передову, де його вже зачекались побратими й підлеглі, які, до речі, всі до єдиного старші за віком за свого командира.
