Таємниця назви вулиці Фікселя в Чернігові

У 1989 р. в Чернігові вулицю Жданова перейменували на честь Фікселя Костянтина Володимировича (1902—1943), радянського військового діяча.

Він народився в селище Кручинець Булинської волості Житомирської губернії Російської імперії.

У вересні 1943 р. він на посаді командира 14-ї гвардійської кавалерійської дивізії Червоної армії СРСР взяв участь у вигнанні нацистів з території Чернігівської області під час Чернігово-Прип’ятської наступальної операції в Другій світовій війні.

28 жовтня 1943 р. загинув під час боїв на західному березі Дніпра в районі Лоєва в Білорусі.

НІБИТО як учасник вигнання нацистів з України не підлягає ніякої деколонізації-декомунізації…

Проте, аналіз його біографії виявив наступні факти.

25 грудня 1917 р. у м. Малоярославець Калузької губернії Росії добровольцем вступив у загін Червоної гвардії, яке було більшовицьким збройним формуванням.

Вже з 27 лютого 1918 р. у Москві зарахований до 1-го кавалерійського полку військ ВЧК (українською мовою: «Всеросійська надзвичайна комісія», а російською: «Всероссийская чрезвычайная комиссия», ВЧК — предок сучасної ФСБ).

ВЧК була створена як один із ключових інструментів збереження і зміцнення більшовицької влади з грудня 1917 р., а також потужним інструментом державного терору. Уряд В. Леніна доручив цьому каральному органу влади вести боротьбу зі шпигунством, диверсіями, збройними заколотами, саботажем, контрреволюцією, політичним «бандитизмом», а також із грабіжництвом, спекуляцією, посадовими злочинами.

Вже в лютому 1918 р. (!) працівники ВЧК одержали право розстрілювати на місці злочину тих, кого вони оголошували учасниками контрреволюційних виступів.

У складі цього полку військ радянських органів державної безпеки він воював до лютого 1921 р. на посадах помічника начальника, а потім начальника кулеметної команди, помічника командира зведеного загону в Херсонській та Київській губерніях, командиром ескадрону.

У 1918—1921 рр. взяв участь в агресивній війні проти Української Народної Республіки та загарбанні України радянською Росією, воював проти селянського руху (загонів Нестора Махна) в Україні, проти Польської Республіки. Головна бойова робота — каральні акції проти мирного населення, українських патріотів та інших ворогів червоного російського загарбника.

До речі, ФСБ тепер на тимчасово окупованих територіях України займаються тим самим…

Відповідно пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (радянські органи державної безпеки) та підпунктам «в», «є» пункту 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» (працівники радянських органів державної безпеки всіх рівнів) назви на честь всіх співробітників радянських органів державної безпеки є символікою комуністичного тоталітарного режиму, тобто символікою російської імперської політики, і підлягають обов’язковому перейменуванню.

У цій публікації я свідомо не порушую тему відповідальності командира дивізії за тотальну мобілізацію чоловічого населення на нових зайнятих територіях, яких практично зразу відправляли в бій (чорна піхота), або тему керування загороджувальним підрозділом в дивізії, яка зброєю примушувала бійців йти на так звані «м’ясні» штурми позицій противника…

Отже, назва вулиці на честь Костянтина Фікселя в Чернігові підлягає обов’язковому перейменуванню як відповідно вимог Закону, так і з погляду історичної справедливості.

P.s. У сквері Магдебурзького права в центрі Чернігова знаходиться братська могила 24 військовослужбовців Червоної армії СРСР, які загинули в 1943 р. під час вигнання нацистів із Чернігівщини та прилеглих територій. Серед похованих і Костянтин Фіксель… На надгробку — стелі є напис «Вічна пам’ять героям полеглим у боях за свободу і незалежність Батьківщині». Мимоволі виникає питання: «За яку таку свободу, незалежність та якої Батьківщини боровся і поклав життя Костянтин Фіксель?».

Сергій Бутко,

Український інститут національної пам’яті