Учням розповіли про те, як забороняли Євангеліє українською мовою

Найдорожче у кожного народу − це його мова. Вона визначає не лише національний характер, але й є своєрідним генетичним кодом поколінь. В це щиро вірив український письменник, поет, філолог, перекладач Святого Письма на українську мову Пилип Семенович Морачевський.

Про духовний подвиг «українського апостола» і розповіли учням 6-А класу ЗОШ №10 /класний керівник Кресан Ж.В./ бібліотекар юнацького абонементу Ніжинської центральної міської бібліотеки Світлана Ріпа та студентка 3-го курсу бібліотечного відділення Ніжинського училища культури і мистецтв Ганна Шлома. В цьому році ми відзначимо 210 років від дня народження П. Морачевського.

Народився він 14/26/11.1806 р. у с.Шестовиці Чернігівського повіту, в сім’ї губернського секретаря. Рано залишився без батька. Але мати дала синові грунтовну освіту. Після Чернігівської повітової школи Пилип навчався у міській гімназії. Згодом закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. Працював вчителем в повітовому училищі в Сумах. І вирішив здати екзамени на звання гімназійного вчителя-словесника. У 1832 році Морачевського перевели молодшим вчителем російської словесності та географії до Луцької гімназії. Тут він почав активно займатися літературною творчістю, опублікував віршовану п’єсу «Чудаки» і свою найвизначнішу лірично-епічну поему «Чумаки, або Україна з 1768 року». За основу П.Морачевський взяв тему Коліївщини. Пише він і ще одну поему «До чумака, або Війна англо-французо-турецька у 1853-1854 роках». Згодом він переїзджає до Кам’янця-Подільського, працює там старшим учителем логіки  та російської словесності. І поглиблено вивчає українську мову. З 1840-1849 рр. Пилип Семенович-інспектор чоловічої гімназії. У 1845 році він працює над створенням «Словаря малороссийского языка по полтавскому наречию». А ще Морачевський щасливо одружується. В сім’ї  народжується три сини та дві дочки. У 1849 році його призначають інспектором Ніжинського юридичного ліцею князя Безбородька та класичної гімназії при ліцеї. Вільний час педагог присвячує літературній праці. Продовжує укладати  «Словарь».

У 1853 році П.Морачевський подав цей рукопис на розгляд Імператорської Академії наук. Проте не отримав схвальної рецензії і «Словарь» не було видано. На жаль, доля його невідома. Україна була частиною Російської імперії. Пилип Семенович не наважувався назвати рідну землю Україною, але замислив подарувати своєму народу Євангеліє на українській мові. В ті часи наша мова була вижита зі школи і зведена до рівня діалекту. Морачевський розумів, що виникнуть проблеми із друкуванням. У 1860 році педагог-просвітянин завершив переклад Євангелія від Матвія, Марка та Луки, потім і від Івана. Чотири Євангелія є головними книгами Нового Заповіту, який, в свою чергу, є частиною Біблії. П.Морачевський двічі звертається до впливового церковного діяча митрополита Санкт-Петербурзького і Новгородського Ісидора, з яким був особисто знайомим. Але отримав відмову. Та все ж Пилип Семенович довів справу до кінця. 16.11.1861 року переклад усіх 4-х Євангелій було завершено. Надія з’явилася, коли цар наказав перекласти «Положение о  крестьянах» на українську мову. І частково амністував членів Кирило-Мефодіївського братства.

П.Морачевський підготовив подання президенту Російської Академії наук та Священному Синоду з відгуками на свою працю. Але шеф жандармерії Довгорукий і київський генерал-губернатор Анненков заявили, що Євангеліє в перекладі Морачевського-книга небезпечна і шкідлива. Вважалося, що Україна ніколи не мала власної історії, і не була окремою державою. У 1863 році вийшов Валуєвський указ/від міністра внутрішніх справ/, який забороняв переклад на українську мову книг духовного змісту і навчальних.  Справа перекладу Євангеліє Пилипом Морачевським набула загальнодержавного резонансу і обернулась забороною української мови. Однак він не полишає своєї праці, перекладає «Діяння Апостолів», «Псалтир», «Апокаліпсис», укладає курс «Священної історії» для народних шкіл та училищ. Усі переклади він надсилає до Академії наук, на зберігання. Але перший примірник перекладу десь загубився. Доля інших рукописів невідома.

У грудні 1859 року П.Морачевський вийшов у відставку. Деякий час він мешкає у Ніжині, де навчалися його діти. А потім придбав садибу за 50 км від Ніжина, у с.Шнаківка. Тут він і прожив двадцять років. 26 вересня 1879 року Пилипа Семеновича Морачевського не стало.

Минуло чверть століття. Про П.Морачевського забули. Лише у 1905 році згадали  про його переклад. Президентом Імператорської Академії наук  був тоді великий князь Костянтин Костянтинович Романов. Справу видання святого письма українською мовою нарешті вирішили. В день народження Тараса Шевченка імператор дозволив друк Євангеліє на українській мові. У 1906-1911 роках чотири книги Євангеліє побачили світ. Причетні до видання люди були відзначені нагородами. Не згадали тільки «українського апостола»-самого перекладача. Не було його прізвища і на виданному Євангелє. Отака несправедливість долі.

Лише в незалежній Україні, на місті поховання українського перекладача, педагога і патріота П.Морачевського, було встановлено великий дубовий хрест, який у 2007 році, разом з меморіальною дошкою на будинку сільради, освятив священнослужитель Ніжинської Всіхсвятської церкви Олександр Мороз.

Наталія Старінко, м. Ніжин