Поляк, який написав гімн УПА
5 квітня виповнюється 120-років від дня народження Романа Бжеського (1897 – 1982).
Український націоналіст і поляк за походженням Роман Бжеський – громадський діяч, літературознавець, історик, журналіст і публіцист. На жаль, він досі маловідомий, хоч свого часу творив історію України – брав участь у створенні українського війська, воював добровольцем у лавах Січових стрільців, досліджував національну і соціальну сутність імперської політики Москви. Він мав славу безкомпромісного полеміста, а його публікації сьогодні особливо актуальні.
Роман Бжеський був, за висловом М. Бойка, «замкнутим у собі академіком без академії», крім того він – глибокий ерудит та глибокий знавець національної тематики в історії, політиці, культурі. Фундаментальна мета усіх його досліджень – довести й переконати, що Москва була і залишається ворогом самостійності й самобутності України №1, без уваги на зміни її уряду та політичних режимів.
Академік Ярослав Дашкевич – один із перших дослідників, який у 90-их роках нагадав нам про життя і діяльність Романа Бжеського, писав: «Ця людина, її творчість не заслуговують на забуття. Р. Бжеському належить відповідне місце також в українській історіографії консервативного націоналістичного напряму, і місце все ж таки не останнє».
Роман Бжеський народився в Ніжині на Чернігівщині. Виростав у польсько-українській родині. Батько-поляк – інженер Стефан Бжеський, мати Олена походила зі старшинської родини Грищенків, бабця Юлія Пивинська – була родичкою Миколи Гоголя. У 1916 році Роман закінчив Чернігівську гімназію з військовою спеціалізацією в чині старшого унтер-офіцера. Він з юних літ ідентифікував себе українцем. У гімназійні роки увійшов до таємної молодіжної організації «Братство самостійників». До «Братства…» належали ще такі відомі діячі, як Павло Тичина, Василь Елланський, Євген Онацький, Валентин Отаманівський та інші.
Із початком Української революції 1917 року Роман Бжеський поринув у вир політичної та воєнної боротьби. Був одним із організаторів у Чернігові другого в в Україні українського добровольчого полку ім. гетьмана П. Дорошенка – керував культурно-політичною частиною полку. У червні 1917 року на Другому військовому з’їзді у Києві запропонував підняти повстання проти Росії. Був уповноважений від Української Центральної Ради організувати державне життя у Кролевці, згодом – у Літині на Вінниччині. Працював урядовцем у загальному департаменті Генерального секретаріату внутрішніх справ.
Після окупації України червоними полками Муравйова Роман Бжеський воював у Першому Курені Січових стрільців під командуванням сотника Василя Кучабського та збройно захищав українську владу в Києві. Навесні 1918 р. їздив як спеціально уповноважений від уряду України до Москви на дипломатичні переговори з Г. Чічеріном, Л. Караханом та В. Леніним. За гетьманування Павла Скоропадського Р.Бжеський працював у міністерстві внутрішніх справ, разом з Д. Донцовим та М. Міхновським був активним членом партії хліборобів-демократів.
На початку 1920 року Романа Бжеського було арештовано та ув’язнено радянською владою, що окупувала Україну. Йому вдалося втекти із в’язниці й переїхати жити на Волинь. У м. Крем’янець він працював директором української книгарні повітового товариства «Просвіта». Засновував таємні навчальні гуртки.
Галина Сварник, яка вивчала листування Романа Бжеського з Дмитром Донцовим, що зберігається в архівах Варшави, характеризує політично-освітню діяльність Р. Бжеського на Волині в 20-30-их роках минулого століття таким чином: «Виходячи з досвіду, здобутого в революційні роки, він узявся вишколювати національно свідому молодь, організувавши конспіративний курс «українознавства», де викладав не тільки історію України, але й «природничий» та «суспільствознавчий» курс, який складався з основ політекономії, критики марксистських теорій, теорії нації, держави та державних устроїв. «Українознавство» включало в себе географію, історію, етнографію та антропологію України і націоналізм». Освітній курс тривав 3-4 роки. Більшість із понад 50 осіб, які навчалися у цих гуртках, пізніше загинули в боротьбі за незалежну Україну.
За період з 1917 року до 1939 року він був 17 разів заарештований, отримав кілька присудів смерті. У 1934 році став одним з перших в’язнів польського концтабору в Березі-Картузькій. Після приєднання Західної України до СРСР у 1939 році Р. Бжеський разом з дружиною Надією переїхав до Кракова.
У 1941 році Роман Бжеський повертається з Кракова до Крем’янця. Ще раніше, живучи тут, він потоваришував з письменником Уласом Самчуком. Їхня дружба продовжувалася, а з 1942 року Роман Бжеський став заступником редактора газети «Волинь», яку Улас Самчук випускав у Рівному під час німецької окупації.
У 1943 році Р. Бжеський на прохання Олега Ольжича разом із родиною виїхав через Краків до Праги, де працював до 1945 року на замовлення видавництва Українського національного об’єднання, збирав матеріали для нових публікацій в бібліотеках та архівах. Там були написані такі твори, як «Історія українського народу» і «Біла книга. Національна і соціяльна політика совєтів на службі московського імперіялізму».
Остання праця є надзвичайно актуальною й нині. У ній автор документує, розвінчує й оскаржує два обличчя Москви в її ставленні до інших народів: одне для внутрішнього вжитку, друге – на експорт. Р.Бжеський писав, що під маскою комунізму московська нація ховала свої національні цілі – коштом незмірних жертв зберегти імперію й стати володарем світу. З допомогою комунізму й політики геноциду московський центр планово і до крайньої межі поглибив колоніальний статус та визиск підкорених народів.
У «Білій книзі» автор намагався дати відповіді на питання, які важливі для виживання і майбутнього народів Землі. Книга – грізне memento і гостра пересторога світу, зокрема політикам. За його власними словами, книга викриває справжню суть московського імперіалізму. Автор написав «Білу книгу» насправді не для українців, хоча Україні відводиться достатньо багато місця, як найбільшій з поневолених в СССР націй. Інформація, що її опрацював Роман Бжеський, спрямована на народи західноєвропейських країн, але більше на їх уряди. Давши досить ґрунтовний аналіз способів, якими московська імперія поширювалася і закріплювалася до 1917 року, він застерігає від співпраці з червоною імперією і закликає до пильності, щоб не стати наступними загарбаними країнами. Уперше «Біла книга» вийшла друком у 1948 р. в Німеччині невеликим тиражем, перевидана була у 2008 році.
Після Праги Роман Бжеський, пройшовши з родиною через табори для переміщених осіб, на декілька років осів у Мюнхені (1946 – 1950 рр.), згодом переїхав до США, де мешкав у Детройті.
Надзвичайну цінність для дослідників становлять спогади Романа Бжеського «Згадки з минулого. 1916-1921 роки», надруковані в «Літературно-науковому
віснику» під псевдонімом «Характерник». Вони знайшли продовження у «Нарисах з історії українських Визвольних змагань 1917-1918 років. Про що історія мовчить», які в 1970 р. автор видав під псевдонімом Р.Млиновецький. Зібрана неповна бібліографія праць Р. Бжеського, яку видала дружина Надія Бжеська у 1988 р., має 128 позицій. Р. Бжеський у своїх публікаціях користувався 15 псевдонімами, зокрема – Вернигорець, Р. Гармаш, Гармаш, Роман Задеснянський, Роман Десняченко, М. Лівобережець, Іван Мазепинець, Р. Млиновецький, Р. Орликівець, Провінціял, Характерник, Дажбожич, І. М., М. Р.
– Батько з великою любов’ю згадував Десну, рідні місця, – згадувала про нього донька Маргарита Бжеська-Андраде. – Він був націоналістом, справжнім українцем. Він був проти великих розділів між українцями, він не хотів, щоб була ціла купа партій. Він хотів, щоб всі об’єднувались, стояли разом і домоглися своєї незалежної держави, і де б він не працював, він завжди прагнув до цього. Він був дуже вимогливий до оточуючих, а особливо до себе. Він і нас з сестрою виховував в строгості і ряді обмежень. Проте він дав нам дуже гарну освіту і хотів щоб ми вміли розмовляти українською мовою і знати свою історію. Ми жили в Детройті, і матір взяла на себе утримання родини, вона багато працювала, щоб дати змогу батькові писати, щоб ті книжки побачили світ. Він написав історію народу України, історію стародавньої України, а також писав про життя великих українських постатей, таких як Іван Мазепа, Тарас Шевченко. А ще, він любив малювати, і багато малював. Як художник, Роман Бжезький залишив низку портретів (Ю.Словацького, Лесі Українки та ін.) і пейзажів. Кілька репродукцій із його картин зберігаються у Рівненському літературному музеї Уласа Самчука.
Роман Бжеський-літературознавець головну увагу приділяв вивченню динамічних змін в художньому розвитку літератури міжвоєнного періоду. Освоюючи конфлікти нової доби, література, на його думку, не повинна забувати про споконвічні духовні традиції українського народу, їхню моральну першооснову, закріплену у всіх знаках духовної культури. Об’єктами його досліджень були Т.Шевченко, Леся Українка, Микола Вороний, Олег Ольжич, Микола Куліш, Леонід Мосендз, Остап Вишня тощо.
Р.Бжеський вважав, що натомість у творчості тих, які з традицією поривають, стирається межа між самостійними й запозиченими формами духовної культури і рівнями свідомості, їхні твори переходять у конструкції. До таких письменників він зарахував Володимира Винниченка, Миколу Хвильового, Юрія Косача, Михайла Семенка тощо. Окремі статті Р.Бжеський присвятив творчості Михайла Драгоманова, Сергія Єфремова, Дмитра Донцова, Олександра Оглоблина, також він досліджував творчість О. Пушкіна, Й. Ґете, Г. Ібсена.
Бжеський-поет в Україні майже не відомий. Тим часом у період його праці в рівненському часописі «Волинь», поетичні та літературознавчі твори Р.Бжеського були досить часті на газетних шпальтах. У1962 році у Детройті була опублікована збірка поезій під назвою «Говорить серце…»
Із віршованих творів Романа Бжеського чи не найцікавіша доля судилася поезії «За власну могутню державу», написана у 30-ті роки в Крем’янці. Першими поціновувачами твору стали слухачі підпільних освітніх гуртків. Одним із тих слухачів і помічників Р.Бжеського був Олександр Глувко – людина талановита і високопатріотична, якого за політичні переконання ув’язнювали польська, а згодом двічі радянська влада. Обробку цієї музики виконував духовий оркестр польських уланів у Білій Криниці, не знаючи тексту пісні. Цей твір дуже сподобався патріотичній молоді й швидко набув поширення. На Кременеччині, Дубенщині та в інших українських землях пісню Романа Бжеського співали як національний гімн. А згодом її співали і вояки Української Повстанської Армії.
У часи незалежності України колишня ув’язнена крем’янецької тюрми Марія Кавун записала на касету повстанські пісні, які вона чула від ув’язнених дівчат-повстанок. Серед них була й «За власну могутню державу» на слова Р.Бжеського. Згодом машинописний збірничок наспіваних М.Кавун пісенних текстів під назвою «Пісні повстанок Волині» передала до редакції багатотомного «Літопису УПА» дружина Р.Бжеського Надія Бжеська. Вона ж і подала власне пояснення відтворюваних у піснях подій і явищ та додаткову інформацію щодо пісні-гімну на слова свого чоловіка. Тож сьогодні маємо змогу знайомитися з текстом та мелодією цього твору із 25-го тому «Літопису УПА».
Помер Роман Бжеський 4 квітня 1982 році в Детройті, похований на православному цвинтарі в Бавнд-Бруку.
У рамках декомунізації в лютому 2016 року в Чернігові з’явилася вулиця Романа Бжеського. А невдовзі у видавництві «Темпора» вийшла й фундаментальна праця «Прелюдія поступу» чернігівських істориків Тамари Демченко та Володимира Бойка про Романа Бжеського. Донька Маргарита Андраде-Бжеська, яка живе у м. Сальвадор (Бразилія) написала лист вдячності до Сіверського інституту регіональних досліджень за повернення чернігівцям пам’яті про її батька.
Леся БОНДАРУК, Український інститут національної пам’яті
На першому фото (зліва направо): Улас Самчук, Євген Маланюк, Роман Бжеський, поет Чирський, Олег Штуль. Фото http://esu.com.ua/
