Беззубість влади – основна проблема торф`яної галузі Чернігівщини
СИТУАЦІЯ. Найбільша і основна проблема торф’яної галузі Чернігівщини – це беззубість влади. Директор «Ірванцівського торфозаводу» філії ДП «Чернігівторф» Юрій Журавльов обурений байдужістю до проблем енергетичної галузі керівництва області. Каже, їх просто не помічають!
Нинішній сезон для Смолинського та Ірванцівського торфозаводів став одним із найгірших за останні роки, і виною тому – недолугий менеджмент «Чернігівторфу» та відсутність адекватних дій з боку Чернігівської облдержадміністрації. В нинішньому році заводи можуть взагалі не запустити, відтак область ризикує втратити останні два з колись існуючих п’яти торфозаводів, а разом із ними – і значну частину енергетичного потенціалу. Аби цього не допустити, торфовидобувники готуються до безстрокового страйку.
Реалізація впала на 60 відсотків
Андрій Кекух працює на Ірванцівському торфозаводі начальником брикетного цеху. Щодня їздить у село Кути Другі на роботу з Семенівки.
«Більшість працівників довозить із Іванівки та Семенівки службовий автобус, – каже чоловік. – З місцевих у нас працює всього кілька чоловік».
Колись квітуче селище Кути Другі, яке було прив’язане до торфозаводу і навіть мало свої багатоквартирні будинки, сьогодні нагадує пустку. Люди тікають із цих місць, як від чуми. Єдине місце роботи – це завод. Втім, останній рік на підприємстві – значні проблеми.
«Реалізація продукції впала на 60 відсотків, – розповідає директор Ірванцівського торфозаводу Юрій Журавльов. – Замість 10 тисяч тонн брикету, який ми щорічно відпускали, цього року продали всього близько 4 тисяч тонн. Зрозуміло, що грошові надходження скоротились, впала заробітна плата… Ми змушені були скоротити штат із 90 до 57 працівників».
За словами Юрія Вальдемаровича, проблема реалізації – комплексна. По-перше, це – тепла зима. Але найголовніший фактор – бездіяльність влади.
«Зі слів мого попередника Миколи Дмитровича Степчука, який віддав підприємству понад 30 років, раніше на рівні Чернігівської ОДА існували програми, які зобов’язували бюджетну сферу області купувати продукцію з області. Зараз у бюджетні організації завозять вугілля сумнівної якості та походження, – говорить Юрій Журавльов. – Торфозаводам немає куди реалізовувати продукцію».
Цьогорічний сезон в Кутах був короткий, оскільки торфовидобувники не бачили сенсу заготовляти звичайний об’єм сировини у той час, коли у полях лежать залишки ще з минулого року.
«Якщо зазвичай ми заготовляли близько 30 тисяч тонн фрезеру, то цьогоріч – це всього 10 тисяч тонн», – констатує директор заводу.
Два мільйони – на утримання нероб
Від такої безвиході торфовидобувника охоплює злість.
«Найбільша і основна наша проблема полягає в тому, що в області – беззуба влада. Чесно? Зло бере! – обурюється він. – Кидає Київ на цей «Чернігівторф» негідників, а наша влада закриває на це очі. Нинішній керівник дуже далекий від торф’яної галузі, не розуміє її проблем, не вникає в них. Єдина ціль цієї людини – це ліквідація філій, – продовжує Юрій Журавльов. – Скільки ми йому не намагались довести, що колективи проходили той період, коли був єдиний розрахунковий рахунок ДП «Чернігівторф» – усе марно! Почнемо з економіки: ДП «Чернігівторф» обходиться кожній філії в середньому в мільйон гривень на рік. Два мільйони гривень ми витрачаємо на їх утримання! У той самий час заводам не вистачає грошей на елементарний ремонт побутових і виробничих приміщень, систем опалення та повітровідведення тощо».
За словами Юрія Журавльова, заводу і без того важко працювати, оскільки за 50 років своєї роботи виробничі поля просунулися на 17 кілометрів від основного виробництва.
«У нас є поле, яке знаходиться поруч і за яке ми платимо оренду, але щоб його розробити, треба покласти декілька мільйонів на ці 36 гектарів лісу, – говорить директор підприємства. – Але натомість віддаємо гроші на утримання роздутого апарату «Чернігівторфу», який нічим не займається. Менеджмент не працює взагалі. Я говорив і буду говорити: на ДП «Чернігівторф» повинно залишитись максимум 5 людей, які будуть надавати послуги. Ніхто ж не проти платити за послуги. Зарплата на те й заробітна, що вона зароблена».
Борги «Чернігівторфу» – штучні!
Колишній голова Семенівської райради Василь Малкович переконаний, що галузі не дають розвиватись бюрократія та корупція.
«Коли у 2014 році я почав вникати в проблематику, то рахунки на заводі були закриті, «Чернігівторф» на той час мав заборгованість 12 мільйонів гривень. Усі ці борги були штучно створені. На це уваги ніхто не звертав, в тому числі і обласна державна адміністрація, яка б мала перейматись проблематикою, – говорить Василь Васильович. – На сьогодні, гадаю, там борги виросли до захмарних».
На переконання Василя Малковича, торфовидобувні підприємства є платоспроможними.
«Підприємства платоспроможні і не мають боргів, а «Чернігівторф» – банкрот. Як таке може бути? А все дуже просто – гроші крали і створювали штучні борги! Сьогодні маємо те, що маємо, – каже Василь Малкович. – Ця криза почалася з 2000-х років, коли арбітражний суд Чернігова позбавив юридичного статусу Смолинський та Ірванцівський торфозаводи, зробивши їх філіями. Відтоді почався процес накопичення боргів. Сьогодні на «Чернігівторф» призначають людей, які не знають проблематики, завдання яких – доведення підприємства до банкрутства».
Ексголова районної ради неодноразово звертався до Уряду з пропозицією передати Ірванцівський торфозавод у громаду, однак все – на марно.
«Якби увесь цей час підприємства були юридичними особами, то вони могли б накопичити капітал і самостійно інвестувати у виробництво, але час, на жаль, втрачено», – каже Василь Малкович.
Усе, що було в силах, громада зробила. Зокрема, щоб підтримати лісівників та торфовидобувників, бюджетні установи району перевели на твердопаливні котли. Однак цього мало, адже захистом і підтримкою енергетичних підприємств мали б займатись на центральному рівні.
«При голові Чернігівської ОДА Миколі Лаврику заводи були завантажені на повну потужність. Він у наказному порядку змушував бюджетні організації закуповувати торф, і це був правильний підхід, – пригадує ті часи Василь Малкович. – Підприємства працювали, але разом із тим зростали борги на ДП «Чернігівторф». Тож думайте, кому це вигідно».
Одні проти системи
Здавалося б, де та Семенівка, а де Чернігів – втім, політика «Чернігівторфу» впливає на життєдіяльність одного з бюджетоутворюючих підприємств Семенівщини. Це помічають навіть звичайні працівники.
«Чернігів хоч і далеко, але проблеми з «Чернігівторфом» торкаються і нас, – каже начальник брикетного цеху Андрій Кекух. – 26 директорів помінялося за останні 12 років, і кожен тягнув собі в кишеню. Якщо якісь перерахунки від нас потрапляють у Чернігів, то можна на них поставити хрест – сюди вони не повернуться».
Так і є – ДП «Чернігівторф» заборгував Ірванцівському торфозаводу 3,8 мільйона гривень. Через те тут категорично проти єдиного рахунку. Колективи торфозаводів письмово звернулися до голови Фонду державного майна щодо дій виконувача обов’язків директора ДП «Чернігівторф» Петра Слуценка, які ведуть до можливої зупинки виробництва.
Так, пан Слуценко не підписує довіреності директорам підприємств, що після нового року призведе до закриття їхніх рахунків, ліквідації філій та зростання заборгованості. На Смолинському торфозаводі трудовий колектив провів збори і ухвалив рішення про оголошення страйку у випадку, якщо Слуценко не видасть філіям довіреності. Внаслідок неефективних дій керівництва «Чернігівторфу» на торфозаводах спостерігається падіння виробничих показників. Єдиний вихід трудові колективи вбачають у відставці з посади виконувача обов’язків директора ДП «Чернігівторф» Петра Слуценка та призначення кандидатури, узгодженої з ними. Схоже на те, що з початком нового року почнеться черговий етап боротьби торфозаводів за право існування. Одні – проти системи!
Віталій Назаренко
