Чому сільський базар крутіший за будь-який супермаркет

Душа громади: ранок на сільському ринку

Виїжджаючи о сьомій годині з Чернігова, я та мій колега вважали, що приїдемо у селище Березна досить таки зарано. «Мо’ і базар ще не працює?» – висловив такий сумнів я. Але, як виявилось, ми приїхали на місце, коли торговельна площа вже гула, як вулик, а це свідчило про те, що торгівля жваво ожила на повну, а біля деяких ларьків вона вже навіть і закінчувалася.

Вже маючи певний досвід перебування у подібних місцях, ми намагалися не злякати торговців, аби їм не нашкодити. Бо минулого року, коли сюди навідалися і почали фільмувати на камеру, то вже за хвилин п’ять-десять після цього окремі продавці, як-от реалізатори лісоматеріалів, кудись зникли. Тож цього разу діяли обережніше й одразу відео-фотокамер не виставляли. Але все одно, як би ми не приховували своєї належності до медійників, нас вирахували досить-таки швидко. Тож наш конспірологічний план прикриття під звичайних покупців блискавично провалився. І ось чому.

Одразу ми не збагнули, що продавці, які реалізували курей-несучок і курчат, вже нас «зафіксували» ще в Ріпках два тижні тому, коли так само ми робили «ринковий» репортаж для газети.

«О, і журналісти сюди навідалися! А ми читали ваш матеріал в газеті про базар у Ріпках!» – досить-таки голосно заявила продавщиця курей-несучок і курчат.

І хоча жива курка коштувала тут 350 гривень, люди цікавилися. При нас чоловік взяв одразу аж десять курей, і за те, що він взяв десяток, йому зробили знижку – продали по 320 грн за кожну. Брали люди у цього продавця і крупні яйця по 80 грн за 10 штук.

«А м’ясної породи немає?» – цікавилися інші, на що продавчиня їм радила прийти за два тижні: «Отоді будуть і м’ясні». І додала: «Але ж ви не думайте, що м’ясні кури будуть так нести вам яйця, як ось ці».

Симфонія торгових рядів

За кілька метрів від курчат, на дерев’яних столах розкладені кошики з різними овочами і фруктами: яблуками, грушами, цибулею, картоплею, що пахне льохом, і кілька банок з медом, у яких застигло «золото» минулого літа. Поруч жінка в хустці продає гладіолуси кількох видів та насіння інших квітів, а її голос зливається з гомоном сусідів, до яких підходять час від часу покупці.

Місцева жінка на невеличкій ділянці городу, як вона нам розповіла, вирощує два сорти тютюну: звичайний і «американ».

«Пенсія замала, тож торгую, щоб на хліб заробити, – каже березнянка. – А ви думаєте, що його вирощувати просто? За ним ого-го як треба ухажувать, щоб правильно виростити та не іспортіти».

Пройшли трохи далі і бачимо, що покупець, який кілька хвилин тому купував десяток курей у чернігівського фермера, вже цікавиться півнем в іншого чоловіка. Підійшли ближче.

«Оце вже сьогодні продав одного, а це ще два залишилося», – пояснює чоловік, якого звати Микола і який приїхав у Березну із села Гусавка. Своїх півників він продає по 300 гривень.

І поки торгувалися, підійшла жіночка та висловила свої схвальні та водночас розчаровані емоції: «Ой, які гарнесенькі півники! Такий окрас, наче павлини. А я не вгледіла раніше та ось там купила для своїх курочок біленького. Ну, нічого – який вже буде».

Чоловік, ще про щось розпитавши у продавця, придбав все ж таки півня для птаства. А я, дивлячись на «угоду», подумав собі: оце зарясніє на подвір’ї сільського двору справжній карнавал. А півень гордовито крокуватиме у своєму курячому гаремі, спишна демонструючи різнокольорові пір’їни свого хвоста, немов і справді павич.

Проходячи повз різні товари і людей, я мимоволі подумав: от такі сільські ринки набагато більше можуть розповісти, ніж великі міські, де багато гамору, шуму, метушні, і серед цього всього ринкового «хаосу» зовсім не видно особистості самої людини. Вони ніби всі однакові. А сільський ринок – ніби своєрідне дзеркало життя визначеного осередку чи то конкретної громади. В очах самих «продавців» чітко проглядається працьовитість людей, їхня прив’язаність до землі, а кожна складка на обличчі свідчить про тяжку працю в селі… Тут вирізняється особлива говірка місцевого жителя зі своїм акцентом і діалектом. А врешті-решт, це ж і економіка поєднується з місцевою культурою, а торгівля – з людськістю. Так, сільський базар – це не лишень торгівля, а й традиції та людське спілкування. У великих містах цей процес переформатований зовсім в інше життя.

Від смаку традицій до грядки й саджанців

Підходимо до довгих столів, де красуються всілякі копченості м’ясних виробів та риби.

«А ви були торік у нас – ми читали статтю в газеті “Чернігівщина”. Ви писали про мою доньку, яка біля мене отут торгувала кошиками», – одразу висловилась жінка, яку звати Люба.

Саме так: ми розповідали тоді про горщики (вазони) для квітів із ротангу (штучної лози), яку виробляла місцева дівчина зі звичайного пластикового відеречка або вазону для квітів та ротангової стрічки, яка обплітається, надаючи певну форму виробу.

«А оці м’ясні та рибні продукти ви вимочуєте у готовому розчині зі смаком копченості? – поцікавилися у продавчині.

«Та ви що? – обурилася жінка. – Ніяких розчинів. У натуральному маринаді солиться і потім у коптильні коптимо».

Якщо комусь цікаво, то ціни цих виробів такі: курка копчена коштує 250 гривень за кілограм, а м’ясні вироби (їх тут понад двадцять видів) – від 190 до 300 гривень за кіло залежно від виду.

Із навколишніх сіл привезли на ринок для продажу і свинок. Тут їх продають за 4,5 тисячі гривень, а от у Ріпках, до прикладу, за таких поросяток вам доведеться доплатити ще п’ятсот.

Але якщо хтось надумає їхати в Березну за поросятами, то треба вирушати сюди дуже рано: вони тут мають попит, і якщо приїдете вже після 8-ї ранку, то не застанете – вже до цього часу їх тут продадуть.

Оригінальний майстер-клас демонструє реалізатор саджанців кожному покупцеві, який не просто цікавиться, а реально їх купує. Він із села Соснівка – так майстерно розказує і все показує, що наче дійсно перебуваєш десь на практичних заняттях. А якщо хтось не згоден з якимось рішенням продавця, то він уміло й професійно наводить аргументи на користь своєї гіпотези і доказує, чому варто саме так робити, а не інакше.

Пані Галина, яка має набір позбутися старого, але, як вона нам сказала, не ношеного шкіряного взуття, розповіла, як колись старші люди займалися в селищі таким ремеслом – шили в артілі хромові чоботи. Таке підприємство існувало ще здавна, і виробами користувалися далеко за межами регіону. Не дарма ж колись Березну називали столицею хромових чобіт. Тепер лише згадка про ту артіль залишилася у березинців.

І хоча на порозі – справжня весна, продавали на ринку і ліс та дрова. Машина такого товару коштує 9000-10000 гривень.

Навпроти ринкової площі є у Березні величезний магазин фірми «Щасливе курча». Виробів тут набагато більше, ніж у такому ж магазині в Чернігові, а ціни трохи менші. От тільки ніяк не збагну: чому фірму назвали саме так? Невже курча стає щасливим, коли його життя припиняється і воно опиняється м’ясним неживим товаром? Невдала назва, як на мене.

Та недарма ж про березинців (та й самі жителі села теж) кажуть: «Березинці – це особливі жителі зі своїм менталітетом й особливим характером». А головне те, що люди тут – цілком позитивні й добрі. З ким ми не спілкувалися, усі вони чекають на мир та нашу перемогу у великій війні.

Сергій Кордик, фото Миколи Тищенка