Дерев’яна святиня, що не пережила більшовизм

Село Хороше Озеро, що на Борзнянщині (Чернігівська область), успадкувало мальовничу назву від місцевості, котра за часів козацтва входила до Ніжинського магістрату, східна межа якого закінчувалась річко-озером під назвою Рибець.

Тутешні люди, як і заведено в багатьох селах Чернігівщини, наївно пов’язують походження назви села з легендою про московську імператрицю Катерину, яка проїжджаючи каретою через ці мальовничі місця, і нарекла поселення Хорошим Озером. Втім, як свідчать факти, це – далеко не так. А найголовніше: ще до того, як тут виникло село з сучасною назвою, на цих землях існувало багате духовне життя, свідченням чому є численні кургани, окремим з яких близько п’яти тисяч років. У сучасному Хорошому Озері діє одна церква, яка дійшла до нас, на жаль, не в первісному вигляді. Втім, мало хто з селян знає про те, що найдавнішою християнською спорудою Хорошого Озера був Храм Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього, датований 1781-м роком.

Уродженець Хорошого Озера, краєзнавець Ігор Карпенко дослідив, що під час надання магдебурзького права для Чернігова (1623 року) та Ніжина (1625 року) польським королем Сигізмундом III, постало питання про розмежування міської та окружної землі, що повинна була відійти у магістратські володіння. Цим зайнявся королівський ревізор Ієронім Цеханович.

«У своєму земельному акті від 1624 року він окреслив значну площу землі, що відходила під юрисдикцію Ніжинського магістрату. На сході ця межа закінчувалась річкою-озером під назвою Рибець, яке кишіло рибою – смачними карасями, – розповідає дослідник. – Пізніше, коли вихідці з Ніжина стали поселятися на цих прекрасних землях, озеро назвали Хорошим. Звідси і пішла назва села».

На думку Ігоря Карпенка, коли Ієронім Цеханович окреслював міський кордон – жодних населених пунктів навколо Ніжина не існувало.

«Тому, як підкреслює історик Олександр Лазаревський, поява села Хороше Озеро фіксується не раніше 1624 року. Пізніше і гетьман Богдан Хмельницький своїм універсалом закріпив підпорядкування цього села Ніжинській ратуші, а місцеві козаки входили до ніжинського полку», – резюмує краєзнавець.

Із заснуванням села постало питання про культову споруду для богослужінь. Варто зауважити, що духовне життя на цих землях існувало давно, про що свідчить наявність курганів (Вовча Гора, Годилова Могила, Зелена Могила та ін.) епохи бронзи (ІІ тисячоліття до нашої ери). Традиція подібних поховань вказує нам про віру наших предків у продовження життя після смерті. Подібні речі свого часу детально описав видатний румунський релігієзнавець Мірча Еліаде. Зрештою, походження курганів та поховання ще належить дослідити. Звісно, якщо залишиться що досліджувати, бо ж, як не прикро, латифундисти продовжують нещадно розорювати те, що зуміло уціліти навіть при безбожних «совєтах». Відтак поблизу Хорошого Озера цілісними залишаються всього два кургани – Зелена Могила та безіменний, який знаходиться біля сучасної церкви – там, де стоїть пам’ятник невідомому солдату.

Найдавнішою ж християнською спорудою цього села, про яку залишились відомості, є церква Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього.

За словами Ігоря Карпенка, її збудували у 1781-му році.

«Про дату будівництва свідчить різьблений напис на вхідних дверях західного приділу. Пізніше до церкви було добудовано північний та південний приділи», – пояснює краєзнавець.

Матеріальної бази для побудови культової споруди в ті часи вистачало. У давнину Україна була дуже багата на ліси, а ліси – на цінні будівельні породи дерев, які навіть експортували в Європу через місто Данціґ. Запаси будівельного лісу на Лівобережжі були значні і цілком задовольняли добірним матеріалом монументальне дерев’яне будівництво, що велося тут в давні часи майже безперервно.

«Треба також зазначити про право сучасників та наших предків мати вільний доступ до лісу, який ми отримали від варягів. Цим варто пишатися і пам’ятати», – наголошує дослідник Ігор Карпенко.

Видатний український мистецтвознавець Стефан Андрійович Таранушенко відніс цю церкву до монументальної архітектури українського Лівобережжя, дослідивши та провівши її заміри в 1932-му році. Тоді він так описав Храм Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього в Хорошому Озері: «Церква – триверха, зроблена з соснового брусу, в стилі українського бароко і відноситься до плану типу (центр – квадрат з відсіченими кутами, вівтар – квадрат з відсіченими зовнішніми кутами, бабинець – квадрат)».

«Такий архітектурний тип (чотирикутник – восьмигранник – шестигранник) був дуже поширеним на Лівобережжі», – пояснює Ігор Карпенко.

«Висота центральної частини церкви, – пише далі мистецтвознавець Стефан Таранушенко, – шістнадцять метрів сім сантиметрів. Значну увагу майстер приділив вікнам як одному з важливих ритмових елементів композиції. Їх багато, в зрубах стін, вони, може, трохи непропорційно завеликі, розміщено їх високо, близько до карниза. Дах вівтаря зберіг ще довгі дерев’яні видовбані відливи-водостоки. Вони свідчать, що первісно церква була вкрита деревом (ґонтом). Сучасні (станом на 1932 рік, – Авт.) бляшані глухі ліхтарі заважкі розмірами і, певно, недавнього походження. Західні двері ведуть в бабинець (окреме місце в церкві, де стоять жінки). В середині високий зруб стін бабинця перерізає суцільний поміст, розміщений на висоті три метри від підлоги. Це – хори; сходи на них в північно-західному кутку. Первісні хори були, очевидно, вузенькі. Західна грань зрубу стін центральної частини в церкві Хорошого Озера нагадує грань центральної частини Успенської церкви у Переяславі, яку бачив 1655 року і описав у своїх подорожніх записках архідиякон та мандрівник Павло Алепський. Зруб стін центральної частини вищий за зруб бабинця. Тому центр після бабинця справляє враження урочистої зали. Ілюзійна висота центральної дільниці велика, але складається враження, що майстер більше дбав про те, щоб підкреслити не її висоту, а ширину, розмах простору, користуючись м’якими засобами оформлення об’єму. Цьому сприяли надзвичайно досконала рубка вінців, пропорції частин верху. Слід відзначити, що ригелі (горизонтальні елементи конструкції) майстер заложив вгорі зрубу стін і вгорі зрубу восьмерика (по чотири). Вони коротенькі, помережані різьбою. В інших церквах ригелі в основному виконують конструктивну і декоративну роль; майстер підкреслює їх роботу, а разом вони служать оздобою зрубу. В хорошеозерській церкві роль ригелів інша: вони в першу чергу – орієнтири, які допомагають чіткіше сприймати розгортання об’ємів».

Філософ Фрідріх Шеллінг писав: «Архітектура – це музика у просторі, ніби застигла музика». Цей чудовий вираз яскраво підходить до опису цього архітектурного твору. На жаль, невідомим є майстер цього прекрасного архітектурного ансамблю. А майстрів було багато.

«Зазвичай, перш ніж будувати нову церкву, громада підписувала контракт з майстром, де описувалась її будова: розміри, план, архітектурні форми, – пояснює краєзнавець Ігор Карпенко. – Найчастіше, як свідчать збережені договори, нова церква будувалася на зразок якоїсь вже існуючої, добре відомої і громаді, і майстру. Народні майстри запозичали за своєю уподобою ті чи інші елементи мурованої барокової, рококо чи класицистичної архітектури. Творчо опрацьовували ці елементи в дусі народної естетики».

Та все ж у дерев’яних храмів, попри їхню витончену красу, були і суттєві недоліки – вони часто горіли, їх руйнували бурі. Можливо, через це у 1895 році в селі Хороше Озеро поруч з дерев’яною церквою було побудовано вже муровану церкву, яка стоїть і досі. А от давній дерев’яний храм до нашого часу не дожив. У 1936-му році, в роки бездуховності та більшовицького ворожого панування, у трагічні часи для України, дерев’яна церква Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього згоріла – скоріше за все, не випадково. А мурована церква певний час виконувала роль то колгоспної комори, то спортзалу. 

Віталій Назаренко, фото надані Ігорем Карпенком з архіву Стефана Таранушенка