Дізнався про смерть сина і сам помер

22 липня 1944 року помер Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба), український письменник, поет, драматург.

Народився 5 грудня 1878-го в містечку Білопілля на Сумщині. Рано втратив батька, через брак коштів не закінчив навчання в Київському політехнічному інституті. Пізніше навчався в Харківському ветеринарному інституті. То був дивний час, коли майбутній майстер інтимно-особистісної та громадянської лірики поєднував віршування із зароблянням на життя працею на скотобійні.

Зламним для поета став 1903-й, на відкритті пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві він зустрівся з такими метрами як Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Володимир Самійленко. Став писати українською, перша збірка побачила світ у 1907-му.

Палко вітав початок національно-визвольних змагань українського народу в 1917-му:

Земля розступилась! І з праведних трун

Виходять Хмельницький, Мазепа, Богун!

І з волі знімають кайдани міцні,

І слізьми співають щасливі пісні.

Внаслідок більшовицької окупації опинився в еміграції. Мешкав у Будапешті, Відні, Берліні, Празі, тужив за Україною.

Душа розірвана, як рана…

Бальзам далеко так, як сонце,

А сонце, сонце, як і щастя,

Там, там, лише в краю коханім.

На чужині оспівував історичне минуле українського народу, захоплювався мудрістю князів Київської Русі, їх хоробрістю і мужністю, любов’ю до рідної землі. Багато творів присвятив дітям.

Помер 22 липня 1944-го у Празі, незабаром по тому, як дізнався про смерть сина Олега Ольжича.

Все мені ти снишся, мій маленький сину,

Що з тобою полем, степом ідемо,

Що б’ємось за нашу Україну,

Розриваєм пута, вікове ярмо.

Підготував Сергій Горобець, Український інститут національної пам`яті, спеціально для видання speckor.net

На першому фото diasporiana.org.ua: Олександр Олесь. Княжа Україна (1940)