Екран лише віддзеркалює життя, а в театрі ти бачиш час, — Валентин Судак

45 років вірності чернігівській сцені! Саме стільки років творчого життя віддав служінню Мельпомені в Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі імені Т.Г.Шевченка талановитий актор, провідний майстер сцени, народний артист України Валентин Судак.

Валентин Судак. Його ім’я відоме кожному чернігівському театралу. У послужному списку цього чудового актора більше ста великих різнопланових ролей — драматичних, трагічних, комічних, романтичних. Фактично, його ім’я вже стало візитною карткою Чернігівського академічного українського музично-драматичного театру їм. Т.Г. Шевченка, якому він віддав 45 років свого творчого життя. А ще Валентин Судак режисирує шоу-програми, є беззмінним ведучим творчих звітів і добрим наставником майбутнім знаменитостям. Нам вдалося поговорити з цією чудовою людиною, щоб поздоровити його з днем народження та поговорити про життя, театр і рецепт його вічної молодості.

— Валентине, як ви стали актором?
— Мабуть, головним у виборі професії була романтика. Я вчився в Городнянській школі-інтернаті, був такою вихованою романтичною дитиною. Мені хотілося побачити нові міста, країни, познайомитися з новими людьми. А що може бути романтичніше, ніж професія артиста або ж геолога. Але геологію я відкинув одразу, тому що не любив точні науки, по своїй природі я — гуманітарій. А сцену я любив з дитинства, в інтернаті брав активну участь у художній самодіяльності — співав, танцював, грав у драматичній студії. І тому після закінчення школи вирішив поступати до якогось театрального закладу. По радіо я зовсім випадково почув, що іде набір до театральної студії при Київському театрі оперети, де можна отримати професію актора всього за два роки (чотири роки навчання мені було просто не під силу з матеріальних міркувань). І хоча я не мав гадки про жанр оперети, і за плечима у мене була тільки школа—інтернат, я успішно пройшов всі творчі тури і вступив до студії. Так почався мій шлях до професійної сцени.

— А як складалося ваше подальше творче життя?
— У 1971 році, відразу після закінчення студії, мені запропонували роботу на посаді артиста балету Київського театру оперети (тоді там тільки відкрився мюзик-хол), але там я пропрацював зовсім недовго. Виникли суто матеріальні проблеми — квартири не було, гуртожиток не давали, зарплата 95 карбованців, а у мене вже народився син. І я вирішив повернутися до Чернігова. Ми з дружиною відразу стали грати у масовках, потім у театрі дізналися, що я вмію танцювати, і майже 12 років я пропрацював, в основному, як артист балету. Звичайно, я виходив на сцену в драматичних виставах, але ж це були зовсім маленькі епізодичні ролі. І тільки через багато років я почав грати центральні ролі, причому це, як, зазвичай, і все в нашому житті, вийшло випадково. У нас захворів один із провідних акторів, і треба було ввести заміну, потім було ще декілька таких «випадкових» ролей. І так потихеньку я став працювати над головними ролями. Мені дуже пощастило: я працював з різноплановими режисерами, в яких різна творча школа. І в тому, що я зараз можу створити різноманітні образи, що кожного дня я різний на сцені, велику роль зіграло саме спілкування з різними режисерами, їх вимоги до постановки вистав і до мене як актора, який грає там роль.

— У вас є улюблена роль?
— Найулюбленіша роль — роль остання. Це — як молодша дитина. Берешся за нову роль і в першу мить не знаєш, що ж робити. За плечима стільки ролей зіграно, як зробити такий образ, щоб здивувати глядача та інколи й самого себе, як не заштампуватися й не грати одну й ту ж роль все своє життя, тільки міняючи костюм або перуку. І тут намагаєшся вивернутися зсередини, зробити щось нове. І це важко, і певний період життя живеш тільки цим. У мене багато дорогих мені акторських робіт різного плану — драматичних, трагічних, комедійних, романтичних. Але моя улюблениця — та роль, що зараз ще репетирую.

— Чи впливають зіграні ролі на подальшу долю актора?
— Звичайно. Причому роль кожна. Неважливо яка — історична, з сучасного життя. Ти цим живеш, ранком з цим встаєш, ходиш, розмовляєш, але ж при цьому намагаєшся щось народити… Я пам’ятаю, як ми репетирували з Андрієм Бакіровим виставу «Живи і пам’ятай» за повістю Валентина Распутіна. Я там грав роль дезертира Андрія. Це не моє, не мій характер, і потім вже є якийсь шаблон — дезертир, зрадник, що тут можна вигадати нового, чим можна виправдати людину, яка кинула свою частину і побігла додому. Але ж ми почали шукати в цьому злобному, грубому чолов’язі, в цьому дезертирі щось людське, святе, що може якщо не виправдати, то хоч прояснити його вчинок. І саме в такому ракурсі я грав цю роль. Це дуже важко, простіше зіграти Шекспіра (хоча і це нелегко), але ж там можна заховатися за костюми, за грим. А тут ти один на сцені, дивишся в очі глядачів, і вони виправдовують або ж ні вже не Андрія, а тебе. І, звичайно, ти набуваєш певних рис характеру свого героя. Я тоді ходив кожного дня злий, іноді говорив грубощі колегам, сусідам. Я вже сам відчував, що треба повертатися до Валентина Судака, а не ходити Андрієм, але певний час не міг… Звичайно, щось береш від кожного образу, поганого і доброго. Від своїх героїв ти набираєшся і терпіння, і вміння, і сили, всього гуманного та прекрасного. Ти ідеш зі сцени, а роль залишається з тобою назавжди. В юності, коли я ще навчався в студії, я любив стояти біля службового входу і дивитися на акторів, які виходили після вистави. Вони були такі стомлені, але такі щасливі, вони ще жили виставою. І я мріяв, що колись і я буду також виходити зі сцени, а якийсь студент буде стояти за сценою і дивитися на мене. І заради таких хвилин я готовий працювати добами, не спати ночами і в 60 років навчатися в університеті.

Думки вголос Валентина Судака

Про театр

• Я не хочу говорити банальні речі, що театр — моє життя, але ж дійсно, театр — це моя дитяча мрія, що втілилася в життя. Все моє життя пов’язане з театром, і вже не можна майже поділити життя і театр.
• Театр — це душа, він наповнює тебе зсередини і дає можливість згадати, хто ти і навіщо живеш на цій землі.
•
• Для мене театр — щось неосяжне, але й конкретне, близьке, що майже не можна виразити словами.

Про сім’ю

• У мене чудова сім’я. Гарний син, чарівна невістка, розумний онук. Так склалося, що син не став артистом, хоча він артистичний, чудово співає. Але ж, мабуть, акторство не передається у спадок. Він закінчив педагогічний. Онук, щоб догодити діду, ходить на всі вистави, грає на гітарі. Але він не мріє про театр, для нього головне — комп’ютери, програми.

Про професію

• Дав Бог талант — гарно, не дав — ніхто тобі не допоможе. Цього вистачає в кожній професії, але в театрі це видно відразу. Ти можеш давати інтерв’ю, кричати про себе на телебаченні, отримувати нагороди, але глядач приходить до театру і бачить, чого ти вартий, який ти є.
• Для мене головне — не скільки ролей я зіграв, а з якими партнерами і режисерами я працював. Алла Абелєва, Петро Губарєв, Анатолій Філіпов, Галина Пащенко, Ольга Зеленська… Я можу перераховувати багато прізвищ людей, які стали для мене взірцем і в роботі, і в людських стосунках. Це — моя школа, акторська і життєва.
• Для артиста головне — талант, а ще праця, праця, праця.

Про себе

• Для мене головне — не де бути, а яким бути. Яким я є актором, батьком, колегою, людиною…
• Я, як і будь-який актор, запальний, емоційний, інколи можу сказати й неприємне слово, частіше правду, але правда очі ріже. Потім приходжу додому і думаю: навіщо це зробив, ніщо ж не зміниться. Але з іншого боку, якщо старше покоління не скаже, так хто ж?
• Для мене головне, щоб було не соромно за свою роботу.

Рецепт молодості

• Я вже перейшов на характерні ролі, але для мене це — не трагедія. Що робити, якщо мої роки перетнули за 60, але це не значить, що можна розслаблюватися, почивати на лаврах. Я слідкую за своєю фізичною формою, бігаю, ходжу пішки.
• Головне — бути молодим всередині, молодим душею. Можна зістаритися і в 20 років, а можна бути молодим стільки, скільки тобі відведено часу на землі.
• Бути в гарній формі мені допомагають мої студенти, я зараз не тільки працюю в театрі, але і викладаю деякі дисципліни в музичному училищі ім. Л. Ревуцького. Вони бачать тебе не тільки на заняттях, але й на сцені. І я повинний їх навчити бути завжди в формі, працювати на повну віддачу.
• Майже у 55 років я вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка—Карого. До речі, в університеті я навчався у дітей моїх колишніх викладачів студії. Така зустріч через багато років, я майже побував у своїх 17—19 роках. Це навчання не виснажує мене, а навпаки, додає мені сил і енергії. Хочеться ще чомусь навчитися і передати цю майстерність моїм дітям-студентам.

“Думки в голос” Валентина Судака зібрала Олена Березкіна

Колектив театру про свого колегу

Валентин Судак прийшов у театр у 1971 році після закінчення театральної студії при Київському театрі оперети і одразу влився в творчу роботу театральної трупи. А в 2010 році, вже маючи почесне звання заслуженого артиста України, закінчив навчання на заочному відділі театрознавчого факультету Київського Національного університету театру, кіно, радіо і телебачення ім. І.Карпенка-Карого, одержавши диплом з відзнакою. За великі творчі досягнення та високу професійну майстерність Валентину Судаку в 1996 році було присвоєно почесне звання «Заслужений артист України», а в 2013 році – почесне звання «Народний артист України».

За роки роботи на чернігівській сцені Валентин Судак зіграв більше ста різнопланових ролей у різножанрових виставах. Про широкий творчий діапазон артиста свідчать такі створені ним високохудожні образи, як Левко – «Майська ніч» та Панасик – «Циганка Аза» М.Старицького, Парис – «Ромео і Джульєтта» та Оберон – «Сон літньої ночі» В.Шекспіра, Тур – «Енеїда» І.Котляревського, Нюнін – «Весілля з генералом» та Чебутикін – «Три сестри» А.Чехова, Андрій – «Живи і пам’ятай» В.Распутіна, Маркіз де Орсеньї – «Мольєр» М.Булгакова, Князь Київський Олег – «Княжна Чорна» за романом Д.Міщенка, Автор – «Мати-наймичка» за Т.Шевченком, Свирид – «Панночка» Н.Садур за повістю М.Гоголя «Вій», Григорій Смирнов – «Ведмідь» А.Чехова, Муров – «Без вини винуваті» О.Островського, Бригадир – «Кумир душі моєї» за п’єсою «Бригадир» Д. Фонвізіна, Анчугін – «Двадцять хвилин з янголом» О.Вампілова, Іван Іванович, сліпий на одне око – «Миргород» за М.Гоголем, Бернард – «Французька вечеря» М.Камолетті, Бартоло – «Безумний день, або Весілля Фігаро» П.-О.Бомарше, Аристарх Вишневський – «ЖадOFF» за п’єсою О.Островського «Доходне місце», Чоловічій голос – «Одержима» Лесі Українки, Джонніпатінмайк – «Каліка з острова Інішмаан» М.МакДонаха Слейтон – «Смішні гроші» Р.Куні, Елеон – «Комедія помилок» В.Шекспіра, Чуб – «Ніч перед Різдвом» за М.Гоголем та багато інших.

Чернігівському глядачеві він добре відомий і як творець цікавих сценічних образів, і як ведучий традиційного Міжнародного фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі» та багатьох урочистих і культурно-мистецьких заходів.

Безмежно раді кожного разу бачити на чернігівській сцені сповненого енергії й творчих сил актора, відчувати його бажання самовіддано служити єдиному у своєму житті театру, радувати глядачів своїм, Богом даним талантом.
Вітаючи шановного Валентина Івановича із 45-річчям творчої діяльності, увесь колектив театру щиро бажає йому творчого натхнення і наснаги, плідної роботи над створенням нових сценічних образів, прихильності і підтримки вдячних глядачів.