«Епоха Зеленського»: погляд на суттєві моменти
Чернігівський журналіст Петро Антоненко «аналітично» прокоментував не лише публікацію Михайла Дубинянського в «Українській правді», а й запропонував читачеві своє бачення щодо «епохи Зеленського».
Звичайно ж, заголовок публікації «Кінець епохи Зеленського» Михайла Дубинянського в «Українській правді» — епатажний, як і багато що в цього епатажного, водночас мислячого аналітика чи не найавторитетнішої нашої інтернет-газети «Українська правда». Епатажний в сенсі, що раптом, прочитавши лише заголовок, стривожаться прихильники Зеленського, котрих, і тут можна погодитися з автором, зовсім не поменшало за ці 4 роки.
Та, звичайно ж, під «епохою Зеленського» автор має на увазі ці дійсно карколомні 4 роки і наступний 5-й рік. Коли ми таки дочекаємося завершення війни, хотілося б у цьому році, і наступний буде першим мирним роком. Коли відновиться нормальне мирне життя держави, і держави «демократичної, правової» (стаття 1 Конституції України), а значить з виборчою демократією. Зі справжніми черговими виборами, а не пародією на них, як це є вже ось 20 років у Росії і її сателіті Білорусі. І це буде нормальне завершення цієї 5-річної епохи, незалежно від перебігу нових виборів.
Це щодо заголовка публікації, бо дійсно багато хто «хапає» в Інтернеті лише їх.
Суттєвіший ось який момент. Один з коментаторів цієї статті на сайті УП зазначив, що «принизливим» результат балотування Ющенка у 2019 році був не для нього, а для «нерозумних» виборців. Звісно, це натяк на триваюче 4 роки судження 24 % виборців, котрі голосували у 2019 році за Порошенка, щодо тих 73 %, що голосували за Зеленського. «Нерозумні» – це буде ще м`яко сказано. Є й інші ярлики, серед яких «бидло» і «дебіли» ще й не найгостріші.
Але все ж, щодо Ющенка. Можна погодитися, що це принизливий результат балотування діючого президента НЕ ОСОБИСТО для самого Ющенка. Але це також його оцінка, в дещо іншому сенсі. Це оцінка нашої так званої національної еліти. Адже саме 5-річні чвари переможців першого Майдану привели до їхньої поразки у 2010 році і реваншу регіоналів, перемоги на виборах Януковича. Регіоналів, начебто вже ж розгромлених першим Майданом. І ось реванш і всі наші подальші трагедії, аж по сьогодні. Чвари, якщо вже персонально, у форматі Ющенко –Тимошенко.
І ось тут, говорячи про обрання наших трьох останніх президентів (2010 – 2014 – 2019 роки) треба говорити про АЛЬТЕРНАТИВУ.
Або й ще раніше. Яка могла бути альтернатива при другому балотуванні Кучми у 1999-му році? Коли його ж режим спритно вивів опонентом йому в другий тур лідера компартії Симоненка. Ну, не обирати ж комуніста через 10 років після краху, фактичного, СРСР і соцконцтабору. А славний Народний Рух України, який начебто ж вів нас до незалежності, на самому початку того ж 1999 року розколовся, самознищився. Бо наступні 24 роки – то вже його сповзання на узбіччя суспільно-політичного життя.
Альтернативою у 2010 році могли б бути потужні національно-демократичні сили в оновленому форматі, не лише осколки колишніх таких партій, а й нові сили, переможці першого Майдану. Якби не чвари. Але «якби» – одне з найгірших слів словника.
У 2014 році з`явилася альтернатива абсолютно антиукраїнському режиму регіоналів, причому, настільки антинародному, що дивовижно, як він міг з`явитися в демократичній державі після майже 20-ти років незалежності. Альтернативою став другий Майдан, тобто політичні сили Майдану. На виборах і президента, і нового парламенту.
Але що ж трапилося на наступних виборах 2019-го року? Повернімося ще раз до президентських виборів 1999-го року, коли в другому турі про альтернативу важко було щось казати. Пригадую слова одного мого земляка. Він тоді іронічно зауважив: «Як це нікого висунути і обрати, крім Кучми і Симоненка? Давайте оберемо телеграфний стовп, гірше не буде».
І ось у 2019 році альтернативою політичним силам другого Майдану в особі президента Порошенка стає актор-комік, просто актор, менеджер шоу-бізнесу (назвіть ще якось) Володимир Зеленський. Не сприйміть це як натяк на отой сумний гумор про «телеграфний стовп», але тоді, 4 роки тому, складалося враження, що будь-хто, чи, принаймні, багато хто, може стати дієвою альтернативою владі з Майдану. І коли всі ці 4 наступні роки прихильники Порошенка безугавно критикують Зеленського, вони потрапляють у психологічну пастку. Бо тоді напрошується простий висновок: що ж то була за влада попередніх 5-ти років, на зміну якій люди обрали «навіть» Зеленського?
А все через те, що влада, яка прийшла з другого Майдану, на його хребті, вибачте, крові, на його чудових гаслах та ідеях, скомпрометувала ці гасла, сам Майдан. І справа не з розмірах корупції, соціальної несправедливості чи інших наших бідах 2014 – 2019 років. Бо це, на превеликий жаль, було всі понад 30 років нашої новітньої історії. Справа в колосальному розриві між гаслами Майдану і реаліями, які були наступні 5 років. Адже Майдан був названий ще й Революцією Гідності, а яка вже тут гідність при таких реаліях.
Прихильникам попереднього президента, точніше вже – опонентам нинішнього, залишається лише пред`являти теперішній владі претензії за невиконані чи недовиконані виборчі гасла. Але тут бачимо дивну картину. Скажімо, таке надзвичайно болюче питання, як розслідування злочинів проти другого Майдану, його учасників. Притому, доведеться нагадати, що це був Майдан з кров`ю, що вперше в нашій історії, і мало прикладів у новітній європейській, в центрі європейсько столиці було вбито понад 100 громадян країни. Про що можна було в наступні роки говорити далі, поки не настане правосуддя щодо цих злочинів.
І ось, не лише сьогодні, через 4 роки нового президентства, а уже в перший же його рік посипалися претензії щодо не завершення розслідування злочинів на Майдані. Виходить, коли при попередній владі, що, нагадаймо, прийшла якраз з Майдану, ці злочини так і не були толком розслідувані, то це, значить, нормально. А коли це не завершено зараз, то це дуже погано. Хоч з кожним роком розслідування було вести все важче, особливо після 5-ти років, практично бездіяльності в цій царині.
Ще разючіший приклад казуїстики у наведеній публікації Олександра Зінченка. За його логікою, коли при Зеленському долар подорожчав з 27 до 37 гривень, тобто менш як у півтора рази, притому у час війни, це погано. А от коли в перший же рік після Майдану, у 2014 році, тобто при Порошенку, долар подорожчав з 8 до 27 гривень, тобто в три з половиною рази (!), це нормально. Як можна отак робити вигляд, що не знаєш, коли саме долар став 27 гривень. Звичайно ж, Зінченко, як історик, це добре знає, але, схоже, це з тих випадків, коли зручно «забувати».
Безумовно, патріоти, що виходили на Майдан восени 2013-го, не будуть критикувати саме Майдан за саботаж розслідування вбивства своїх побратимів, шалену корупцію, обвал національної валюти. Тим паче, за таку трагедію, як перша за нашої незалежності втрата територій у 2014 році і перша ж війна на нашій землі. Ніхто з них не скаже, що це внаслідок Майдану, а не після нього. І все ж, якщо комусь задля політичної кон`юнктури хочеться «забувати» те, що хочеться, то навряд чи нам варто забувати і ці 2014 – 2019 роки, і загалом три десятиліття нашої новітньої історії.
Петро Антоненко, м.Чернігів
