Газетний ринок. «Чим більше стріляють, тим менше підписують»

Після часткової окупації Чернігівської області шість місцевих газет не відновили свою роботу. 

За даними, які повідомили Інституту масової інформації в Чернігівській обласній військовій адміністрації, перестали випускатись Бахмацький «Порадник», Бобровицька «Наше життя плюс», Козелецька «Новини Придесення», Чернігівська «НК». Обласні видання «Деснянка» та «Деснянська правда» нині працюють лише у соцмережах.

Частина з цих газет так і не відновили випуск після 24 лютого, частина — припинили видаватися вже після деокупації області.

За дорученням начальника ОВА В’ячеслава Чауса 20 реформованих колишніх комунальних локальних видань отримали у другому півріччі цього року фінансову підтримку з обласного бюджету сукупно на 210 тисяч гривень. Підтримка у вигляді укладених з кожною редакцією договорів на розміщення матеріалів.

В ІМІ опитали видавців та редакторів місцевих газет, з якими викликами зіштовхнулась після 24 лютого і як їх долають. Головні проблеми – дорогий папір, мінімальний рекламний ринок, логістичні труднощі, скорочення передплатників та журналістів.

Ярослав Сухомлин, видавець Чернігівської медіа групи:

«Перший виклик посилився після повномасштабного вторгнення – це газетний папір. Справа в тому, що в Україні, як це не парадоксально, немає жодного заводу, що виробляє газетний папір. Він весь завозиться з-за кордону. І більше того, приблизно 90% паперу до війни завозилось із росії. Відповідно, з початком повномасштабної війни ця проблема істотно поглибилась – всі видавці та типографії відчувають дефіцит паперу, який на цьому фоні здорожчав, що призвело до підвищення собівартості газет. Наша компанія вирішує цю проблему через постачання західного гуманітарного паперу з-за кордону.

Крім того, майже повністю зник локальний рекламний ринок, він скоротився до мінімуму. Відповідно локальна преса позбулася і тих невеликих рекламних надходжень, які мала, що ускладнює фінансову ситуацію видавців.

Ще один ризик – можливі проблеми з електропостачанням, а відповідно із друком газет (електричне живлення типографій), логістикою, дистрибуцією і доставкою преси.

Через складну фінансову ситуацію стає дедалі важче фінансувати і утримувати редакційний колектив. Чимало журналістів їдуть в інші регіони та країни.

Всі ці фактори змушують видавців підвищувати вартість газет і передплати, закладаючи збільшені видатки сюди. Але це в перспективі вплине на загальну кількість передплати (зменшення). Читачі не хочуть і не можуть платити більше. До того ж сама аудиторія зменшилась, бо чимало людей виїхало з регіону. І відчуття невпевненості за майбутнє, очікування поновлення бойових дій у регіоні також погано впливають на проведення передплати».

Ольга Макуха, редакторка газети «Весть»:

«Після російського вторгнення майже всі газети області схудли – з 16 до 8 сторінок. Пояснення просте – зросла вартість газетного паперу. Ще у січні ми платили по 17-20 тисяч гривень за тонну і вважали це бідою. Зараз папір коштує 52 тисячі гривень за тонну. І це не межа, час від часу говорять про те, що ціна може зрости до 55 тисяч гривень за тонну і вище. Газетний папір в Україні був лише російський. Зараз він словацький. Час від часу виникає загроза дефіциту паперу. Тобто, що його просто не буде у продажу.

Тиражі впали, тому що під час окупації та облоги люди не думали про передплату. Чернігівська дирекція Укрпошти зробила неможливе, коли за травень-червень провела передплату на друге півріччя. І має амбітні плани виписати ще більше газет на перше півріччя 2023 року. Біда в тому, що чим більше стріляють, тим менше підписують.

Війна зменшила кількість комерційної реклами. Залишились оголошення про продаж-купівлю худоби, реклама знахарів-ворожок і фірм, які намагаються продати товари поштою.

Політичної реклами майже немає. Джинса залишилась у спогадах. Витрати зростуть – доходи падають. Газети тримаються на договорах з громадами, дехто отримав грантову допомогу або пожертви з-за кордону. Але і за договори, і за пожертви справжня боротьба, до того ж, не всі вміють і можуть просити.

В області є найбільші газети “Гарт” і “Вісник” з тиражами по 30 тисяч примірників. Вони мають найбільші шанси на виживання, якщо передплатна кампанія на перше півріччя 2023 буде вдалою. Якщо тиражі впадуть до 20 тисяч, ще можна триматися. Якщо до 15 тисяч – це біда, можливо, збитки. Чи треба комусь займатися збитковим бізнесом?

Врятувати друковану пресу можуть державні дотації або диво, приміром, весняні вибори. Якщо вони будуть супроводжуватися політичною рекламою саме в паперових ЗМІ. Інакше повільна, але впевнена деградація. Чесно кажучи, оптимізму все менше».

Олександр Назаренко, головний редактор газети «Наше слово» (м. Мена) та голова Асоціації регіональних ЗМІ.

«Найболючіша проблема сьогодення друкованих медіа – фінансова. Збільшення у кілька разів вартості газетного паперу, і навпаки – зменшення накладів друкованих видань, падіння доходів від реклами та інших платних публікацій. Ці та інші фактори призвели до запровадження практично в усіх редакціях режиму жорсткої економії. Десь скоротили до мінімуму колективи (працюють дві-три людини), десь взагалі видають газету суто на ентузіазмі, не отримуючи зарплату по кілька місяців.

Поліпшити ситуацію могло б залучення донорських коштів, але проблема у тому, що більшість керівників редакцій не мають ані досвіду, ані практичних навиків по роботі з такими проєктами. Тому ситуація насправді досить складна, і немає насправді жодної впевненості, що всі редакції друкованих медіа зможуть у найближчі місяці зберегти свої видання».

Як бачимо, на жаль, всі опитані представники друкованої преси роблять один висновок – в існуючому режимі регіональна преса довго не протягне. Без зовнішньої допомоги чи певних програм підтримки за рік, максимум два, більшість локальних друкованих видань просто зникне, вважають представники галузі.

Павло Пущенко, регіональний представник ГО «Інститут масової інформації в Чернігівській області»

Аналітика підготовлена в межах проєкту “Мережа медіаспостерігачів”, який виконує ІМІ за підтримки Freedom House. Зміст блогу є відповідальністю ГО “Інститут масової інформації” та його автора й необов’язково відбиває позицію Freedom House.