Господарник із Чернігівщини зумів налагодити після окупації нові види продукції

Колектив фермерського господарства «Білі роси», що в селі Понорниця на Коропщині Чернігівської області, стикнувся з багатьма проблемами, але працівники не лише зуміли вистояти під час російської окупації, а й протягом року зберегти та повністю відтворити його роботу. А ще впровадили досить-таки важливі нові напрямки у своїй діяльності.

Від поля – до столу

Бажання побувати на сучасній фермі, де не тільки утримується велика рогата худоба, а й виробляється з молока відповідний продукт, виникло у нас спонтанно.

Перебуваючи на території Мезинського національного природного парку на Коропщині, ми зайшли в місцевий магазин села Деснянське, в якому побачили деякі молочні вироби під маркою «Білі роси». Придбали дещо з цього товару, і коли дізналися, що фермерське господарство зовсім поруч, одразу мій колега – фотокореспондент газети «Чернігівщина» Микола Тищенко – озвучив ідею побувати на цьому підприємстві.

І хоча шанси у нас, як ми думали, були майже нульові, бо зазвичай керівники подібних підприємств домовляються з медійниками про конкретний час щодо відвідування ферми заздалегідь, аби можна було господарям підготувати об’єкт до «огляду». Та все ж таки ризикнули й зателефонували. І були дуже здивовані, коли керівник запропонував нам відвідати підприємство одразу ж, не відкладаючи на потім.

Відтак ми побували спочатку у залах, де дозріває готова продукція, затим у цехах, в яких виробляються молочні продукти, а після цього відвідали саму ферму з утримання худоби та зали для доїння.

Нелегкий шлях «Білих рос»

Одразу, коли ми потрапили на територію цеху, де починається власне процес переробки молока для подальшого виготовлення продуктів, вразила стерильна чистота всього, що тут знаходилося. Сучасні електричні чани, сепаратори, пастеризаційна установка, інші електроємності та прилади «гармонійно» вписувалися в загальний інтер’єр молокопереробного підприємства.

Оскільки нас цікавило питання щодо виготовлення продуктів на сучасному виробництві, про що ми й сказали його керівнику на початку нашого спілкування, він закцентував увагу саме на цьому аспекті.

– «Білі Роси» – це наш, український бренд, – з гордістю почав розповідати голова фермерського господарства Юрій Кобизський, агроном за освітою (закінчив Київську аграрну академію). – Ми виробляємо лише натуральні молочні продукти з власної сировини найвищої якості, у чому ви самі ось можете пересвідчитися. Контролюємо якість на кожному етапі виробництва та переробки молока – від заготівлі кормів для корів, процесу збирання сировини і до поставки готової продукції у торговельну мережу.

Продемонстрував нам керівник і процес контролю молока з використанням спеціальних фільтрів та застосуванням відповідних технологій. Але детально не розповідатимемо про все це, аби не завантажувати читача, а лише зазначимо, що усіх поетапних вимог стандартизації якості виробництва молока та продукції, на нашу візуальну оцінку і переконання, тут дотримуються.

– Ми виробляємо молоко, вершкове масло, сметану – всього понад 30 видів продукції. В асортименті – тверді та плавлені сири, – розповідає керівник господарства, – серед яких «Сулугуні», «Деснянський», «Романтик», «Авторський». Ми постійно працюємо над розширенням асортименту. Тож вже в магазини відправляємо і кілька видів йогурту.

Цікаво, що в переліку продукції з’явився і «авторський» твердий сир з однойменною назвою «Кобизський» (як і прізвище директора).

Слухаючи Юрія Петровича і дивлячись на те, про що він розповідає, розумієш, що молочні продукти на цьому підприємстві виробляють дійсно з любов’ю та бажанням. А для нас, споживачів, головне те, що продукція виготовляється без усіляких штучних домішок і консервантів, виключно з натурального молока класу «Екстра». Молоко, яке не підпадає під цю категорію, йде на поживу молодняку.

А шлях до сьогоднішнього виробництва був не з легких.

«У нас не було іншого виходу, як зайнятися переробкою молока»

Господарство «Білі роси» працює вже кілька років. Раніше тут займались виключно виробництвом молока та його реалізацією. Щоправда, вирощували й деякі зернові та олійні культури, такі як картоплю, кукурудзу, соняшник, люцерну тощо.

З 24 лютого минулого року, коли ворожі війська вдалися до повномасштабного вторгнення на українську територію, для господарства «Білі роси» настав чи не найважчий період.

– Ми роздавали спочатку молоко людям з усієї нашої округи безкоштовно, – пригадує Юрій Кобизський. – А потім почали його збувати за символічну ціну, аби хоч якось покрити витрати на його виробництво… І навіть був такий період, коли не знали, що й робити. Адже ж доїння корів не припиниш, а здавати молоко не було можливості. Тож вже після вигнання окупантів така ситуація нас підштовхнула для переосмислення підходів до діяльності нашого господарства. Ризикуючи в економічному плані та через високу конкуренцію в цій галузі, вирішили не тільки обмежуватися реалізацією молока, а й зайнятися безпосередньо його переробкою, для чого вже за кілька місяців і створили власне виробництво. Просто тоді у нас не було іншого виходу, як внести радикальні зміни у нашу діяльність і зайнятися переробкою молока.

Юрій Петрович зізнається, що ще й до повномасштабної війни у нього виникали такі думки стосовно власної переробки, але ніяк не наважувався їх реалізувати. А ситуація підштовхнула до цього.

– Це ж зовсім інше поле діяльності, коли ти сам плекаєш той урожай, вирощуєш його, а потім виробляєш свою продукцію і реалізовуєш, – ділиться враженнями директор. – В реальності ти бачиш на власні очі, як твою продукцію люди купують, споживають. І від таких вражень та емоцій ще більше задумуєшся над тим, які види продукції ще можна виготовляти і при цьому утримувати їх високу якість. Тож загалом я би назвав цей процес так: «Від поля – до столу». Він якраз характеризує наші бажання, можливості і… попит споживача.

Надресировані корови

Як вже зазначив керівник господарства, його колектив задіяний в повному виробничому циклі, тож для цього на власній фермі утримують молочну голштинську породу корів.

– Як бачите, корівки у нас доглянуті, чистенькі, а тому й задоволені і щасливі, – ділиться враженнями керівник «Білих рос». – Тому і дають непогані результати – 27 літрів за добу на одну корову. Такі показники були і до окупації. А під час вторгнення росіян на Чернігівщину надої впали аж до 10 літрів на добу від однієї корови. Тож протягом року нам все таки вдалося відтворити й відновити все, що було до приходу ворожих військ.

І якщо вже бути зовсім об’єктивним, то справді – скільки разів доводилося бути на фермах, такої чистоти не доводилося бачити ніде і це, повторюю, ніхто про наше бажання відвідати ферму та переробні цехи, заздалегідь не домовлявся. На багатьох подібних хазяйствах, коли дивишся на корів, то в очах помітний якийсь смуток, неначе тварини щось хочуть розповісти, пожалітися… А тут – світлі й променисті очі голштинців реально випромінюють бажання жити саме в цьому господарстві.

Відтворюють поголів’я худоби у власному господарстві шляхом штучного запліднення й вирощування молодняку.

Нашому здивуванню не було меж, коли на власні очі побачили, як дружно і враз виконують команди фермерські голштинці.

По команді йдуть зі стійла у доїльну залу і самі, після відповідного «наказу», розвертаються потрібним боком до місця розташування доїльного апарату, і так само, дуже організовано повертаються до загону. На питання, як так можна цих тварин видресирувати, Юрій Петрович пояснив, що цих корів до виконання таких «розпоряджень» привчають ще змалку, і, на відміну від інших порід, саме голштинські корови досить швидко звикають до виконування команд.

Система доїння у сучасному тваринницькому комплексі – автоматична і функціонує за принципом вакуумної установки, тож коли молоко припиняє подаватися, «павук»-пристрій сам автоматично «відпадає» від коров’ячого вимені.

Треба зазначити, що ставлення до корів у пана Юрія особливе.

– Коли у роки Другої світової війни під час стрілянини у Понорниці було вбито корову, мій дядько – старший шістнадцятирічний брат моєї матері (а в сім’ї було п’ятеро дітей) – пересипав тушу цієї тварини сіллю і закопав, а потім потроху відрізали і їли. Таким чином корова врятувала життя багатодітної на той час сім’ї, – переповів нам Юрій Кобизський історію з життя його матері та її братів.

Не для реклами, а для поради

Молочна продукція фермерського господарства «Білі роси» успішно реалізується в різних торговельних мережах, але поки що не в усіх. І як дізнався Юрій Петрович, тут думають над розширенням реалізаційних точок. А поки що придбати чудову продукцію з логотипом торговельної марки «Білі роси» можна у Чернігові ― в магазинах «Седам» та в магазинах місцевих підприємців області. Також продукція надходить в торговельну мережу Сумщини (система магазинів «Кошик») та місто Черкаси (магазини фірми «Делікат»). У столиці та в інших регіонах України продукцію з Коропщини можна придбати у магазинах мережі «Велика кишеня».

Про все цікаве, що стосується діяльності господарства, – в одній публікації не розкажеш. Тож маємо надію колись розповісти про те, як саме тут народжуються сири, як вони фасуються тощо.

До речі, під час нашого спілкування Юрій Кобизський порушив вельми цікаву й актуальну тему – як зменшити витрати палива для обігріву житлових будинків, відмовившись повністю від використання газу, який монополізували окремі особи, зовсім не зацікавлені у тому, щоб «газові» споживачі перейшли на інший вид палива. Задля впровадження такої розумної ініціативи пан Юрій має не тільки теоретичний підтекст, а й реальну пропозицію, яка підтверджується конкретикою, необхідністю і вимогами сьогодення. Але оскільки таке питання має ширший аспект, тож і розглядати його слід в іншій площині.

Розповів Юрій Петрович Кобизський і про проблеми, які існують сьогодні у діяльності господарства, але оскільки вони зачіпають не тільки конкретне підприємство, а й всю тваринницьку та переробну галузі взагалі, то попросив поки що не писати про це.

– Так, дійсно важко економічно вести таке господарство і нам, звісно, зараз дуже сутужно, але в країні – війна, і нашим захисникам ще важче, то про це слід поговорити вже після перемоги, – зазначив керівник «Білих рос». – А вона, перемога, я вірю в це, неодмінно настане. А буде мир – буде не тільки молоко, а й все інше.

Сергій Кордик, фото Миколи Тищенка