Хай добрим людям добро воздається
Вже понад півстоліття разом по життю крокує подружжя Желдаків із Невклі, що на Чернігівщині. Василь Іванович та Валентина Василівна одружились 7 листопада 1972 року. Відтоді отак, підтримуючи одне одного, разом переживають і складнощі, й радощі життя.
Про себе особливо не розповідають – а що тут казати? Все як у всіх – важка селянська праця у рідній Невклі, величеньке домашнє господарство, троє синів, яких треба було ростити і ставити на ноги.
Василь Іванович сорок років трудився водієм тут же, у селі. Валентина Василівна працювала в їдальні, потім – приймальницею молока. Нині обоє вже на заслуженому відпочинку. З господарства – кури та трохи, як кажуть, городу. Втім, поняття «трохи» по-невклянськи особливе. У далекому лісовому селі з непроїжджими дорогами, які й у кращі часи частенько «блокували» Невклю від цивілізації, город, господарство та ліс завжди були стабільним джерелом можливості мати на столі все своє, без залежності від магазинів.
Один з синів подружжя, Сергій, живе з родиною тут же, поруч, в рідному селі. Другий, Валентин – у Городні, а найменший Дмитро – в Чернігові. Мають Валентина Василівна та Василь Іванович чотирьох онуків і двох онучок. То їхня найбільша радість і втіха.
З журналістами, кажуть, спілкуються вперше, хоча все своє свідоме життя передплачують і читають «Новини Городнянщини». А приводом для спілкування, каже Василь Іванович, стало його бажання від душі подякувати гарній і чуйній людині – лікарю-хірургу Городнянської міської лікарні Володимиру Івановичу Ломаковському. Причому зробив він це у віршованій формі, вклавш в римовані рядки безмежне почуття вдячності людині, яка врятувала йому життя.
– Він і в операційній, вже на столі, читав лікарю свої вірші, – посміхаючись і лагідно дивлячись на чоловіка, каже Валентина Василівна. – А в тих віршах – все його життя. І про дитинство, як зростав в інтернаті, і про свою роботу, яку дуже любив, і про нашу селянську працю, й про село.
Василь Іванович ніяковіє і про свою творчість розповідати не хоче – відмахується рукою, мовляв, вся вона бережеться в одному потаємному зошиті. Але то не для загалу, а для душі лягають рядки на папір. Рядки, написані поетичною душею посеред непростих селянських буднів. Втім, вірш, сповнений позитиву і світла та який присвячений лікарю Володимиру Івановичу, він згодився озвучити. Як і людина, в якої він народився.
Дякую, лікарю! (Вірш Василя Желдака, с.Невкля)
Володимир Іванович – відомий хірург.
Людей він лікує від всяких недуг.
Десятки років робить він операції,
Здоров’я вертає українській нації.
І руки, скажу вам, в нього золоті,
Тримає він впевнено скальпель в руці.
І скільки добра вже зробили ті руки –
Додали здоров’я, позбавили муки!
Скільком пацієнтам він вже допоміг –
Мабуть би, злічити ніхто би не зміг.
А скільки ще буде, скільком допоможе –
Прошу, помогай йому, Господи Боже.
Я також у нього просив допомоги,
І він, безперечно, поміг без відмови –
Зробив операції дві на «відмінно».
За це йому щастя бажаю уклінно,
Здоров’я міцного нехай Вам голубка воркує,
А в лісі зозуля нехай Вам 100 років накує.
У мирі і злагоді жити й радіти,
Хай Вас поважають дорослі і діти.
Світлана Томаш, Новини Городнянщини