Інформація — зброя! На півночі України вона слабка. Відео

Ситуацією щодо інформаційної безпеки в північному прикордонні України цікавилися журналісти з багатьох регіонів, які приїхали на Чернігівщину в рамках прес-туру, організованого Харківським прес-клубом у рамках Програми «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа», що здійснюється при підтримці «Українського медійного проекту», Міжнародної  організації Інтерньюз та Агентства США з міжнародного розвитку.

З представниками українських регіональних мас-медіа зустрілися відповідальні особи з обласної державної адміністрації, які займаються питаннями щодо інформаційного простору в регіоні, а саме Валерій Сорокін — начальник відділу співпраці зі ЗМІ Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської державної обласної держадміністрації та Ірина Сенченко — представник Національної ради з питань телебачення й радіомовлення у Чернігівській області.

Питання доступу жителів Чернігівщини до якісного телевізійного сигналу є надзвичайно актуальним — жоден з регіональних чи національних мовників не забезпечує стовідсоткового покриття області телесигналом.

Як зазначив Валерій Сорокін, прийом аналогового ефірного телесигналу є проблемним у Ніжинському, Сновському районах, прикордонних частинах Ріпкинського, Городнянського, Семенівського, Новгород-Сіверського районів. Ситуація з цифровим мовленням ще гірша. Найбільші проблеми — з покриттям північної частини регіону; у центрі області — частин Борзнянського, Менського, Ніжинського, Куликівського районів, а також частини Коропського району, смт Козелець та прилеглих територій.

Така обмежена присутність, а правильніше буде сказати відсутність,  вітчизняної теле- та радіопродукції у прикордонних районах і активне мовлення там телеканалів Російської Федерації та Республіки Білорусь — одна з найбільших загроз інформаційній безпеці України.

До прикладу, якщо візьмемо прикордонні села Радуль, Задеріївка, Каменка у Ріпкинському районі, то тут не побачиш і не почуєш програм українського телебачення й радіо взагалі. Мешканці тамтешніх населених пунктів або дачники (а тут багато їх, до речі) можуть слухати ефір та дивитися лише телепродукцію білоруських каналів. У містечку Брагіно Республіки Білорусь встановлена потужна вежа з сигналами, які розповсюджуються далеко на простори нашого регіону. Аналогічна картина не лише в Ріпкинському районі, а й в населених пунктах Новгород-Сіверщини та Семенівщини, які межують з територією Російської Федерації.

Тож немає сенсу взагалі говорити про розповсюдження українського радіо-телемовлення на регіони Білорусі або Росії. Зрозуміло, що журналісти з інших областей дивувалися такій ситуації.

В даний час, як повідомила Ірина Сенченко, облдержадміністрація та Національна рада з питань телебачення й радіомовлення України активно займаються організацією та створенням радіомовлення безпосередньо у місцевих громадах.

Публікація стала можливою завдяки прес-туру «Регіональний вимір реформ, наскільки зміни в країні та області відповідають потребам місцевих жителів? Досвід туристично-аграрної Чернігівщини», організований Харківським прес-клубом у рамках Програми  «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа», що здійснюється   при підтримці «Українського медійного проекту» (У-Медіа), Міжнародної  організації Інтерньюз та  Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Сергій Кордик