Іван Мазепа у творчості Ашіля Деверії

Образ українського національного героя Івана Мазепи відомий в мистецтві різних країн протягом кількох століть. Однак, пік цієї популярності припав на першу половину ХІХ століття, коли набули поширення ідеї Романтизму.

Одним із найвідоміших літературних творів цього періоду була поема «Мазепа» лорда Джорджа Байрона, англійського поета-романтика. Вона акцентувала увагу на молодих роках життя майбутнього гетьмана і транслювала легенду про закоханого молодого Мазепу, що зазнав покарання від чоловіка своєї коханої. Ця поема сподобалася широкому колу читачів та стала джерелом творчого натхнення для багатьох письменників та художників. Чи міг уявити Джордж Байрон, що, захопившись романтичним образом Івана Мазепи із праці Вольтера «Історія Карла ХІІ», він створить твір, яким настільки популяризує видатного українського керманича у всьому світі.

В різних європейських країнах Романтизм мав свої характерні особливості. Наприклад, французький − підносив героїзм і орієнтувався на історію. Таким чином персонаж Івана Мазепи зі сторінок романтичних поем та романів перейшов на полотна відомих французьких художників Теодора Жеріко, Ежена Делакруа, Теодора Шассеріо, Еміля Верне, Луї Буланже та багатьох інших. У їх виконанні виникли численні цикли тематичних ілюстрацій. Як правило, вони супроводжувалися написами різними мовами (французька та іспанська, французька та німецька тощо). Це давало можливість використовувати зображення як самодостатні твори.

У 2022 році надбанням фондової колекції заповідника «Гетьманська столиця» стала репродукція літографії «Одужання Мазепи» (інв. № КВ-17-9201/Д-7-3111) авторства відомого французького художника, аквареліста і літографа Ашіля Жан-Жака-Марі Деверії (1800–1857 рр.). Дана робота належить до серії ілюстрацій до поеми «Мазепа» Джорджа Байрона, створених Ашілем Деверією та Луї Буланже в 1839 році та входить до переліку робіт, присвячених темі Івана Мазепи.

Уперше вищезгадані гравюри Ашіля Деверії та Луї Буланже були надруковані літографічною типографією Лемерсьє-Бенара в Парижі. Про це згадується у повідомленні французького видання «Bibliographie de la France» від 2 листопада 1839 року. Роз-Жозеф Лемерсье (1803–1887 рр.) здобув популярність як один із перших паризьких друкарів, що досліджували комерційний потенціал мистецтва літографії − процесу плоского друку, який міг відтворювати витвори мистецтва, намальовані від руки на камені. Гравюри, видруковані таким методом мали високу якість та насичені кольори. Згодом, у 1845 році, декілька гравюр до історії Івана Мазепи перевидав паризький друкар Франсуа Булла. Про це «Bibliographie de la France» повідомляло у випусках від 22 березня та 12 квітня 1845 року. Нарешті, 6 жовтня 1855 року «Bibliographie de la France» оголосила про повноцінний передрук оригінальної серії. Того разу роботи здійснила паризька літографія Беса і Дюбрей і він відрізнявся від оригінального світлішими відтінками фарби. Про можливі подальші передруки згадок не знайдено, але, враховуючи популярність поеми Джорджа Байрона і його персонажа Івана Мазепи, вони могли бути.

На сьогодні чотири гравюри серії ілюстрацій «Загибель коня Мазепи» авторства Луї Буланже та 3 твори Ашіля Деверії «Мазепа здивований графом», «Одужання Мазепи» і «Мазепа розповідає свою історію» зберігаються у Музеї Віктора Гюго у Отвіль-хаусі в місті Сент-Пітер-Порт на острові Гернсі Нормандських островів (Велика Британія). Вони мають вказівку на авторів, місце видання – типографію Лемерсьє-Бенара в Парижі і друкаря Франсуа Булла, відтворивши таким чином весь ланцюжок процесу створення даних творів.

Наявна у фондовій збірці «Гетьманської столиці» літографія «Одужання Мазепи» відтворює сюжет ХІХ і ХХ розділів поеми Байрона − одужання Івана Мазепи у козацькій родині, після того, як кінь приніс його на своїй спині з польських земель в український степ. На літографії зображено напівоголеного молодого чоловіка (Івана Мазепу) на постелі, довкола якого схилилися два чоловіки та три жінки. Під зображенням є текстовий супровід, розміщений у дві колонки двома мовами – французькою та іспанською. Такий прийом свідчить про спрямованість твору на окрему авдиторію. З цією метою використано і багато деталей в зображенні анатомічних рис та одягу героїв, не характерного для українців, але звичного для французів чи іспанців.

Гравюра містить значні пошкодження та втрати паперу і різкі обтинання контурів, що унеможливлює наочне визначення часу її видання і видавця чи майстерню, яка виконала репродукцію. Однак, її кольорова гама відрізняється від варіанту, який зберігається в Музеї Віктора Гюго, світлими тонами, що наштовхує на думку, про приналежність її до репродукцій 1855 року, виконаних друкарнею Беса і Дюбрей.

Під впливом Романтизму уявлення про Івана Мазепу набуло певного викривленого забарвлення − видатний український керманич був представлений героєм романтичних історій. Однак, роботи французьких митців, в даному випадку – Ашіля Деверії, є частиною величезного культурного надбання, яке зберігало пам’ять про великого українського керманича за межами рідної держави в той час, коли російська імперія робила все, щоб його забули.

Алла Батюк, старший науковий співробітник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»

Підпис до ілюстрації:

1. «Одужання Мазепи». Ашіль Деверія. Літографія, 1839 р. Зібрання Музею Віктора Гюго у м. Сент-Пітер-Порт, Нормандські острови, Велика Британія.

2. «Одужання Мазепи». Ашіль Деверія. Літографія, 1839 р. Репродукція. Зібрання Національного заповідника «Гетьманська столиця».