Його мета – принести користь людям та рідному краю

Голова фермерського господарства «Напорівське» Григорій Ткаченко – не лише керівник осередку Асоціації фермерів і приватних землевласників Чернігівського району, але й щирий патріот рідного краю. 

Григорій Михайлович всіляко намагається підтримувати порядок на тих територіях, де працює його господарство, та все ж зізнається: головне завдання будь-якого підприємства – це отримання прибутку та сплата податків. Щоб контролювати правильний розподіл податків та принести користь рідному краю, Григорій Ткаченко вирішив стати депутатом Чернігівської обласної ради. 

– Григорію Михайловичу, Ви – у прохідних партійних списках, але Вас завжди дуже важко застати на місці. Кажуть, що займаєтесь виборами. Навіщо це Вам?

– Справді, я можу нічого не робити і пройти в обласну раду тільки на партійному рейтингу, але я хочу виграти не за рахунок інших кандидатів, а за рахунок довіри виборців. Хочу бачити реальну довіру до себе як до людини.

– Що Вам дасть обласна рада?

– Для мене обласна рада – це можливість. Як відомо, я працюю не лише задля свого підприємства, але роблю багато для підтримання у належному стані інфраструктури територій. Тому і йду задля розвитку нашого краю. Хтось спитає: для чого я ремонтую дорогу, церкву, вивожу безкоштовно сміття з села, допомагаю школі, ФАПам? Тому що в мене є можливість щось зробити, але, правду кажучи, хочеться робити більше. Адже основна мета підприємства – не меценатство, а розвиток бізнесу і заробляння коштів. Я чесно плачу податки, тому хочу бачити, як ними нормально і цілеспрямовано розпоряджаються. Мандат депутата обласної ради – це можливість контролю розподілу податків за цільовим призначенням. Чому я виходив на Майдани під час трьох революцій? Бо був не згодний, мав власну думку. Хочу, щоб вона була врахована.

– Модель розвитку Вашого господарства чимось нагадує ще ті старі часи, коли в кожному селі був свій колгосп і ферми.

– Це насправді прийнятна модель для нашого краю. Звісно, я доволі скептично ставлюсь до комуністичної епохи, але те, що в них на той час було з хорошого, – це модель розвитку аграрного сектору, коли до кожного населеного пункту було прив’язане сільськогосподарське підприємство. Воно мало державні пільги, дотації, субсидії, але воно й несло повну соціальну відповідальність за той населений пункт, де працювало. Господарство відповідало за політичну, економічну та соціальну складову всієї території. Я вважаю, що це правильно. Безперечно, що можна критикувати ведення господарських справ, але й зараз хіба все правильно? Хіба нормально, коли холдинг займає 200 тисяч гектарів землі, а його власник живе десь у Відні? Та чхати він хотів на людей та інфраструктуру! Там, де пройшли холдинги, після них нічого не залишається. Вони зумисне руйнують ферми, господарські приміщення для того, щоб після них ніхто в села не зайшов. Їм ті складські приміщення не треба, а таки-от маленький Гриша, Вася чи Петро міг би взяти для себе. Але вони роблять все, щоб цього не сталося. Така їхня політика – політика видавлювання з села господарів.

– Вас часто бачили на акціях протесту проти впровадження ринку землі. Пригадую, востаннє ми з Вами бачились під парламентом. Але закон продавили! Які відчуття?

– Кожна людина, яка займається агарним бізнесом, з пересторогою чекає введення ринку землі. Ніхто і близько не знає, як він буде працювати. Навіть можновладці! Голосування за цей закон – це зобов’язання керівництва держави на догоду міжнародним кредиторам. Мій похід в обласну раду передбачає в тому числі і необхідність об’єднання з собі подібними для захисту наших інтересів. Я голова асоціації фермерів і приватних землевласників Чернігівського району і маю захищати всіх, хто є власником і працює на землі.

Обласна рада буде відігравати немалу роль при запуску механізмів ринку землі на Чернігівщині. Особливо це стосується купівлі-продажу земель державної власності. Я думаю, що знайду в обласній раді однодумців. Можливо, буде створено міжфракційне об’єднання аграріїв. Переконаний, що це буде правильно, бо область наша все ж аграрна. А загалом хотілося б зробити щось масштабне для свого рідного краю, щоб після каденції люди сказали, що я був там не дарма.

Спілкувався Віталій Назаренко