Книга української письменниці Тетяни Дзюби вийшла в Канаді
У Канаді, в Торонто , у серії лауреатів Міжнародної літературної премії імені Ернеста Хемінгуея, побачила світ чудова збірка віршів Тетяни Дзюби «Танок Саломеї».
Видали книжку популярний канадський журнал «Новий Світ» і видавництво «Litsvet». Вірші пані Тетяни майстерно переклала знана поетеса та перекладачка, доктор культурології Євгенія Більченко.
Тетяна Дзюба – відома та шанована, причому вже не лише в Україні, а й за кордоном. Вона – поетеса, журналістка, літературознавець, доктор наук із соціальних комунікацій, професор. Її твори перекладені понад 60-ма мовами світу й опубліковані у 40-ка державах. Книги пані Тетяни вийшли в Україні, США, Канаді, Швеції, Польщі, Сербії, Болгарії, Туркменістані, Казахстані… Нині вже готуються до друку її збірки чеською, румунською, в’єтнамською, іспанською, французькою, арабською, македонською, білоруською мовами. Значний резонанс викликали збірка поезій Тетяни Дзюби «Акомодація до часу», її літературознавча книга «Талант як міра ваги», монографія «Спрага народу і спрага Вітчизни. Публіцистика другої половини XIX – першої третини ХХ ст.: модель національної ідентичності». Також пані Тетяна ще й блискуче перекладає з німецької та слов’янських мов.
Тому не дивно, що талановиту українку нагороджено і в рідній державі (вона – зокрема, лауреат престижної премії Держкомтелерадіо України імені Івана Франка – за найкращу наукову роботу року), і за кордоном: у Канаді, Німеччині, Італії, Бельгії, Сербії, Болгарії, Македонії, Польщі, Удмуртії, Білорусі, Казахстані… Вона – лауреат таких почесних зарубіжних премій, як імені Людвіга Нобеля, Ернеста Хемінгуея, Франческо Петрарки. До того ж, пані Тетяна пропагує Україну за кордоном – на різноманітних міжнародних літературно-мистецьких фестивалях.
Книжка Тетяни Дзюби «Танок Саломеї» – дуже ошатна. Втім, головне – звісно, вірші. А вони – дійсно цікаві, вишукані, глибоко філософські.
… І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,
Його половинки з’їдять щасливі закохані,
І не помітять за гіллям заплаканої Єви,
Яка прокляла свій давній авітаміноз.
Цей поетичний світ – близький до того, в якому ми живемо… Хтось не помічає його недосконалості (щасливі закохані), хтось, немов заплакана Єва, кається, оскільки став причиною глобальної (як трапилося з Євою) або ж локальної (як трапляється з кожним із нас) утрати істинної або ж уявної ідилії. Однак це – не світ людини з відчуттям власної ущербності, це – світ особистості, яка здатна відчути щастя закоханих і вміє розгледіти сльози Єви, – тобто світ людини, котра усвідомлює реальний стан речей, і дошкуляє їй не оскома давнього гріха, а спрага за солодом довершеності. Звідси – намагання осягнути закони гармонії, прагнення до ідеалу.
Та чим більше ти прагнеш бездоганності, тим глибше щоразу пізнаєш драматичність людського буття.
Тут, на стеблах жовтавих, сонячних,
Проростає у небо олжа.
Підіймають голови соняхи,
Як жертовне ягня до ножа.
Тетяна Дзюба – начебто доволі стримана у своїх почуттях, може, навіть раціональна; хоча це – все ж не раціональність прагматика з атрофованими емоціями романтика, а радше – мудрого філософа, котрий уміє керувати власними почуттями, розподіляючи їх і спрямовуючи в таке русло, де б вони не заливали повінню довколишній світ, а лише – зрошували, підживлювали, зворушували… Спокій та виваженість Слова поетеси зумовлені знаннями, що нічого не дається просто так; адже все прекрасне й дороге здобувається і утримується зусиллями волі та почуттів.
Якщо душа не сягне голови,
То голова впаде до рівня серця.
У цих рядках Тетяна Дзюба сформувала закон, який може послужити кожному з нас ключем до розуміння й знання передумов гармонії – якщо не в масштабах Всесвіту, то бодай у межах однієї людської долі.
Саломея
Із ким ти порадишся, куди підеш у герці, у танці?
Блакитна кров льону у білих одеж.
Одвічне питання: камо грядеш?
Глава Іоанна – на таці.
Танцюй, Саломеє, бо кров – не вода,
Від неї нерони хмеліють.
Танцюй, Саломеє, бо ти молода
І ще не спізнала похмілля…
Тимпани. І ковзко й непевно ступні.
Червоно – на сніг і на сум без причини.
На святки у школах тепер вихідні,
Лункі, мов «Кларнети» Тичини.
«Ти сторожем братові тільки не стань», –
Благаю. Схитнулися шальки,
Мов твій, Саломеє, догідливий стан
І ледь закривавлені пальці.
Та били тимпани – і він не почув
Чи зріс корчмарем для скитальців?
А ким мені бути, як стрінуть дощі:
Таріллю, главою чи танцем?
І з ким ти порадишся, куди підеш?
Так добре, аж ворог жаліє.
Від краю до краю, від меж і до меж
Неспинний танок Соломії.
Саме цим надзвичайно проникливим, яскравим і глибоким віршем я й завершую свій відгук на цю неординарну книгу. Безперечно, у Тетяни Дзюби – велике творче та наукове майбуття.
Василь Слапчук,
письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
