Кожне село подає «чолобитну» з новою надією, яка все ще жевріє в селян
Бідне українське село. Авдіївка Куликівського району — моє рідне село, де я народився й виріс. У чернігівській газеті «Світ-інфо» не раз писав про нього, красиві придеснянські місця, людей села, його проблеми.
Недавно в Куликівській райгазеті «Поліська правда» була надрукована стаття кореспондента газети про Авдіївку. Перелічено немало його проблем, картина вийшла доволі сумною, і зроблено висновок — село занепадає. Начебто все правильно, але ця картина абсолютно типова й для інших сіл району, області, країни.
А ще виявилися дуже серйозні проблеми, які свідчать про недолугу політику зневаги до українського села й селян, що триває десятиліттями, й не лише в незалежній Україні. У статті це оминули. Просто констатували факти. Натомість про це сказано в публікації уже в наступному номері газети. Це відповідь недавнього й багаторічного сільського голови Валерія Корявця. Він уже не голова, та й сільської ради як депутатського корпусу, органу місцевої влади, обраного самими жителями села, тут віднедавна не існує, — після так званої «децентралізації», коли всі сільради району об’єдналися в об’єднану територіальну громаду, Куликівську селищну ОТГ. Тепер Валерій Корявець, як і його колеги, — виконувач обов’язків старости села, а колись відбудуться ще одні вибори — старост. Ось його відповідь, надрукована в газеті.
«У номері від 25 листопада «Поліська правда» друкувала матеріал «Погані дороги, відсутність освітлення, безробіття…».
Як можна вважати занепадом села, коли працює дитсадок, сільський будинок культури. Проводиться постійна робота з благоустрою, здійснюються санітарні очищення села та вивезення побутових відходів. Щорічно проводиться посадка дерев, закладено місцевий парк на місці стихійного сміттєзвалища. За ініціативи активу села 23 серпня було встановлено державні символи — прапори України на кожній оселі та встановлено національний рекорд України.
У матеріалі зазначено, що в селі закрита школа, однак цей факт не відповідає дійсності, оскільки рішення районною радою про закриття школи не приймалося. А 32 дітей села Авдіївки навчаються в Ковчинській ЗОШ І – ІІІ ступенів за заявами батьків.
Руїни колишнього будинку культури обліковуються сільською владою як будівля сільського будинку культури і, згідно з чинним законодавством, це може бути списано (розібрано) тільки на підставі нормативно-технічної документації, а відчуження — на конкурсних засадах. Для виготовлення вказаної документації необхідні кошти. Згідно з вимогами бюджетного законодавства бюджет Авдіївської сільської ради формується та використовується тільки на цілі, визначені рішенням про бюджет сільської ради. Бюджетні призначення за останні 3 роки по сільській раді на вказані цілі відсутні. Бюджет сільської ради дотаційний, і фінансуються тільки видатки за захищеними статтями: заробітна плата, енергоносії та харчування дітей дитячого садка.
На території сільської ради знаходиться недобудована школа, яка не перебуває на балансі сільської ради, а є державною власністю та перебуває в оперативному управлінні Фонду державного майна.
Що стосується незадовільного стану доріг, то їх ремонт може бути здійснено на підставі технічної документації, а її виготовлення потребує значних коштів, які відсутні в сільської ради. Тому для вирішення вказаних проблем направлено звернення до СФГ «Колос» з проханням провести поточний ремонт доріг по вул. Гагаріна та центру села твердим покриттям. Під’їзди до магазину, власником якого є райспоживспілка, підлягають ремонту за рахунок власника, згідно з правилами благоустрою села Авдіївка. Про що неодноразово повідомляли керівництву райспоживспілки.
З метою вирішення всіх бюджетних проблем та для реалізації повноважень органами місцевого самоврядування ми і приєдналися до Куликівської селищної об’єднаної територіальної громади».
Ось така відповідь. Чітко і зрозуміло. Голова, чи вже тепер в. о старости, ще міг би додати, що в селі працює й медпункт. Бо це останній із закладів соціальної сфери, що закриватимуть у селах, враховуючи стан здоров’я селян і демографію сіл. Останній, навіть за нинішньої так званої «медичної реформи», — поки що у форматі повального скорочення медичної сфери на селі.
Натомість можна додати, що кілька років тому в селі закрили ощадкасу, тобто відділення Ощадбанку, де люди сплачували комунальні платежі. Це передоручили пошті, але невдовзі в селі закрили й поштове відділення. Це вже нова «оптимізація», від нашої Укрпошти. Залишили одну людину, якій доручили всі клопоти закритого поштового відділення, давши їй малюсіньку кімнатку в сільраді.
Болюче питання — школа. Недарма люди кажуть, що закривають школу — закривають село, перетворюють його в якийсь хутір. Я вже писав про те, як восени 2015 року рішенням районної влади було закрито Авдіївську восьмирічну (пишу по-старому) школу, яку і я свого часу закінчив. Селяни тримали її до останнього. Але тоді, два з лишком роки тому, сталися дві паскудні зміни на всеукраїнському рівні. По-перше, парламент ухвалив зміни до законодавства про освіту, згідно з якими для закриття шкіл уже не потрібна була згода мешканців такого-то села. Це особливо не афішували. От би запитати нашим громадянам, виборцям, що там ухвалюють обрані ними депутати? Саме виповнилося 3 роки нової Верховної Ради. Нехай розкажуть, які закони ухвалюють. Адже це основна функція народного депутата, а не роздача подачок, у тому числі на святах першого дзвоника, який у нашій школі вже не лунає після понад 100 років її існування.
Друга тодішня новація — різке, в 6 разів подорожчання газу. Після цього жоден сільський і районний бюджет не зміг би опалювати такі невеликі школи, адже в нас кошти виділяються «на учня».
Зі школою взагалі дивна історія. Людей тоді здивував і обурив такий факт: чому закривають не таку й малу школу, в якій навчалося 35 учнів? Водночас у районі не закрили школи на 25 і навіть на 13 учнів. У крайньому разі переводили їх у статус початкових, 4-річних.
До речі, дійсно, юридично Авдіївська школа не закрита, будь-якого року може відновитися. Вона також переведена в початкову. І цілком можна було б залишити тут перші класи. Вони могли б навчатися частково в гарному дитсадку, частково в цьому самому шкільному приміщенні. Так, нема лиха без добра, в цю добротну школу нині вселився сільський будинок культури, бо мало не 10 років, як існував «умовно», після того, як розвалилося старе приміщення. Позаторік, після дикунського подорожчання газу, неможливо було похапцем перевести шкільну будівлю на тверде опалення, це справа непроста й недешева, але нині це питання вирішується.
До речі, у згаданому дитсадку — майже 20 дітей, і це більше, ніж у багатьох набагато більших селах.
І щодо руїн, недобудов і довгобудів. Колишній (нині розвалений) будинок культури — це первісно наша сільська церква. Побудована понад 100 років тому нашими предками, дуже красива й велика колись. У безбожні комуністичні часи її, як і скрізь, закрили, частково розібрали, перетворили на склад. Потім, коли старий дерев’яний клуб став непридатним, 1969 року тут відкрили будинок культури. У часи незалежності жителі Авдіївки звели нову церкву, чималу й гарну. А тут так і був БК. Поки з десяток років тому на ньому не обвалився дах. Отут знову згадаймо приказку, що бідний і скупий платить двічі. Одразу після аварії будівлю ще цілком можна було б відновити. Але все не знаходилося коштів, спочатку — не таких і великих. З кожним роком цих коштів треба було б усе більше. А після кількох років під снігом і дощем обвалився вже й дах, будівля остаточно стала аварійною. І тепер виходить, що навіть розібрати її — треба великі кошти, причому спершу — на саму лише документацію. Як і на ремонт доріг. Адже хапуги-монополісти «загинають» несусвітні ціни вже на саму документацію. Це знають усі, кому доводилося щось будувати, реконструювати чи навіть ось так розбирати завали.
Щодо доріг, то вся надія — на відоме фермерське господарство «Колос», яке орендує тут, як і в багатьох селах району, землю і дає людям хоч якусь роботу. Але це оте саме СФГ, яке недавно спіткала біда — чума свиней, коли довелося знищити величезний свинокомплекс, зазнавши багатомільйонних збитків.
А знаменитий недобуд школи — то вже цілий детектив. Це ж треба було років зо 20 тому, коли в школі було трохи більше півсотні учнів, затіяти будувати в центрі села двоповерхову величезну школу на 120 учнів. Селяни називають дві версії цієї затії — безгосподарність або афери. Останнє — це коли, як кажуть, «мільйон вклали, мільйон украли».
Друге десятиліття, як будівництво припинилося. Одне крило школи, де спортзал, розвалилося. Важко сказати, чи можна добудувати хоча б основне приміщення. Можна було б у перші роки, але з кожним роком це все важче. І це не сільський, навіть не районний об’єкт. Так і не знайшлося коштів, щоб добудувати і відкрити тут, наприклад, дитячий будинок для сиріт і напівсиріт, у чому в області нагальна потреба, і тут були б усі умови, за якісь 35 кілометрів від Чернігова. Урешті відкрити якийсь виробничий об’єкт. А скільки таких недолугих недобудів у районі, області, Україні! Між тим, на його спорудження витратили стільки коштів, що надовго б вистачило на соціальну сферу села.
Ось так занепадає не моя красива Авдіївка, а вся сільська Україна. Бо й далі забуті державою наші селяни.
Чи ж не від цього вони вхопилися за принаду об’єднання у великі територіальні громади. Хоч не зовсім розуміють, де ж тут «децентралізація», коли на рівні Авдіївка – Куликівка, Ковчин – Куликівка і так далі це практично централізація. Пропагандисти цієї затії торочать, що децентралізація, мовляв, буде на рівні Київ – ОТГ. Тобто насамперед — фінансова децентралізація. Мова про субсидії з бюджету. Зрозуміло, що соціальна сфера, особливо на селі, дотаційна. Так от, начебто тепер фінансові дотації підуть напряму, з Києва на ОТГ. А не так, як ділять досі: на область, потім на район, а вже звідти цвиркають на села. Дай Боже. Але чомусь поки що й далі засідають обласні ради, районні ради, доволі дивні в районах, які повністю об’єднаються в ОТГ, і на своїх сесіях затверджують бюджети областей, районів, з милостивим розподілом дотацій на селах. Це так означено і в новому Державному бюджеті? Що на це скажуть наші народні депутати? Чи їх побачиш у селі тільки один раз на 5 років, у виборчі кампанії?
Недавно і в моєму селі відбулися збори громадян, на яких люди радилися, що стосовно благоустрою треба б зробити найбільш терміново — водопровід, освітлення вулиць чи ще щось? З одної гривні дві не зробиш — або те, або інше. І зробити, звісно, тепер уже з бюджету Куликівської ОТГ, в яку об’єдналися 16 колишніх сільрад району. Тепер кожне село подає туди таку «чолобитну». З новою надією, яка все ще жевріє в селян.
Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо», Чернігів
