Лікар-проктолог: «Медицина – це доля, стиль життя та мистецтво!»
На варті здоров’я. Ми легко повідомляємо близьким, друзям, сусідам, колегам і знайомим про свої візити до сімейного лікаря, вухогорлоноса чи, скажімо, стоматолога. Натомість «похід» до проктолога афішувати наразі не прийнято – мовляв, надто делікатна тема. Дехто вже й п’ятдесят років, як то кажуть, «розміняв», однак, попри цілком очевидні проблеми, досі ніяк не наважиться належно проконсультуватися у цього фахівця… І дарма! Раджу уважно прочитати це інтерв’ю. Адже те, про що розповідає мій неординарний співрозмовник, справді важливе для багатьох мешканців Чернігівщини.
Ігор Дмитрович Саргош 12 років завідує проктологічним відділенням обласної лікарні. Обласний лікар-проктолог, лікар вищої категорії. Не лише досвідчений, людяний фахівець, а й яскрава та цікава особистість! Думаю, ця актуальна бесіда розвіє деякі міфи, що побутують серед жителів Придесення.
– Ігоре Дмитровичу, у Вашій родині – дивовижна медична династія.
– Так. Взагалі, у нас, в родині, – 22 медпрацівники! Народився я в Чернівцях, а юність пройшла на Полтавщині. У мене лікарі – і батьки, й мамині сестри, і татова сестра, й мамин брат, моя рідна сестра, племінники… У дружини – її батьки. Двоє наших синів також вирішили присвятити своє життя медицині. Дружина, Ольга Вікторівна, завідує лор-відділенням у Чернігівській міській лікарні № 1. Ми навчалися в одному медичному вузі, вона вступила на рік пізніше. Її тато – Віктор Гурійович Виноградов, заслужений лікар України, тривалий час очолював міську лікарню № 1.
– Чудовий фахівець і керівник!
– Нині він на заслуженому відпочинку, але ще працює, не може сидіти, склавши руки. Отож я, по суті, завжди це знав і відчував, що буду лікарем… Медицина для мене – то не просто ремесло, а доля, стиль життя та справжнє мистецтво!
– Але чому Ви вирішили стати саме лікарем-проктологом?
– Свого часу мій тато пройшов спеціальну підготовку проктолога, коли ще цю спеціальність тільки-но почали виділяти із загальної хірургії. Знаєте, як у нас, лікарів, про це зазвичай кажуть? Не ти обираєш медицину (і ту чи іншу медичну спеціальність), а навпаки – це медицина обирає тебе! Працюєш там, де у тебе найкраще виходить. У мене були дуже хороші вчителі-медики. Мій батько. А ще тут, у нашому проктологічному відділенні обласної лікарні: Валентин Анатолійович Литвиненко та Іван Васильович Стародуб (обидва очолювали це відділення, нині вони – вже покійні), і Микола Миколайович Гнатюк, який і зараз, хоч уже на пенсії, трудиться в поліклініці другої міської лікарні лікарем-проктологом.
Ось, погляньте, у мене в кабінеті залишилася на згадку робота (різьба по дереву) від мого дорогого вчителя Івана Васильовича Стародуба – це репродукція картини, на якій зображено відомого хірурга С. С. Юдіна. Таке було у Івана Васильовича захоплення. І коли він уже йшов зі своєї посади, то подарував мені цю роботу.
– Як Вам тепер працюється? Все-таки час – досить складний…
– Зараз усе, що потрібно, у нашому відділенні є. Хоча, звісно, прагнемо досягти більшого. Медицина не стоїть на місці, розвивається. Є можливість іти далі. Не просто мріяти, а втілювати задумане в життя! Сучасна апаратура надходить, відбувається у нас планова заміна інструментарію та медичного обладнання, і це – дуже подобається! Тож ми щиро вдячні головному лікареві обласної лікарні Андрієві Михайловичу Жиденку за таке його подвижництво. Бо справді багато у нас тепер робиться. Адже головний лікар постійно шукає можливості покращити матеріальну базу лікарні, створити комфортні умови і для медиків, і для пацієнтів. Тому й відбуваються досить значні позитивні зміни. Андрій Михайлович відчуває підтримку трудового колективу, ми йому довіряємо і стараємося відповідати вимогам сьогодення.
– У багатьох робота проктолога асоціюється лише з однією недугою – геморой…
– Це, звісно, розповсюджений міф. Офіційна назва нашої спеціальності – колопроктологія (тобто ми – колопроктологи); й охоплює вона не тільки захворювання прианальної зони, анального каналу прямої кишки, що входять до терміну «проктологія», а й хвороби кишківника, перш за все, товстого. Безумовно, велика увага приділяється скринінгу колоректального раку, де ми працюємо в тісній взаємодії з лікарями-онкологами. Ми наголошуємо, що після 50-ти років кожна людина повинна пройти обстеження кишківника… Але справа – не лише в онкологічних хворобах (хоча лікарі-онкологи б’ють на сполох!), є ж неспецифічні запальні процеси кишківника… Є хвороби – не менш грізні, ніж колоректальний рак.
– Наприклад?
– Неспецифічний виразковий коліт і хвороба Крона.
– Це – лікується?
– Поки, на жаль, таке захворювання вважається невиліковним… Тобто, якщо ми вже ставимо такий діагноз, то він залишається у людини до кінця її життя. Втім, безперечно, лікуватися конче необхідно, інакше можна і товстий кишківник утратити!.. Взагалі, хвороби кишківника запускати не можна, їх потрібно вчасно виявляти та лікувати. Однак людина, котра, у разі потреби, робить, скажімо, рентген, гастроскопію чи ультразвукове дослідження, лише зачувши про колоноскопію, нерідко просто відмовляється…
– Боїться!
– А чого боятися? Колоноскопія дуже важлива в проктології. Адже від точного діагнозу лікаря залежить здоров’я пацієнта. У деяких державах із розвинутим медичним страхуванням, якщо людина не зробила колоноскопію вчасно, після 50 років, а потім у неї раптом виявляють колоректальний рак, то такий легковажний пацієнт може навіть не отримати кошти на лікування…
– На Чернігівщині вистачає кваліфікованих проктологів?
– За останні десятиліття в нашій області, як і в Україні, сформувалася відповідна структура проктологів. Практично в усіх лікувальних закладах обласного центру працюють проктологи. Втім, фахівці такого профілю є і в Ніжині, Бобровиці, Прилуках, Сновську…
– Деякі жінки соромляться йти на прийом до проктолога-чоловіка. Бо питання – надто делікатне!
– Знаєте, якщо людині справді потрібен лікар, то стать тут – ні до чого. Але ми підготували кваліфіковану жінку-проктолога, яка працює в нашому відділенні. Тобто ми й про це потурбувалися… Головне, щоб жителі уважно ставилися до свого здоров’я, вчасно зверталися до спеціаліста й не запускали хвороби. Думаю, як би не була людина зайнята, все одно можна знайти час, прийти і зробити ректороманоскопію. Тобто все за показанням, порадившись із фахівцем. Тим більше, якщо є симптоми, коли при дефекації з’являються кров чи слиз, є закрепи або проноси… Але при хворобах товстого кишковика симптоми можуть навіть певний час не проявлятися або бути не настільки відчутними. Однак потрібно вчасно виявити недугу і належно пролікуватися.
– Ігоре Дмитровичу, робота у Вас складна, нелегка. Як відпочиваєте?
– Наша родина любить мандрівки. Були молодшими, то всю Україну об’їздили – від Закарпаття до Харківщини. У нашій державі – такі прекрасні, дивовижні краєвиди. Абсолютно не гірші, ніж за кордоном, навіть кращі. Я свою Батьківщину по-справжньому люблю!
Також замолоду активно, професійно займався спортом. Став срібним призером області з силового триборства… Але після сорока років від таких надмірних силових навантажень відмовився. Тепер, коли собаку вигулюю, роблю пробіжки, на перекладині підтягуюся. Можу піти в спортзал… Звісно, кожен лікар має турбуватися і про власне здоров’я.
Також, як і всіх співвітчизників, мене дуже хвилює, що в Україні досі триває війна. Хочу, щоб настав мир, і матері не чекали з фронту своїх синів; і ми, вмикаючи телевізор, аби послухати новини, не завмирали в скорботному передчутті, тільки-но почувши про АТО. Адже бажання миру не має нічого спільного з капітуляцією перед ворогом. Ні в якому разі. Попри все, я вірю в Україну, яка вистояла впродовж тисячоліть, зберегла свою мову, національну ідентичність, культуру, духовність, народні традиції! Таку Україну скорити і зупинити неможливо. Попри все, ми живемо і йдемо далі.
Спілкувався Сергій Дзюба
