Лікувала повстанців та виховувала юних українців у Канаді
21 липня народилася Ірина Путко-Василевська – Грізна, член ОУН, медсестра в сотні УПА командира «Крука», громадська діячка в Канаді.
Ірина народилася у 1925 р. в місті Любачів (нині – Польща).
У 1942 році після відбуття ідеологічно-політичного вишколу у Кам’янці-Струмиловій присягнула, що стає членом ОУН. В одній із німецьких облав 1942 р. попала в руки німців і була вивезена до Німеччини на примусову роботу. Однак довго там не була, бо за допомогою своїх людей в Любачеві дістала дозвіл відвідати рідний дім і попрощатися зі своєю, нібито, умираючою мамою. До Німеччини більше не поверталась, а пішла у підпілля.
Восени 1943 р. Ірина закінчила санітарний вишкіл УПА та практику в одному з повітових шпиталів Любачева. У 1944 р. була призначена медсестрою до сотні командира «Крука».
В одному з боїв УПА із радянськими спецвійськами НКВС Ірину поранили. Після видужання вона далі працювала в підпільних шпиталях.
У 1946 р. була призначена районовою медсестрою українського підпілля. У вересні 1945 р. молодий тоді упівець Іван Путко був поранений і відставлений на лікування до шпиталю у село Молодівці, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Підлікувавшись, Іван Путко в 1946 році у вересні був призначений кущовим самооборонного кущевого відділу в місцевості Лівча, і туди була призначена Ірина «Грізна».
19 січня 1947 р. у селі Журавка, на пограниччі Холмщини, вони одружились за дозволом вищого командування УПА. Вінчав їх греко-католицький священик, котрий був членом українського підпілля.
19 серпня 1947 року, після акції «Вісла», частини УПА отримали наказ легалізуватися. Молоде подружжя Путків виїхало до Східньої Пруссії, а в 1959 році переїхало до Монтреалю (Канада). Тут Ірина та Іван Путко стали активними учасниками громадсько-політичного життя українських емігрантів.Ірина Путко була членом Товариства колишніх вояків УПА, а також членом Жіночої Ланки при осередку Спілки української молоді. Вона допомагала у національно-патріотичному вихованні молодого покоління, часто працювала в кухні під час літніх таборів та дбала, щоби діти завжди були задоволені.
У Монтреалі не було жодної великої імпрези, маніфестації, протестної акції, збірки на національні потреби, де б не взяли активну участь Ірина та Іван Путко.
Померла Ірина Путко 30 листопада 1999 року внаслідок важкої недуги.
Леся Бондарук, Український інститут національної пам’яті
