Література й кіно Польщі. «Потоп»: роман Сенкевича і фільм Гофмана
Література й кіно Польщі. Генрик Сенкевич (повне ім’я Генрик Адам Александр Піус Сенкевич, пол. Henryk Adam Aleksander Pius Sienkiewicz) народився 5 травня 1846 року в селі Воля Окшейська на Підляшші, в регіоні Польщі, густо населеному українцями. На той момент, уже півстоліття після поділу Польщі трьома сусідніми імперіями і втрати нею державності, ці землі входили до Російської імперії.
Письменник народився у маєтку бабці по матері. Походить із збіднілої шляхти. Цікаво, що один з найвидатніших польських письменників не є поляком. Батько письменника Юзеф родом із татар, що поселилися на території Великого князівства Литовського за кілька століть до цього. Тільки у XVIII столітті вони перейшли з ісламу в християнство. Мати Стефанія була з білоруської шляхетської родини Цецішовських.
Генрик закінчив у Варшаві гімназію, потім медичний та історико-філологічний факультети університету. Працював у варшавських газетах. Багато подорожував, часто змінюючи місце проживання (Австро-Угорська імперія, Британія, Італія, Росія, Франція, Румунія, Болгарія, Туреччина, Греція). З початком Першої світової війни виїхав до Швейцарії. Очолив Комітет допомоги жертвам війни у Польщі. Після смерті у Веві 15 листопада 1916 року спочатку був похований у тутешньому католицькому храмі, 1924 року перепохований у Варшаві, в підземеллі кафедрального собору Святого Яна, найстарішого храму міста.
У ранніх повістях і оповіданнях зобразив згасання патріархального побуту («Стара слуга», «Ганя»), долю селянства («Ескізи вугіллям», «Янко-музикант»). Найбільш відомий твір автора — історична трилогія романів «Вогнем і мечем» (1883—1884), «Потоп» (1884—1886), «Пан Володийовський» (1887—1888). У першому романі йдеться про боротьбу Речі Посполитої проти українців на чолі з Богданом Хмельницьким. У другому романі — визвольна війна поляків проти шведської інтервенції у 1655—1656 роках. У третьому йдеться про боротьбу поляків проти османського нашестя (1672—1673).
Щодо роману «Вогнем і мечем», то треба зрозуміти негативне ставлення Сенкевича до визвольних змагань українського козацтва. Хоча об’єктивно роман спричинив і популяризацію козаків серед польського суспільства, зокрема позитивним представленням деяких постатей, наприклад, полковника Богуна. А той негатив, як і захоплення автора подвигами поляків в усіх трьох романах (причому, не приховуючи і їхніх чвар), має історичне пояснення. Трилогія писалася у тяжкі часи Польщі. Нація з її майже тисячолітньою державністю на той час уже майже століття як втратила свою державу. І своїми творами Сенкевич прагнув у ці сумні для поляків часи піднести їх національний дух.
Взагалі ж Сенкевич з болем пише про протиборство поляків і українців, двох сусідніх братніх слов`янських народів. «Ненависть вросла у серця й отруїла кров народів-побратимів», сказано в кінці роману «Вогнем і мечем». І наслідком протиборства поляків і українців стало поневолення обох народів Росією.
У психологічному романі «Без догми» (1889—1890) зображено життя аристократії. У романі «Сім’я Поланецьких» (1893—1894) — сатиричне зображення світського суспільства. У романі-епопеї «Quo vadis» («Куди йдеш?») (1894—1896) — життя ранніх християн в Римській імперії. Боротьбі поляків з Тевтонським орденом в кінці XIV— на початку XV століття присвячений історичний роман «Хрестоносці» (1897—1900).
Творчість Сенкевича відіграла велику роль в історії польської культури і отримала всесвітнє визнання (Нобелівська премія з літератури, 1905 рік). Роман «Quo vadis» перекладений більш ніж сорока мовами. Роман чудово екранізував під тою ж назвою у 2001 році відомий польський режисер Єжи Кавалерович. Єжи Гоффман (пол. Jerzy Hoffman) — видатний польський кінорежисер і сценарист. Народився 15 березня 1932 року у Кракові, в сім’ї лікарів єврейського походження. Від весни 1938 року мешкав у місті Тернопіль. У віці 8 років (1940 р. ) був вивезений разом із родиною до Новосибірської області Росії, де вони жили в таборі «спецпереселенців» і працювали на заготівлі лісу. Там померли дід, бабуся, сестра бабусі та дядько Єжи Гоффмана.
Після нападу Німеччини на СРСР і відновлення дипломатичних відносин Москви з польським еміграційним урядом родину Гоффманів було амністовано. 1943 року батько Єжи пішов воювати з німцями, а після закінчення війни надіслав родині виклик до Польщі. У липні 1945 року Єжи повернувся до Варшави. У 1955 році Гоффман закінчив режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії в Москві. Починав як режисер документальних фільмів. З 1962 року знімає художні фільми. Найбільш відомі екранізації історичних романів Генрика Сенкевича. Також величезною популярність у колишньому СРСР користувався фільм «Знахар» (1982), двосерійна мелодрама за романом Доленго-Мостовича.
Відома у глядача і ще одна мелодрама, знята Гоффманом, — «Прокажена» ( 1976). У 2008 режисер створив великий документальний фільм «Україна. Становлення нації», де розповідається історія України від Хрещення Русі і до сьогодення.
У 2011 році вийшов новий художній фільм Гоффмана «Варшавська битва. 1920». Він відтворює епізоди польсько-російської війни 1920 року, коли полякам вдалося зупинити наступ більшовицьких військ Росії уже на підступах до Варшави. І дуже велику допомогу у відсічі агресії надала полякам армія Української Народної Республіки. Другою дружиною режисера була киянка Валентина Трахтенберг, дочка оперної співачки й фармацевта, сестра академіка Ісака Трахтенберга.
Вони щасливо прожили у шлюбі 33 роки, дружина померла 1999-го року. Під час російської інтервенції в Україну в березні 2014 року Єжи Гоффман разом з іншими відомими діячами польського театру та кіно (Євою Шикульською, Барбарою Брильською, Анджеєм Вайдою, Кшиштофом Зануссі, Войцехом Марчевським, Яцеком Блавутом, Яном Новіцьким) виступив із підтримкою українського народу.
В Заяві говорилося: «Дорогі українські друзі, у цю важку хвилину хочемо підтримати вас морально і висловити свою солідарність з вами. Боротьба за гідність, незалежність та мир є найбільшою чеснотою. Ми пишаємося вашою витримкою та хочемо ще раз підкреслити — ми з вами!»
У 2018 Гоффман підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув’язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.
…Отже, екранізація Гоффманом знаменитої трилогії Сенкевича. Так склалося, що режисер екранізував романи у зворотному порядку від їх написання і часу дії в них. Першим у 1969 році зняв фільм «Пан Володийовський». Попри те, що Гоффман уже був відомим режисером, ставлення до нього комуністичної влади Польщі було доволі прохолодним. Режисер ніколи не приховував свого не сприйняття комуністичних, тоталітарних режимів та цієї ідеології. Все ж,через 5 років Гоффману вдалося екранізувати роман «Потоп». І лише за чверть століття, у 1999 році він зняв фільм «Вогнем і мечем».
«Потоп» — наймасштабніший роман трилогії Сенкевича, відтак і найбільший з цих трьох фільмів, а Гоффман при екранізаціях прагнув максимально відтворювати романи.
Дія «Потопу» відбувається у 1654 — 1657 роках. Щойно завершилася шестирічна війна поляків з українцями. Але почалася нова війна, цього разу Польщі з Росією. Після Переяславської угоди 1654 року, тобто військово-політичного союзу України і Московії, яку пізніше московити трансформували у загарбання України, Московське царство мусило вступити у війну з Польщею на боці українців.
Скориставшись цією війною, з півночі по Польщі вдарила Швеція, королі якої давно зазіхали на польський трон.
Ось у центрі роману і фільму, власне, і є польсько-шведська війна. До того ж, чвари вельмож, загалом шляхти призвели до глибокого розколу польського суспільства, коли його частина підтримувала короля Польщі, а частина готова була піддатися шведам.
В результаті в якийсь момент Швеція окупувала майже всю Польщу, включно зі столицею Варшавою і попередньою, протягом кількох століть, столицею Краковом. І лише патріотизм поляків, насамперед простих селян і міщан, низової шляхти змусив вельмож об`єднатися, і Польща, залита іноземним нашестям, цим «потопом», була врятована.
Уособленням цих перипетій став образ головного героя роману і фільму шляхтича Анджея Кміцика, з його метаннями, переходом з одного табору співвітчизників до іншого. Цю велику роль блискуче зіграв видатний актор Даніель Ольбрихський. Він народився у 1945 році і є найпопулярнішим польським актором сучасності.
Другий головний персонаж роману і фільму — молода дворянка Оленка Білевич. Кохання Анджея і Оленки червоною ниткою проходить через весь сюжет, Кохання, яке мусить долати стільки перепон, адже воно є на тлі грізних історичних подій, в які втягнуті герої роману.
Цю роль чудово зіграла популярна польська актриса театру і кіно Малгожата Браунек. Вона народилася у 1947 році і, на жаль, померла у 2014-му. Це була справжня зіркова роль талановитої акторки. Друга така зіркова роль — у екранізації роману Болєслава Пруса «Лялька».
Отже, видатний фільм Гоффмана, екранізація видатного роману Сенкевича. Читайте книгу і дивіться фільм.
Петро АНТОНЕНКО,
редактор газети «Світ-інфо»
На першій ілюстрації: Кадр з фільму – Даніель Ольбрихський і Малгожата Браунек
