«Літературний Чернігів» — новий випуск про війну і не тільки…

Друге число мистецького щоквартальника «Літературний Чернігів» за 2022 рік (№2/98) сформувалося уже з матеріалами активної фази війни і увібрало в себе літературні, публіцистичні і документальні твори про масштабне вторгнення російських нелюдів із 24 лютого 2022 року.

Тому уперше, з часів оновленого дизайну журналу, на обкладинці бачимо не традиційний храм, а зруйнований війною символ – готель «Україна» у центрі міста, а також частину семаргла, зображення, яке можна обачити на древніх соборах Чернігова до монгольського періоду Київської Русі.

Автор першого твору – Анатолій ШКУЛІПА у публіцистичних роздумах «Війна» намагається осмислити, скільки треба часу і прикладів в українській історії, щоб народ зрозумів: хто наші вороги і чому ми захищаємо свою землю від тих, хто підступно називав себе «братами».

Поетичними рядками Анатолій РОЛІК, передає сучасний емоційний стан кожного українця «Чекаєм спрагло на новини з фронту, Ну, як там Буча, Харків, Бровари?».

Документальний матеріал з фотографіями «Поруйновані бібліотеки» розповідає хронологію обстрілів і бомбардувань найбільших бібліотек Чернігова і проводить історичні паралелі з бібліотеками міста від ХІ-ХІІ століть.

Часопис друкує в перекладах поезії білоруса Сергія СИСА – поета, правозахисника, журналіста і перекладача з передмовою автора – «ПОМИРАЮТЬ ЗОРІ В ЧОРНІМ ПОЛІ ЗА СВОБОДУ НА МОЇЙ ЗЕМЛІ». Він народився в 1962 році на Гомельщині, в Білорусі, але, через переслідування тамтешнього режиму, був змушений шукати політичного притулку в Україні і живе в Чернігові.

Владислав САВЕНОК друкує оповідання «ЧЕРГА У ВІЧНІСТЬ» , де у художніх образах показує зв’язок, який існує між рідними людьми навіть після фізичної смерті. Автор малює картину фатальних подій, які невідворотно намотуються у клубок часу і обставин.

Станіслав НОВИЦЬКИЙ ділиться новими поезіями періоду війни у добірці «КРОНИ ДЕРЕВ ХОЛОДНІ». У них простежується емоційний стан і духовні травми, заподіяні війною.

Микола ІСТИН пропонує читачам добірку ВСЕСВІТИ і зазначає: «А Земля на гостині кохань виглядає тортом покраяним».

Щоквартальник друкує першу частину драми Світлани МАКСИМЕНКО «НАШ ЧАС ІЩЕ НЕ НАСТАВ». Цікавий час в якому розвивається дія драми – ХХІІ століття. Але почуття, стосунки, кохання, емоції мабуть ті ж, як і тисячу років тому…

«Літературний Чернігів» та редколегія звертаються до авторів, читачів, шанувальників літератури, підтримати фінансово щоквартальник, аби він і далі йшов до читача регулярно і в повному обсязі. Адже творчий колектив готує наступні номери до видання, щоб у цьому році перетнути позначку 100 – сотого номера.

Цьогорічна випускниця чернігівської школи Альона МОРОЗ пропонує читачу ліричні етюди в яких міркує про людину, яка сама є «гарантом» здійснення мрій, також – про Лесю Українку та образні враження мандрівниці.

Віра КОЗЛОВА пропонує читачам добірку своєї лірики. А Сергій ТКАЧЕНКО друкує переклад вірша болгарського поета Димча ДЕБЕЛЯНОВА «ВЕРНУТИСЯ ДО БАТЬКІВСЬКОГО ДОМУ» з післямовою автора перекладу.

У розділі українознавства Анатолiй ШКУЛIПА пропонує читачу працю «ЧИМ ШВИДШЕ БІЖИШ, ТИМ МЕНШЕ ПОМІЧАЄШ, або ЧИМ ГЛИБШЕ КОРІННЯ, ТИМ МІЦНІШЕ СТОЇТЬ ДЕРЕВО», яка, за його словами, є післямовою до іще не надрукованого роману ««Укри, або Колесо предків».

Володимир СЕНЦОВСЬКИЙ пропонує спогади про поета і нашого земляка Олексу ЮЩЕНКА – «ЗРИНУВ У ПАМ’ЯТІ СВІТЛИЙ ОБРАЗ ПОЕТА», а Михайло СУШКО розповідає про свої враження від знайомства з поезію іншого нашого земляка у слові – «СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ МИКОЛИ ТКАЧА».

Володимир КУЗЬМЕНКО у рубриці «Ювілеї» пише про поезію нашого сучасника – «ГРОНА СЛІВ ДОСТИГЛІ СТАНІСЛАВА ШЕВЧЕНКА».

Олександр ОЛІЙНИК у спогадах про наших земляків – «РОВЕСНИКИ» – нагадує, що 14 січня 2022-го минуло 85 років від дня народження Євгена ГУЦАЛА, а 6 лютого ц. р. – 85 років від дня народження Володимира КЕЗЛІ.

Олександр МОЛИБОГА у розділі «З архівів КДБ» ділиться розповідями про часи репресій – «ДОЛЯ МОНАХА» та «КІНЕЦЬ СВІТУ» ДЛЯ СЕЛЯН.

Журнал друкує і рецензію – Євгена ЛУНЯКА «СЛОВО ПРО КНИГУ», на видання оповідань Олександра ЗАБАРНОГО «Багряні терикони». Сам автор книги також у ПІСЛЯСЛОВІ розповідає про історію книги і шлях оповідань до читача.